-
Андрій Єрмак посилив свій вплив на Зеленського. Фото: Офіс президента України
В українській політиці зростає вплив Андрія Єрмака – глави Офісу президента (ОП). Ця посада давно асоціюється у Києві з тіньовою, але реальною владою. І Єрмак не перший, хто набрав у кріслі керівника президентської адміністрації політичну вагу. Проте його ситуація унікальна: в умовах повномасштабної війни та відходу давніх соратників із команди Володимира Зеленського в руках голови ОП зосереджується ще більше повноважень.
Журналіст Костянтин Скоркін у матеріалі для проєкту Carnegie Politika пояснює, чому Зеленському варто побоюватися настільки впливового підлеглого, як статус Єрмака посилює ризик авторитарного повороту в Україні і через що президент та його головний адміністратор виявилися залежними один від одного.
Президент Володимир Зеленський продовжує масштабне чищення українського керівництва та свого оточення, намагаючись досягти більшої злагодженості та ефективності. Так український лідер готується до подвійної кризи, коли тиск російських військ на фронті, що посилюється, може накластися на внутрішню дестабілізацію після того, як 20 травня у Зеленського формально закінчиться термін президентських повноважень.
Однак це чищення має і зворотний бік — прибираючи з влади старих друзів із «Кварталу 95», Зеленський оточує себе креатурами голови своєї адміністрації Андрія Єрмака.
У результаті президент втрачає джерела альтернативних думок, що ніколи не йшло на користь державному управлінню. Також виникають питання до того, наскільки стійким виявиться дедалі більше перекошений на користь Єрмака тандем і чи амбіції не зіграють у всемогутнього адміністратора, який зосередив у своїх руках занадто багато ниток.
Нова мітла проти старих друзів
Коли Зеленський пояснив відставку популярного головкома ЗСУ Валерія Залужного тим, що це частина великого перезавантаження системи, його слова сприйняли лише як прикриття для суто політичного та непопулярного рішення. Проте чищення та перестановки у вищих ешелонах влада справді розпочалася.
Слідом за Залужним на вихід вирушив колись впливовий секретар Ради національної безпеки та оборони Олексій Данилов, відомий своїми яструбиними поглядами та агресивною риторикою. За неофіційною версією, остання обставина і стала фатальною: президент залишився незадоволеним випадом секретаря РНБО на адресу китайського спецпредставника. У Києві сподіваються переконати Пекін взяти участь у майбутньому саміті щодо «формули миру» у Швейцарії і сваритися з китайцями не з руки.
Данилов не входив до внутрішнього кола Зеленського, він прийшов у команду як фахівець із боку за рекомендацією бізнесмена Віталія Гайдука. Спочатку його взагалі запросили на посаду заступника секретаря РНБО для цифровізації сфери безпеки, на якій спеціалізувалася його IT-компанія. У перші роки роботи Данилов вибився до лав найвпливовіших призначенців Зеленського як ударник боротьби з проросійською опозицією та олігархами, але після початку повномасштабної війни його зірка закотилася.
Втім, Данилов пішов із «прем’єр-ліги» порівняно по-доброму. Його новий пост — посол у Молдові — раніше міг би мати принизливе посилання. Але тепер, в умовах війни і загрози загострення в Придністров’ї, таке призначення — скоріше знак довіри, що зберігається, з боку Зеленського.
Фото з відкритих джерел
Цікавішими є інші нещодавні звільнення, в ході яких з високих постів прибрали практично всіх вихідців із «Кварталу 95». Прийшовши до влади, Зеленський привів із собою чимало управлінців зі своєї студії — як правило, це були його старі друзі та партнери, які мали особисту довіру. Наприклад, керівники студії «Квартал 95» Іван Баканов та Сергій Шефір стали головою СБУ та першим помічником президента відповідно, а виконавчий продюсер студії Сергій Трофімов – першим заступником голови Офісу президента.
На початок 2024 року від усієї цієї дружньої ідилії, яка нібито вийшла з серіалу «Слуга народу», не залишилося сліду. Баканова звільнили із СБУ ще 2022 року за те, що проспав зраду високопоставлених силовиків. Нинішнє чищення торкнулося Трофімова та Шефіра. Останній довгий час вважався довіреною особою Зеленського у переговорах з олігархами, але після початку великої війни його роль зійшла нанівець — у тому числі тому, що президент більше не мав сенсу вести тонкі ігри з олігархами, які втратили вплив на політику.
