Як чернівецькі студенти відзначали 100-річчя В.Леніна та боролися із русифікацією. До портрету чернівецького шістдесятництва. Реконструкція події.
22 квітня 1970 року, в середу, вся країна, і Чернівці в тому числі, відзначали 100-літній ювілей Володимира Леніна. Місто було прикрашене численними плакатами та лозунгами, вдень планувалася святкова маніфестація. Проте свято для влади було затьмарене раптовою «виходкою» – у місті виявлено кілька листівок, а біля Університету – «плакат націоналістичного змісту». Тож місцеве КГБ, захоплене зненацька, взялося до розслідування та пошуку невідомого (чи невідомих) зловмисників.
Близько 6-ї години ранку 22 квітня 1970 р. в обласному управлінні КГБ пролунав дзвінок: охоронець Резиденції – головного корпусу Чернівецького університету виявив в телефонній будці біля входу в університет плакат явно антирадянського змісту. Вже о 6.45 год. оперативно-слідча група прибула до університету та приступила до огляду місця події.
Плакат виявили в телефонній будці, розташованій біля центрального входу до Чернівецького державного університету, з лівого боку при вході у двір резиденції. В телефонній будці виявили сліди від клею, які зібрали у пластмасову чашечку, та слабо видимі відбитки 4-х пальців рук на склі, які також відповідно до процедури відібрали. Інших предметів на місці події не знайдено.
Огляд місця події тривав до 08.00 години.
Схема із зазначенням виявленого плакату націоналістичного змісту, складена оперативно-слідчою групою УКГБ.
Начальник караулу команди воєнізованої охорони Чернівецького університету, який чергував тієї ночі, повідомив, що напередодні, 21 квітня, останні співробітники вийшли з університету о 23.40-23.45, і більше ніхто на території університету не з’являвся. Тоді він оглянув вивішену наочну агітацію, оглянув також і телефонну будку, і там ще нічого не було.
Фото місця події – телефонної будки біля входу в центральний корпус Чернівецького університету, в якій виявлено антирадянський плакат.
Вранці 22 квітня близько 05.00 год. ранку він вийшов на прохідну щоб відкрити ворота, знову пройшовся тротуаром, знову привідкрив дверці телефонної будки і побачив там якийсь плакат. Прочитав зміст плакату а також зображення «націоналістичної емблеми-тризуба» і кольорів, переконався що це антирадянська листівка, її обережно, щоб не залишити своїх відбитків пальців, зняв, і повідомив про це черговому Управління КГБ. Через декілька хвилин чекісти прибули. На його думку, плакат був вивішений в проміжку від початку другої години ночі до 5-ї години ранку. Окремо в протоколі опитування відзначено, що він його нікому не показував, тобто плаката ніхто крім нього не бачив.
В цей час, неподалік, біля другого корпусу Чернівецького університету, на той час фізичного факультету, студенти виявили ще одну листівку, та близько 08.20 год. зірвали її. Повідомили про це в деканат, туди прибули співробітники УКГБ, які листівку забрали та опитали свідків. В той день чутка про листівку була поширена серед студентів фізичного і сусіднього математичного факультетів.
Поки оперативно-слідча група їхала в другий корпус університету, о 8.40 год. в Управління КГБ прийшла мешканка Чернівців, яка проживала по вул. Федьковича, та принесла ще одну листівку, яку вночі її син виявив і зірвав на вулиці Федьковича. Того дня, 21 квітня ввечері, її син відзначав день народження, близько першої години ночі пішов проводити гостей по домам, а коли повертався, біля другої години ночі, на початку вулиці Федьковича побачив на паркані оголошення. Підійшли почитати, зрозумів, що листівка «політично шкідлива», зірвав її, а вранці його мати віднесла їх в УКГБ.
Такий потужний антирадянський прояв, ще й у такий знаковий для влади день – відзначення 100-річчя із дня народження В.Леніна, – сколихнув чекістів. Не інакше, як вони не помітили формування якоїсь антирадянської групи, ще й допустили таку «антирадянську вихватку». До того ж, за результатом опитування усіх, хто виявив листівки, ніяких ідей про те, хто б це міг зробити, у чекістів не було.
