Це одна із трагічних і водночас легендарних сторінок в історії української визвольної боротьби, а її героями столи студенти, які відчайдушно стримували більшовицький наступ біля однойменної залізничної станції. Цей бій був оборонною операцією, котра зупинила на кілька днів наступ переважних сил ворога.
Бій між Армією УНР і Червоною гвардією відбувся у 1918 році біля залізничної станції Крути, за 130 кілометрів на північний схід від Києва. Українське військо в тому бою налічувало близько 300 бійців Студентського куреня, 250 – Першої української військової школи та майже 40 гайдамаків. Серед них були люди різного походження: діти селян, робітників, священників; військові, студенти, гімназисти. Хтось мав бойовий вишкіл, а хтось уперше взяв до рук зброю. Але всі вони розуміли головне – Україна потребує їхнього захисту.
Так кілька сотень відважних юнаків та чоловіків протистояли 4-тисячній армії петроградських і московських червоногвардійців. Бій тривав до вечора. Завдяки вигідній позиції і героїзму українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім під тиском ворога більшість підрозділів організовано відступили до ешелонів на станції неподалік і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії.
Але одна студентська чота українського війська – близько 30 осіб – потрапила в полон. Втративши орієнтир в сум’ятті бою і заблукавши у темряві, хлопці повернулася до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Червоні командири, розлючені відчайдушним спротивом українців та значними втратами з боку радянських військ, наказали ліквідувати полонених. Юнаків (студентів і гімназистів) спочатку катували, потім розстріляли. За свідченнями очевидців, 19-річний Григорій Піпський зі Старосамбірщини перед розстрілом почав співати «Ще не вмерла Україна», решта студентів підтримали спів. Після розстрілу більшовики забороняли місцевим мешканцям ховати закатованих юнаків. Лише через якийсь час рідні приїхали на станцію Крути, щоб забрати і поховати загиблих. Тіла були понівечені до невпізнанності.
У березні 1918 року після підписання Берестейського миру та з поверненням уряду УНР до Києва, було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій Могилі в Києві. На сьогодні встановлені прізвища 20-х розстріляних більшовиками крутянців. Всі вони були студентами Народного університету.
В літопис України бій під Крутами вписаний як успішна оборонна операція. Своїм самовідданим опором захисники Крут зупинили стрімкий наступ агресора, який мусів спершу зализати свої рани, підтягнути нові сили, відремонтувати підірвані й поруйновані мости та залізничні колії, і лише після всього цього продовжувати свій похід на Київ, уже не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі.
Битва, яка тривала близько п’яти годин, відіграла також велику роль у становленні молодої Української Народної Республіки. Затримавши на чотири дні російського ворога, київські юнаки дали змогу владі УНР розгромити повстання російської п’ятої колони під назвою «повстання на заводі Арсенал» у Києві та головне – укласти Брестський мирний договір із країнами Четверного союзу й досягнути визнання УНР суб’єктом міжнародних відносин, що фактично врятувало молоду українську державність.
Внаслідок окупації в 1921 році російською червоною армією більшої частини України, про подвиг відважних Героїв Крут на понад 70 років було «забуто» в офіційній історіографії. Але про нього завжди пам'ятали українці, які проживали за кордоном. Відзначаючи дату проголошення незалежності України, вони згадували й про крутян. Культ Героїв Крут поширився й серед пластової молоді на Галичині, яка до 1939 року не перебувала у складі СРСР. Зацікавленість Крутянською подією посилилася і під час Другої світової війни, що було пов'язано із боротьбою ОУН та УПА за незалежність України. Приклад Героїв Крут використовувався для патріотичного виховання членів ОУН УПА.
У радянські часи полеглі в Крутах кваліфікувалися як зрадники чи тема просто замовчувалася. Студентські могили з Аскольдової гори забрали та спочатку розбили на тому місці парк. Пізніше, після Другої світової війни тут поховали радянських вояків, полеглих під час вигнання нацистських окупантів з Києва.
Уперше про увічнення пам'яті студентів згадали у 1990-х рр., коли за ініціативою Народного Руху України на Аскольдовій Могилі було встановлено дерев'яний хрест. І аж у 2012 році на його місці відкрили справжній пам'ятник крутянцям: виготовлений із дорогого каменю козацький хрест, у центрі якого висічений тризуб; під ним промовиста і символічна цитата зі святого Євангелія «Найбільша любов життя покласти за друзів». Пам'ятник був встановлений не за державні кошти, а за пожертви від звичайних українців.
За часів незалежності України Аскольдова могила стала сакральним місцем пам’яті. Тут поховані ті, чия смерть є символом і водночас величезною втратою для України. Останнім часом тут добавилось ще п’ять могил, де упокоїлись нинішні герої України, що завершують справу крутянців захисники Дебальцевого, учасник Революції Гідності Олександр Клітинський і Героя України з Івано-Франківщини Дмитро Коцюбайло, широко відомий як Да Вінчі.
За матеріалами з відкритих джерел