Бенефіціар усіх цих відставок – голова Офісу президента Андрій Єрмак. Усі пости, що звільнилися, зайняли його висуванці. Секретарем РНБО став колишній голова зовнішньої розвідки Олександр Литвиненко, заступники глави Офісу президента — Ірина Мудра та Олена Ковальська, яка керувала особистим офісом Єрмака. У результаті на ключових постах в Офісі президента більше не залишилося людей, призначених до того, як Єрмак сів у крісло голови адміністрації.
А ось ставлеників Єрмака, навпаки, звільнити дуже складно. Наприклад, його заступник Олег Татаров, силовик із сумнівним минулим, незважаючи на всі зусилля антикорупційних органів та журналістів-розслідувачів, досі зберігає свою посаду.
Не менш показовим є ще одне нещодавнє звільнення — заступника голови ВП Андрія Смирнова. Смирнов прийшов у команду разом з Андрієм Богданом, попередником Єрмака на посаді голови адміністрації, і займався зв’язками із судовою системою. Єрмак давно намагався позбутися нелояльного управлінця, який у результаті потрапив під нинішню чистку та став фігурантом антикорупційного розслідування.
Швидше за все, зачистка старих кадрів на користь ставлеників Єрмака продовжиться. Наприклад, нинішнього куратора зовнішньої політики у ВП Андрія Сибігу може замінити заступник міністра закордонних справ Микола Точицький, колишній одногрупник Андрія Єрмака у Київському інституті міжнародних відносин.
Чому Єрмак
Така безпрецедентна довіра Єрмаку з боку президента у багатьох викликає запитання. За останні п’ять років чимало фаворитів Зеленського безславно залишили політичний Олімп, і лише у Єрмака вплив постійно зростає, що викликає підвищений інтерес у публіки та провокує найрізноманітніші звинувачення. Залежно від переконань того, хто говорить, главу ОП називають то куратором з MI6, то агентом Кремля.
Насправді Єрмак прийшов до влади зі світу юриспруденції, але близький і до світу шоу-бізнесу. Він був одним із провідних українських фахівців у галузі авторського права, представляв інтереси голлівудських мейджорів та працював із великими клієнтами на внутрішньому ринку. Із Зеленським він познайомився під час спільної роботи на телеканалі “Інтер”, яким тоді володів бізнесмен Валерій Хорошковський. Згодом Єрмак і сам спробував себе у креативній індустрії, спродюсувавши кілька фільмів та серіалів.
Серйозного політичного минулого він не мав — у цьому Зеленський і Єрмак схожі. Натомість Єрмак розумівся у кулуарному веденні справ — на початку 2010-х його ім’я пов’язували з елітним бутиком «Санахант», де одягалися багато представників київського бомонду, включаючи майбутнього президента Зеленського, а ресторан при магазині грав роль місця неофіційних зустрічей впливових людей.
Однак нинішня репутація сірого кардинала пов’язана не так з особистістю та біографією Єрмака, як з його посадою. Посада глави президентської адміністрації, заснована в Україні ще 1994 року, формально не має конституційних повноважень, але передбачає прямий доступ до президента, через що його неминуче сприймають як «тіньового канцлера» та «правницю короля».
Сам особняк на Банковій, постійна резиденція керівників президентської адміністрації, перетворився на символ непублічної, тіньової влади у Києві. Неодноразово в українській історії новий президент, критикуючи всевладдя адміністраторів попередника і на знак розриву з минулим, перейменовував цю структуру. Після Помаранчевої революції Ющенко перейменував адміністрацію на секретаріат, а Зеленський, прийшовши до влади, в Офіс президента. Але суть все одно залишалася незмінною.
Єрмак мав яскравих попередників — першим у цьому ряду був Дмитро Табачник (нині засуджений держзрадник-колаборант), чиє керівництво АП при Кучмі опозиційна преса називала «дімократією» (історик Ярослав Грицак прямо порівнює ступінь впливу нинішнього глави президентської адміністрації з мегаповноваженнями). Володимир Литвин фігурував на плівках Мельниченка як співучасник викрадення журналіста Гонгадзе. Потім Віктор Медведчук останніми роками Кучми правив країною з Банковою в найгірших традиціях телефонного права, занурюючи свого шефа в комфортну інформаційну бульбашку.
За Ющенка роль всесильного адміністратора приписувалася закарпатському ділкові Віктору Балозі. За Януковича у ролі тіньового канцлера опинився Сергій Льовочкін (згодом екс-президент звинувачував його в змові, що призвела до Майдану).
Тож у випадку з Єрмаком ми маємо справу не так з новацією, як зі спадщиною великої політичної традиції. Інша річ, що ще жоден президент в історії України не вимагав такої концентрації влади, як це вийшло в умовах війни у Зеленського. Відповідно виріс і рівень всесилля його адміністрації.