Подальші дії оперативників відстежити важко. Можна припустити, що підняли всю наявну агентуру в усіх можливих організаціях, установах та середовищах. Як саме чекістам вдалося виявити підпільників залишається невідомим, проте станом на 29 квітня, схоже, вони вже знали в основних рисах картину подій та майже усіх причетних.
29 квітня практично усіх хлопців, причетних до акції, одночасно викликали в УКГБ. Практично усі вони спочатку розповідали якісь вигадані історії, та зрозумівши, що чекістам усе звідкилясь відомо, почали говорити правду, спочатку уривками, а далі під тиском запитань і уточнень, розкривали все більш повну її картину.
Отже, до поширення листівок та плакату виявилися причетними четверо хлопців: двоє студентів історичного факультету – Микола Держовський та Федір Лапківняк, та двоє філологів – Мирослав Куєк та Юрій Козак. Ще один, п’ятий учасник групи, Михайло Гарасимко, студент історичного факультету – плакат малював.
Микола Держовський, родом із села Пашківці Хотинського району, товаришував із Мирославом Куєком, уродженцем Вителівки з яким познайомився влітку 1969 року, коли вони разом були у студентському будівельному загоні на Цілині. Хлопці особливо болісно сприймали прояви русифікації населення – коли хлопці та дівчата приїжджають до міста та переходять на російську, продавці в магазинах розмовляють російською. Саме це вони постійно обговорювали між собою. Поступово їх розмови перейшли і на інші сфери: порівнюючи виробництво в Україні різноманітних товарів хлопці говорили, що якщо б Україна була незалежною, як наприклад Чехословаччина, то життя в Україні було б значно кращим.
Мирослав Куєк товаришував з Юрієм Козаком, з яким зблизився під час роботи в студентському будівельному загоні в 1968 році. Він також у всьому підтримував Куєка, та болісно сприймав прояви русифікації.
У свою чергу, Держовський товаришував також із студентом ІІ курсу історичного факультету Федором Лапківняком, з яким проживали в гуртожитку в одній кімнаті, і який також підтримував погляди Держовського.
Намалював плакат студент ІІ курсу істфаку ЧДУ Михайло Гарасимко, який також притримувався таких самих поглядів, як і інші хлопці. Йому також з перших днів проживання в Чернівцях кидалося в очі зростання русифікації.
На початку квітня в Чернівцях розгорталися заходи з підготовки та прикрашання міста для відзначення 100-річчя В.Леніна. Хлопці між собою відзначали, що в усій наочній агітації немає нічого суто українського, національного. Виникло бажання додати до святкового убранства міста щось українське, відзначити день народження Леніна «по-своєму».
10 квітня 1970 року біля студентських гуртожитків по вул. Стасюка Мирослав Куєк, Юрій Козак зустріли Миколу Держовського. В ході бесіди Мирослав Куєк запропонував виготовити плакат із жовто-блакитним фоном, на якому написати: «Слава Україні». Для більш детального обговорення плану домовились зустрітись 13 квітня ввечері в сквері біля обласного архіву (частіше просто кажуть – в сквері навпроти будівлі УКДБ).
На цю зустріч Держовський прийшов із Михайлом Гарасимко, який гарно малював. Обговорили концепцію плакату. Держовський напівжартома-напівсерйозно сказав: «не хватає ще Тризуба». Проти Тризуба ніхто із присутніх не заперечив. Намалювати плакат взявся Гарасимко. Тоді ж мова зайшла і про листівки. Оскільки виготовити плакат може не вдатись, вирішили вивісити також і листівки, які виготовити вже безпосередньо напередодні акції.
20 квітня Гарасимко прийшов в гуртожитки по вулиці Стасюка малювати газету студентського будівельного загону. Зайшов в кімнату до Мирослава Куєка, і поки в кімнаті не було інших хлопців, котрі грали у волейбол, зачинилися і Гарасимко швидко намалював два плакати. Певна затримка була з тим, як виглядає Тризуб. За однією версією, як він виглядає Гарасимку підказав Куєк, за іншою – Гарасимко сам згадав, бо бачив його в якійсь радянській пропагандистській книзі.
