1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум щодо проголошення незалежності України

За інформацією: Суспільне Чернівці.

Постановою Верховної Ради Української РСР “Про проголошення незалежності України” від 24 серпня 1991 року ухвалено рішення щодо проведення всеукраїнського референдуму на підтвердження Акта. 11 жовтня 1991 року постановою Верховної Ради України затверджено текст бюлетеня та звернення до народу.

Бюлетень референдуму містив текст Акта проголошення незалежності України і запитання “Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?” із двома варіантами відповіді: “Так, підтверджую” або “Ні, не підтверджую”. Спеціальне звернення Верховної Ради України містило також заклик до громадян України підтримати Акт: “Співвітчизники! Будьмо єдині в прагненнях наших, в розбудові незалежної державності України! Наша земля пережила багато кривд і страждань, неволі, лихо засівало її – тож 1 грудня сама історія дає нам шанс, можливо останній, стати справжніми громадянами, творцями своєї держави, будівниками «власної хати», де панують «своя правда, і сила, і воля”.

Під час демократичного волевиявлення 1 грудня 1991 року Український народ підтвердив прагнення жити в суверенній державі та заклав підвалини для державотворчих процесів у незалежній Україні. 

Одночасно із референдумом українці обирали першого Президента. Цікаво, що тодішній голова Верховної Ради Леонід Кравчук 30 серпня 1991 року підписав Указ Президії Верховної Ради “Про заборону діяльності Компартії України” як організації, що брала участь у державному перевороті, і того ж дня вийшов із її лав. 

На президента, крім Леоніда Кравчука, балотувалися ще п’ятеро висуванців від громадських і національних рухів. Вони не змогли узгодити єдину кандидатуру. 61,59 % голосів (19 643 481 виборців) підтримали Леоніда Кравчука. Він посів перше місце в усіх регіонах, крім Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей. Там переміг В’ячеслав Чорновіл, який загалом набрав 23,27 % (7 420 727 голосів). 5 грудня 1991 року у Верховній Раді відбулася інавгурація Леоніда Макаровича Кравчука, який став першим Президентом України.

Напередодні

На початку 1980-х років верхівка комуністичної партії СРСР розпочала “перебудову” – “косметичний ремонт” системи для виходу із глибокого застою. Проте паростки свободи зробили процес неконтрольованим і радянська імперія стала розпадатися… Навесні 1990-го проголосила незалежність Литва. Близькими до цього були Латвія й Естонія. 12 червня державний суверенітет задекларувала РРФСР. Прийняття російським парламентом цього акта призвело до того, що протистояння між керівниками СРСР і РРФСР Михайлом Горбачовим та Борисом Єльциним (на той час головою Верховної Ради Російської Федерації) досягла апогею. Відтак Горбачов зосереджувався не на подіях в Україні, а на нейтралізації головного опонента.

Україна тим часом бурлила. Унаслідок демократизації і гласності множилися інші організації, що виступали за свободу та незалежність. Постало багато громадських організацій, спілок і товариств, метою яких була боротьба за ліквідацію монополії впливу комуністичної ідеології на суспільне життя. На початку 1990-х років активізувався національно-визвольний рух і суспільно-політичне життя. Широкої популярності набули такі громадські об’єднання, як “Меморіал”, Товариство української мови iмені Тараса Шевченка, Студентське братство, Український культурологічний центр та iнші. Трохи раніше, у вересні 1989 року, виникла перша масова, фактично опозиційна до влади політична структура – Народний рух за перебудову.

У березні 1990 року відбулися вибори до Верховної Ради УРСР і місцевих рад. У парламенті вперше з’явилася чисельна група депутатів. Завдяки їм ідея незалежності зазвучала на повний голос у стінах законодавчого органу. 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР схвалила Декларацію про державний суверенітет України. 

Проголошення незалежності України. У квітні 1991 року з ініціативи Президента СРСР Михайла Горбачова до Ново-Огарьово, що під Москвою, з’їхалися керівники дев’яти республік (Росія, Україна, Білорусія, Казахстан, Узбекистан, Туркменія, Киргизія, Таджикистан і Азербайджан). Тема переговорів – зміст нового союзного договору. Підписати його планували на з’їзді народних депутатів СРСР у вересні – жовтні 1991 року. Представники національно-демократичної опозиції готувалися до акцій протесту, щоб не допустити цього. З іншого боку, група найконсервативніших представників союзних спецслужб, компартійної, радянської та військової бюрократії вважали проєкт нового союзного договіру надто ліберальним. Вони створили Державний комітет з надзвичайного стану (російською – ГКЧП) і 19 серпня 1991 року здійснили державний переворот, оголосивши запровадження надзвичайного стану та увівши в Москву війська.

Народний рух України, Партія демократичного відродження України та інші демократичні сили закликали народ до непокори ГКЧП. Керівництво КПУ стало на бік заколотників. Країною прокотилися акції на підтримку законно обраної влади та державного суверенітету.

21 серпня переворот провалився. Спроба відновити тоталітарну радянську систему і згорнути демократичні процеси зазнала краху. 24 серпня 1991 року відбулася позачергова сесія Верховної Ради Української РСР, на якій було ухвалено Акт проголошення незалежності України. Історичне рішення було прийнято абсолютною більшістю: 346 голоси віддано “за” незалежність, і лише 1 – “проти”. 

Проголошення державної незалежності Україною відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР та остаточній ліквідації комуністичної тоталітарної системи. Однак ця подія не була випадковим явищем, зумовленим московським переворотом. Поразка ГКЧП лише пришвидшила момент формального проголошення (а з погляду історичної спадкоємності – відновлення) державної незалежності України. Процес відбувався мирно для України. Проте це не применшує закономірності й легітимності тієї історичної події, її визначальної ролі в припиненні існування тоталітарного СРСР.

За матеріалами Українського інституту національної пам'яті 

Новини Буковини | Останні новини Чернівецької області