Міцність дуумвірату
Із самого початку свого президентства Зеленський побоювався старих еліт, а тому прагнув оточити себе лояльними прихильниками насамперед в Офісі президента. Досвід із попереднім головою ВП Андрієм Богданом виявився невдалим — той був надто конфліктним, хизувався своїм впливом і в результаті був звільнений як людина, надто близька до Коломойського. Єрмак на цьому тлі виглядав виграшно: тримався в тіні, був скромний, корисний, інтригував уміло і завжди на користь зміцнення президентської влади.
Зліт Єрмака пов’язаний з тим, що він ефективний комунікатор. Свого часу він так уміло налагодив контакт із російським колегою Дмитром Козаком, що виникла ілюзія можливої розрядки: стався резонансний обмін полоненими, а з внутрішньої української політики почали видавлювати Медведчука, послуг яких посередника більше не потребували. Гарне враження Єрмак справив і на Заході, де до Зеленського спочатку поставилися з підозрою, як до чергового непередбачуваного популіста зі сходу.
Фото: Офіс президента
У внутрішній політиці Єрмак теж умів домовлятися — наприклад, на якийсь час помирив Зеленського зі столичним мером Кличком. Функцію комунікатора голова ОП продовжував грати і після початку повномасштабної війни — першого ж дня вторгнення Єрмак через колегу-продюсера Олександра Роднянського зв’язався з Романом Абрамовичем, який прийняв роль посередника у переговорах між Києвом та Москвою. Зв’язки у шоу-бізнесі допомогли і під час вибудовування глобальної коаліції на підтримку України.
Вплив Єрмака дратує багатьох в українській еліті. Напевно, жоден із топ-чиновників не піддавався атакам такого рівня. Найбільшою з них був «вагнергейт» у 2020 році, коли високопоставлені силовики та журналісти звинувачували Єрмака у зриві операції із захоплення групи найманців ПВК «Вагнер». Тоді, незважаючи на гостроту нападок, голові ОП вдалося відбитися, а в кріслі начальника Головного управління розвідки опинився його протеже Кирило Буданов.
Ще одна спроба скинути Єрмака, тепер уже руками Заходу, сталася на початку російського вторгнення. Республіканська конгресвумен Вікторія Спарц звинуватила Єрмака у роботі на Росію та саботажі українських військових зусиль. Демократи взяли тоді Єрмака під захист, скандал зійшов нанівець, а ось українським співрозмовникам Спарц довелося несолодко — бізнесмена Геннадія Корбана було позбавлено українського громадянства за нападки на Єрмака. А Спарц залишилася серед активних противників безоплатного виділення допомоги Україні.
Тіньовий канцлер чи громовідвід
Нинішнє чищення — сигнал усім ворогам Єрмака про те, що довіра президента, як і раніше, на його боці. Наразі, коли тиск на фронті зростає, а опозиція готується скористатися формальним закінченням терміну президентських повноважень після 20 травня, Зеленський хоче гарантувати максимальну лояльність свого оточення. І одночасно оновити кадри, що за умов відсутності виборів можна робити лише у ручному режимі.
Однак цей процес має і зворотний бік — оточивши себе креатурами свого голови адміністрації, президент позбавляється джерела альтернативних думок, що ніколи не йшло на користь державному управлінню і завжди посилювало ризики повороту в авторитарний бік.
Нинішні перестановки явно не останні. У політичних кулуарах Києва ходять наполегливі чутки про майбутнє формування «сильного уряду», де на зміну прем’єру-технократу Шмигалю прийде повновладний голова Кабміну в особі Єрмака з надзвичайними повноваженнями. Хоча далеко не ясно, чи погодиться сам Єрмак змінити зручну позицію тіньового канцлера на посаду глави уряду, який традиційно є громовідведенням для президента.
Також не очевидно, що сам Зеленський за всієї довіри Єрмаку готовий передати йому таку кількість повноважень — політичні амбіції можуть зіграти у будь-кого. Проте тут є природний обмежувач — Єрмак непопулярний в українському суспільстві. На початок 2024 року його антирейтинг становив 61% (КМІС, лютий 2024), і ситуація продовжує погіршуватись — ще рік тому баланс довіри у Єрмака був позитивним.
У результаті Зеленський і Єрмак виявляються тісно пов’язані і залежні один від одного: перший від кадрової політики свого адміністратора, другий від політичного виживання патрона, лояльність якому служить джерелом його власного впливу. Відносини усередині цього тандему стануть основним змістом політичної реальності, яка настане в Україні після формального закінчення повноважень Зеленського 20 травня.