Домовились, що наступного дня ввечері зустрінуться на Центральній площі біля університетських гуртожитків по вулиці Худякова, де проживали студенти істфаку, для розклеювання листівок і плакату.
21 квітня близько 20.00 години в обумовленому місці хлопці зустрілися. Пішли гуляти містом, очікуючи, поки на вулицях стане менше людей, щоб непомітно для інших можна було розклеїти листівки на видних громадських місцях.
Пішли в парк імені Калініна, де сіли на лавицю неподалік шахматного павільйону і почали думати над текстом листівки. Козак та Лапківняк стояли по бокам лавиці і дивились по сторонам, чи ніхто їх не бачить. Куєк диктував, а Держовський записував текст листівки на сторінці із зошита, синім олівцем друкованими буквами, одночасно вносячи окремі корективи.
Приблизно о 22 год 30 хв. хлопці вийшли з парку і згадали, що у них немає клею для приклеювання листівок. В пошуках клею усі направились до гуртожитків на Стасюка. Козак пішов в гуртожиток та знайшов у когось із хлопців баночку клею.
Після цього повернулись по вул. Федьковича і пішли бродити по місту, чекали зручного випадку, коли стане менше людей на вулицях і вони зможуть вільно поширювати листівки і плакати. Пішли по вул. Дзержинського, вгору по ній, пересікли вул. Червоноармійську. Спочатку хотіли наклеїти на міській дошці оголошень навпроти універмагу, проте там саме проходив міліціонер. Пішли далі по Червоноармійській до автобусної зупинки на вул. Сторожинецькій. Людей майже не було, місцевість освітлена слабо.
Хтось із хлопців сказав, що під козирком автобусної зупинки є можливість наклеїти листівку непомітно для оточуючих. Держовський витягнув з портфеля одну листівку, поклав її на портфель, Козак обережно її намастив клеєм, щоб не залишити свої відбитки пальців на листівці. Куєк і Лапківняк стояли на сходинках і дивилися, щоб ніхто не підійшов. Потім Держовський на стінці біля правих дверей каси автобусної станції наклеїв листівку.
Микола Держовський під час слідчого експерименту з відновлення ходу подій показує, де була наклеєна перша листівка.
Нині цієї автобусної зупинки вже немає, проте старші чернівчани її точно пам’ятають.
Від автобусної станції по вул. Червоноармійській усі пішли в центр міста. Біля Червоноармійського ринку звернули в провулок і вийшли на вул. Кірова, де хотіли наклеїти листівку біля корпусу медінституту. Але цього зробити не вдалося, оскільки тут ще проходжувались люди і могли їх помітити. Вже було близько половини 12-ї ночі.
Куєк і Козак сказали, що вже пізно і їм необхідно йти в гуртожиток, оскільки якщо закриють двері, то вони не зможуть потрапити до себе в кімнату. Куєк віддав плакати Держовському, щоб той наклеїв десь на університетській, а сам із Козаком взяли ту листівку, що залишилася, та мали намір приклеїти її десь по дорозі до гуртожитків.
Місце, де хлопці розійшлися: Куєк та Козак пішли в напрямку гуртожитків, а Держовський та Лапківняк вирушили шукати місце для наклеювання плакату.
Йдучи в гуртожиток, хлопці по дорозі шукали дерев’яний паркан де можна було б прикріпити листівку. Знайшли такий паркан на вулиці Федьковича біля дому № 5 та прикріпили до нього листівку канцелярськими кнопками.
Це була саме та листівка, котру близько другої години ночі виявив Володимир Тюменцев. Так вона і зберіглася, із відірваними місцями там, де була прикріплена.
Листівка, прикріплена Юрієм Козаком та Мирославом Куєком на паркані будинку по вулиці Федьковича, 5
Початок вулиці Федьковича. Десь отут була прикріплена листівка, на дерев’яному паркані, який вже не зберігся.
У свою чергу, Держовський із Лапківняком пішли по Університетській. Звернули в скверик, навпроти Резиденції. Сіли на лавочку, де Держовський написав ще одну, третю листівку, по змісту схожу до двох перших.
