-
Фото: Генштаб ЗСУ
Швидкість просування російської армії в Україні суттєво знизилася – за останній тиждень війська РФ захопили лише 75,7 кв. км, що є найменшим показником за все літо. Для порівняння: упродовж попередніх літніх тижнів російські сили зазвичай займали від 92 до 225 кв. км.
Покровський напрямок: основне просування противника — близько 32 кв. км, проте ЗСУ провели низку успішних контратак в районі Добропілля та повернули близько 12 кв. км.
Сватівський напрямок: росіяни просунулися ще на 20 кв. км, зокрема, взяли село Зелений Гай на Харківщині. Примітно, що окупанти повідомляли про його захоплення ще у липні, але відео з російською ганчіркою у цьому населеному пункті було оприлюднено лише нещодавно.
Варто окремо прокоментувати ситуацію у Дніпропетровській області. Генеральний штаб підтверджує, що українські військові ведуть бої в районі сіл Запорізьке та Новогеоргіївка Дніпропетровської області, але запевняє, що ці населені пункти ще не окуповані. Інформація про окупацію росіянами обох цих населених пунктів не відповідає дійсності.
Кремль намагається використати прорив у бік Дніпропетровщини для посилення військово-політичного тиску на українське керівництво під час переговорного процесу, зокрема шляхом розширення зони бойових дій.
За словами очільника Головного управління розвідки МО України Кирила Буданова, по контурах області, як мінімум з південно-східного напрямку, справді існує загроза і тривають запеклі бої. “Однак, якщо говорити про небезпеку для обласного центру – міста Дніпро, то її не існує. Єдине, що загрожує місцевим мешканцям – ракетно-дронові удари країни-агресорки”,-зауважив він.
Противник намагатиметься вирішити два ключові завдання. По-перше – встановити контроль над тими частинами Донецької області, які залишаються під контролем ЗСУ, а також розширити фронт, зокрема у напрямку Дніпропетровської області.
Крім того, головною метою наступу, є захоплення таких важливих населених пунктів, як Покровськ, Костянтинівка, а також Сіверськ. Особливу увагу ворог приділяє спробі взяти Костянтинівку впродовж літнього періоду.
Ситуація на Костянтинівському напрямі залишається складною через те, що російські війська контролюють панівні висоти в районі Торецька та Часового Яру. Фактично місто, і не тільки місто, оперативні тили знаходяться під фланговими обстрілами. Тобто вони мають можливість впливу на логістику, причому навіть з використанням ствольної артилерії.
Складною залишається ситуація й у районі Торецька.
Також зверну увагу і на активізацію дій росіян у районі Лимана. Цей напрямок не надто представлений в інформаційному полі, проте у військовому плані має значення.
Ще один напрямок активізації дій окупантів— район Дворічної у Харківській області. Там спостерігається розширення зони присутності противника із потенційною загрозою подальшого просування вздовж Осколу у бік Слов’янсько-Краматорської агломерації.
Російські війська діють відразу на кількох напрямках, проте їхня головна мета — вийти на Костянтинівку з загрозою подальшого прориву — Дружківка, на Слов’янськ.
Водночас зауважу, що попри загрози, перспектива захоплення міста для РФ не є очевидною. Костянтинівка – велике промислове місто, значно більше, ніж навіть Бахмут, тим більше Часів Яр. І історична перспектива його захоплення окупантами досить туманна.
Наразі окупаційні війська уперлися в оборонні лінії та великі міста, які значно складніше захопити, ніж раніше окупований Бахмут. Тому ціна наступу на новому етапі для Росії буде надзвичайно високою.
Росіяни чудово розуміють, що, “пухнастий звір” підкрався не те що несподівано, а досить очікувано. Вони розуміють, що Слов’янсько-Краматорська агломерація- це чотири великі промислові міста. Бахмут для них коштував 100 000 особового складу. Аналогічна ситуація була і під час боїв за Курахове. Там втрати окупантів склали, за різними оцінками, до 30 тисяч особового складу. З урахуванням цих величезних втрат і неможливості їхньої компенсації, зараз Російська Федерація робить усе можливе, щоб мінімізувати подібний негативний сценарій на цьому напрямку. Але, як бачимо, дуже невдало. За даними Головного управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР МОУ), тільки на Покровському напрямку щодобові втрати окупантів — до 500 особового складу. Це санітарні та безповоротні втрати.