Микола Держовський показує столик, на якому він виготовив третю листівку, в парку перед Резиденцією.
Федір Лапківняк під час слідчого експерименту та відновлення ходу подій показує столик, за яким хлопці виготовили третю листівку та порвали один із плакатів.
Із скверика пішли до 2-го корпусу університету та наклеїли її на дошці оголошень біля входу.
Микола Держовський показує, де приклеїли третю листівку
Федір Лапківняк демонструє місце на дошці оголошень біля 2-го корпусу університету, де хлопці приклеїли листівку.
Нинішній вигляд входу у 2-й корпус університету. Наразі від дошок немає і сліду, хоча ще пам’ятаю, як вони там були на початку 90-х.
Саме цю листівку зірвали студенти вранці 22 квітня та віднесли до деканату.
Спроба зіставити порвані шматки листівки, приклеєної біля 2-го корпусу університету.
Після цього хлопці знову повернулись в скверик біля Резиденції. Знову сіли на лавицю. Стали думати куди приклеїти плакати. Держовський дістав їх, розгорнув, щоб подивитись. Вони зрозуміли, що два плакати наклеїти не зможуть, тоді один із них порвали на клаптики і розсунули по кишенях.
Приклеїти вирішили в телефонній будці що зліва від входу в резиденцію.
Микола Держовський демонструє місце, де вони з Федором Лапківняком наклеїли «українсько-націоналістичний плакат».
Федір Лапківняк під час слідчого експерименту показує, де був ними наклеєний плакат.
Плакат 40х60 см., виготовлений та наклеєний студентами біля входу в центральний корпус Чернівецького університету в ніч на 22 квітня 1970 року, коли в країні відзначали 100-річчя від дня народження В.Леніна.
З точки зору влади, більш націоналістичного плакату годі було і вигадати. Тут і синьо-жовтий прапор, і Тризуб, і гасло «Слава Україні». Тим більше значення він має для нашого часу.
А хлопці вулицею 28 червня, Горького – дійшли до гуртожитку (по вулиці Худякова). Потім постукали, і вахтер відкрив їм двері. Було близько 2-ї години ночі 22 квітня 1970 року.
Розслідування і допити
Після 29 квітня, коли все стало відомо і хлопців змусили зізнатися, їх поселили в гуртожитку ЧДУ поруч із будівлею УКГБ. Відібрали документи та підписки про заборону виїжджати з Чернівців. Допити відбувалися щодня.
Одразу ж до справи залучили університет. Вже за кілька днів – 4 травня в мармуровій залі університету зібрали розширене засідання комітету комсомолу університету, де розглядали «ганебний вчинок» студентів, «у той час, коли весь радянський народ готувався гідно відмітити 100-річчя від дня народження Леніна».
На зборах заслухали кожного із хлопців. Вони намагалися пояснювати свої мотиви, що їм боліло за русифікацію, за зникнення національних звичаїв.
Протокол розширеного засідання комітету комсомолу університету, на якому розглядали справу про поширення листівок та плакату студентами університету
«Чому на плакаті не було слова “радянська”?», «Чому все це ви робили вночі?», «Ким ви були керовані?», «Що поганого зробила вам Радянська влада?» – запитували у них учасники зборів.
У виступах викладачі і студенти також не стримувались, ймовірно вже рятуючись і самим від пильного КГБ.
«Ви подивіться на цих людців Козака і Держовського – це ж самі настоящі націоналісти, бандити».
«… вони нічим не відрізняються від фашистів. Ми не допустимо, щоб якісь духовні каліки паплюжили Радянську Україну. Виступити в такий день, коли весь люд святкував 100-річчя від дня народження В.І.Леніна, свідчить про те, що вони злочинці».
«Вони – наші вороги, їм не місце в нашому університеті».
«Геть з нашого суспільства, ви наші вороги».
Рішення комітету комсомолу держуніверситету було прогнозованим – виключити хлопців із лав ВЛКСМ, клопотати перед ректоратом університету про виключення їх з університету, матеріали про їх злочинні дії проти Радянської влади передати в органи державної безпеки для притягнення їх до кримінальної відповідальності. Зобов’язати комітети комсомолу факультетів посилити боротьбу з проявами буржуазної ідеології і в особливості з проявами українського буржуазного націоналізму, покращити всю ідейно-виховну роботу серед всієї студентської молоді університету.
Наказ про звільнення з університету Гарасимка, Держовського, Лапківняка, Козака та Куєка від 6 травня 1970 року
Слідство цікавило перш за все – хто здійснював на хлопців націоналістичний вплив, щоб можна було знайти зв’язок із якоюсь підпільною організацією. Кожного просили детально охарактеризувати усіх своїх друзів дитинства, усіх вчителів школи – давши кожному окрему характеристику, та випитуючи, хто саме вчиняв на них вплив в націоналістичному дусі. Також охарактеризувати усіх однокурсників, усіх осіб, з якими проживали в кімнаті, усіх друзів, які проживають в Чернівцях. Просили назвати усі адреси, де хлопці проживали на квартирах, та з ким вони проживали (згодом усіх, хто брав хлопців на квартири, допитали щодо того, як вони себе вели, чи не пізно приходили до дому, чи не організовували вдома зібрань, та збирали інші характеризуючі дані, які могли допомоги слідству виявити причетність до котроїсь організації). Також випитували, чи бува хтось із викладачів університету не вчиняли на них націоналістичного впливу, чи не слухали вони бува ворожі радіостанції, дослідили усіх близьких родичів хлопців. Зібрали характеристики з усіх місць навчання хлопців – сільських шкіл, інших навчальних закладів де хто навчався, з університету, з сільрад де вони народилися і проживали.
Титульна сторінка кримінальної справи за фактом поширення листівок.
І тим більше дивно, що кримінальна відповідальність не настала. Постановою від 29 червня 1970 року, зважаючи на відсутність між хлопцями організаційного зв’язку, щире каяття у злочині, та враховуючи, що на даний час суспільної небезпеки вони не представляють – вирішено, що притягнення їх до кримінальної відповідальності недоцільне.
Точну причину такого кроку назвати важко. На загальну думку, уникненню кримінальної відповідальності посприяв перший секретар ЦК Компартії України Петро Шелест, котрий, ознайомившись з особливостями справи, сказав хлопців не чіпати. Тому не виключено, що у пізніших звинуваченнях Шелеста в підтримці українського націоналізму присутній і чернівецький слід. Проте наразі це залишається лише припущенням.
Так, одного дня хлопців викликали, повернули їм паспорти, рекомендували виїхати кудись подалі, бажано до Росії та попрацювати там хоча б кілька років.
Отже, сміливу акцію – підняття голосу проти русифікації, а також вивішування трьох листівок на захист української мови та зображення національного прапора, тризуба та гасла «Слава Україні» біля входу в Чернівецький університет здійснили:
Держовський Микола Павлович, 1948-28.06.2016, уродженець села Пашківці Хотинського району Чернівецької області, студент 2 курсу історичного факультету
Куєк Мирослав Іванович, 01.01.1947-18.04.2024, уродженець села Вителівка, студент 3-го курсу філологічного факультету ЧДУ.
Мирослав Куєк
Козак Юрій Юрійович, 1949 р.н., уродженець села Рожнів Косівського району Івано-Франківської області, студент 3-го курсу філологічного факультету ЧДУ.
Лапківняк Федір Федорович, 13.04.1950 – 09.08.1999, уродженець селища Перегінське Рожнятівського (тепер Калуського) району Івано-Франківської області, студент ІІ курсу історичного факультету ЧДУ.
Федір Лапківняк
Гарасимко Михайло Іванович, 27.11.1950 р.н., уродженець с.Чортовець Городенківського району Івано-Франківської області, студент ІІ курсу істфаку ЧДУ.
Згадаємо і про подальшу долю учасників патріотичної акції.
Куєк Мирослав Іванович після виключення з університету два роки пропрацював в Північному Казахстані, в геологічній експедиції, кочегарив на промисловому підприємстві. Далі з 1972 року працює у газеті «Радянське життя» (згодом «Вільне життя») у місті Кіцмань. Постійно під наглядом КДБ. У 1977 році знову уступив на загальних підставах на філологічний факультет Чернівецького держуніверситету заочно. Автор численних публікацій, віршів, автор передмов та редактор багатьох книг, «Заслужений журналіст України», удостоєний багатьох нагород.