Утім, навіть у разі можливого захоплення окупантами Костянтинівки-це не означатиме стратегічного контролю над регіоном. Костянтинівка розташована в низині. А далі йде Слов’янськ, там гора Карачун. Це панівні висоти. Плюс з 2014-го року ЗСУ там готувалися.
На підступах до Слов’янська Сили оборони України матимуть тактичну перевагу і просування Росії в цій зоні буде надзвичайно складним. Навіть у довгостроковій перспективі, на мою думку, захоплення цієї частини Донеччини малоймовірне.
Цю агломерацію навіть за чотири роки неможливо буде окупувати, якщо не буде “договірняка” зі здаванням контрольованих Силами оборони України районів області. Наголошую: історичної перспективи захоплення цих територій немає.
Одним із ключових факторів, який зупинив російський наступ, стали саме успішні дії Сил оборони України.
Саме успішні дії української армії не дозволили реалізувати політичну складову російського наступу — створення буферних зон завглибшки просування до 20 км, причому як на території Харківської, Сумської області, так і аналогічні плани щодо Дніпропетровської області.
Те саме — на Запорізькому напрямку, де вдалося значною мірою стабілізувати ситуацію після низки спроб росіян покращити тактичне становище в районі Малої Токмачки із загрозою виходу на Оріхове. Ці сценарії були прораховані Генштабом ЗСУ.
Окрему увагу варто звернути на Донеччину, де Росія сфокусувала основні сили. Крім військових завдань, мова йде і про ресурсний інтерес.
Ключовим завданням окупантів є захоплення промислових центрів Донецької області. Слов’янськ, Краматорськ, Дружківка та Костянтинівка. Щодо Покровська, росіян цікавить Покровський район як місце максимальної концентрації корисних копалин. Шевченкове — це літій. Крім того у Покровському районі — найбільші в Європі поклади коксівного вугілля, яким забезпечували українську металургію. Взяття під контроль шахтоуправління “Покровське” російськими окупантами знизить випуск готової продукції металургійних заводів у Запорізькій та Дніпропетровській областях. За оцінками фахівців, виробництво продукції може зменшитись з 7,5 до 2,5 мільйона тонн, а це ненадходження до бюджету та соціальна напруга на контрольованих ЗСУ територіях, тому що металургійні заводи — це робочі місця для десятків тисяч українців.
Після окупації Шевченкового та Котлине, Росія використала тиск на Покровськ, щоб реалізувати не так військову, як політичну мету — продемонструвати США здатність саме військовим шляхом вийти до адмінкордону Дніпропетровщини.
Утім не варто відкидати й політичний фактор уповільнення російського наступу – його визнають навіть самі представники країни-окупанта. Показово, що у Кремлі політичний тиск адміністрації Трампа розглядають виключно як повторення попередніх сценаріїв.
Причому росіяни наводять як доказову базу цієї теорії змови події ще періоду АТО. Це, відповідно, Мінськ-1, Мінськ-2. На момент максимального просування росіян країни Заходу чинять тиск на Російську Федерацію, стіл переговорів — і, відповідно, подальший наступ було фактично припинено.
Утім зауважу, що саме завдяки успішним діям Сил оборони України, у поєднанні з міжнародним фактором, вдалося зірвати плани російського командування щодо так званого “обміну територіями” та фактичного ультиматуму українському політичному керівництву. І загрози подальшого просування вглиб промислових районів Донецької області.
Ситуація на фронті останніх тижнів створила нові умови для міжнародного перемовного процесу щодо завершення війни в Україні.
Цей фактор і дає можливість вже на міжнародній арені, зокрема й нашим стратегічним партнерам, просувати власне бачення закінчення війни, а саме: по лінії бойового зіткнення, а не як росіяни, — повний контроль над територіями Донецької області.
Ось це основний висновок цих подій останніх двох тижнів.
Дмитро СНЄГИРЬОВ, воєнний експерт
Для БукІнфо (с)