Помер Мирослав Куєк 18 квітня 2024 року у віці 77 років у місті Кіцмань Чернівецької області, де й похований.
Лапківняк Федір Федорович потрапив на північ Тюменської області більше як на рік. Працював на різних роботах. Після повернення пробував поновитися на історичному факультеті ЧНУ, але йому було відмовлено. У 1976 році знову поступив на перший курс, заочне відділення філологічного факультету Чернівецького університету. Закінчив навчання у 1982 році з «червоним» дипломом. Із 1986 року почав працювати у Перегінській середній школі №2 вчителем української мови та літератури, де працював до кінця свого життя.
9 липня 1999 року Федір Лапківняк раптово помер від гіпертонічного нападу. Дружина – Лапківняк (Долинчук) Магдалина Леонівна, померла у 2013 році. Рідних дітей з нею не було, а для двох дочок дружини був надійною опорою в житті.
Микола Держовський
Держовському Миколі Павловичу після цих подій вдалося знайти роботу в Чернівцях на заводі безалкогольних напоїв, де працював по листопад 1970 року, коли був призваний до лав радянської армії. Службу проходив у м. Стрий Львівської області. У 1973 році вступає на заочне відділення історичного факультету Кам’янець-Подільського педагогічного інституту, який закінчує у 1978 році. Лише у 1980 році йому дозволили працевлаштуватися у Круглицьку середню школу. Через три роки перевівся у рідне село, у Пашковецьку восьмирічну школу. Тут створює сім’ю, одружується з Корнівською Ганною Михайлівною. У подружжя народжується донька Наталка, яка стала єдиною втіхою у їхньому майбутньому житті.
У 1999 році Пашковецька громада обрала Миколу Держовського його головою сільської ради, та згодом переобрали на наступний термін. Після цього у 2009 році повертається на своє місце роботи у Пашковецьку школу. 28 червня 2016 року Миколи Держовський помер.
Ще двоє учасників акції наразі проживають у своїх селах. Із Юрієм Козаком Миколі Черешнюку вдалося поспілкуватися особисто. Разом із Мирославом Куєком він виїхав до Казахстану, де працювали на бурових вишках. Через вісім місяців його призвали в армію. Демобілізувався у 1973 році і відразу подав заяву на відновлення на навчання в університеті, але відмовили.
Після чого знову відправився на рік в Росію, вже в Амурську область на меліоративні роботи. У 1974 році знову спробував відновитися в університеті, але безуспішно. КДБ постійно переслідувало Юрія, перешкоджало працевлаштуванню. Приходилося часто міняти місце роботи, бо під тиском влади керівники підприємств мене швидко звільняли. Найдовше довелося працювати наладчиком на лісокомбінаті в с. Кути – 4 роки, а згодом в сільськогосподарській фірмі рідного села. В таких непростих умовах створив сім’ю, у нас з дружиною народилося двоє дітей. Донька Галина закінчила філологічний факультет Чернівецького держуніверситету, працювала вчителем у школі. Син Юрій – магістр, радіотехнік.
Із Михайлом Гарасимком, який проживає у селі Чортовець Городенківського району Івано-Франківської області, зв’язатись не вдалося.
У підготовці матеріалу надав сприяння Філіпчук Георгій Георгійович, однокурсник студентів-істориків та очевидець тих подій. А Микола Черешнюк свого часу проживав із Миколою Держовським в одній кімнаті в Чернівецькому педагогічному училищі у 1966-1968 роках та залишив свої спогади про ті роки.
Значення студентської акції, таких собі буковинських шістдесятників, 22 квітня 1970 року важко переоцінити. Вона засвідчує постійне прагнення українців до своєї державності, до національних символів навіть в часи, коли те здавалося нездійсненним.
Василь МУСТЕЦА, Микола ЧЕРЕШНЮК,
Спеціально для БукІнфо (с)
Архівні документи і фото люб’язно надані редакції авторами.
