Буковинський бунтівник з Берегомета Євген Сенчило, який 60 років тому поширював антирадянські листівки, – виявляється живий! У травні наступного року дисидент відзначатиме 80 літ

Цього дня, 16 листопада 1966 року, рівно 60 років тому, в Берегометі на території лісокомбінату виявили антирадянські листівки. Про обставини тих подій БукІнфо писало 24 серпня цього року («Антирадянські листівки у Берегометі у 1966 році, або націоналістична «Молода гвардія» у Вижницькому районі», (читайте матеріал дослідника опору ОУН-УПА на Буковині Василя Мустеци: “Антирадянські листівки у Берегометі у 1966 році, або націоналістична «Молода гвардія» у Вижницькому районі”).

Якщо коротко: молодий хлопець, Євген Сенчило, який проникся ідеями Самостійності України, вивісив листівку та згодом ще одну, а також готував і нові листівки для поширення в Берегометі. За його ідеями, лише державна незалежність України від Росії дозволить підвищити рівень життя народу.

Наша розповідь закінчувалася на тому, що Євгена Сенчила засуджено на рік ув’язнення, який він відбув повністю та 20 квітня 1968 року звільнився з ув’язнення. Більше ніяких відомостей про нього, окрім факту реабілітації в жовтні 1992 року, не було.

Водночас, інший дослідник Микола Черешнюк провів власне розслідування щодо подальших подій та долі Євгена Сенчила, які привели до сенсаційних результатів.

Виявилося, Євген Сенчило – живий, досі проживає в Берегометі, хоча й дуже похилого віку – у травні наступного року відзначатиме 80-ліття.

Отже, слово Миколі Черешнюку:

«Інформацію про подальшу долю чоловіка довелося збирати по крупинках від жителів сіл Мигове та Берегомет.

Як з’ясувалося, повернення додому було важким. Вітчим, який був переконаним комуністом і керівником лісопункту, злякався за власну кар’єру й категорично заборонив пасинку жити в одному будинку. Мати вплинути на рішення чоловіка не змогла. Бажаючи заробити на власне житло, Євген поїхав на три роки в російський Нижньовартовськ.

Повернувшись, він влаштувався стропальником підйомного крана на той самий Берегометський лісокомбінат й одночасно будував власний дім. Аж до самого розпаду СРСР колишній політв’язень перебував під постійним, пильним наглядом агентів КДБ.

Згодом Євген одружився з місцевою робітницею комбінату Вірою Іліуцою. У шлюбі народилося двоє дітей – Людмила та Олександр. Проте доля знову розвіяла родину: Людмила вийшла заміж за хлопця з Мигова, поїхала на заробітки до Москви, де її застала сучасна російсько-українська війна.

Син Олександр виїхав також на заробітки в Москву, а звідти перебрався до США, де проживає й нині. Молодша сестра Євгена, Валентина, 1957 р. н., виїхала у 80-х роках в Росію до маминих родичів, там працевлаштувалася і згодом вийшла заміж. На початку 2000-х, проживаючи у Москві, Валентина забрала вже хворих батьків до себе, де вони й померли.

П’ятнадцять років тому дружина Євгена, Віра, померла від важкої невиліковної хвороби. Залишившись на схилі віку на самоті, чоловік згодом зійшовся з місцевою жінкою Оленою Боднарюк.

Проте час невблаганний. Олена важко захворіла і зараз потребує стороннього догляду у власній хаті. Самого ж Євгена Івановича минулого року розбив важкий інсульт. Через відсутність близьких родичів поруч, чоловіка влаштували до Берегометського притулку для престарілих. Сьогодні він погано говорить, важко пересувається на милицях і більшість часу проводить у ліжку. Його збудований власними руками будинок у Берегометі нині стоїть пусткою.

На питання, чи жаліє він за своїм вчинком 60-х років, коли писав і розклеював антирадянські листівки, Євген відповів:

– Ні, не жалію. Я свій вибір зробив самостійно і свідомо. Радянський Союз був фальшивою і жорстокою державою, яка про народ не піклувалася. В листівках я написав правду.

Поставив чоловікові і друге запитання:

– Як ви відреагували, коли у 1991 році Радянський Союз розпався?

– Я тоді дуже тішився тим і вперше в житті напився від радості, – задоволено відповів співбесідник. – Правду вам кажу, у мене було, навіть, передчуття, що ця жорстока й несправедлива держава довго не проіснує. На жаль, після цієї історичної події в Україні також було мало радості від життя.

Колишній молодий бунтівник, що наважився виступити проти тоталітарної держави, сьогодні вже доживає останні роки на самоті. На останок нашої бесіди чоловік сумно сказав:

– Так хочеться ще побачити своїх дітей – Людку і Сашка, сестричку Валю, але, напевно, не судилося. Клята війна заважає.

Життя по-новому вже не прожити і минулого ніяк не повернути. Євген Сенчило багато страждав, важко жив, але навіть на схилі літ не зрікся своїх переконань і гордився тим, що йому вистачило мужності повстати проти радянської тоталітарної системи. Його сміливий вчинок молодих років заслуговує на повагу і вдячну пам’ять наступних поколінь.

(Збір інформаційного матеріалу і розмова з Євгеном Сенчило відбувалася у телефонному режимі, тому у тексті можливі деякі неточності).

Ніби він перебуває під доброю опікою громади, але користуючись нагодою закликаємо громаду додатково підтримати славного мешканця Берегомету! Таки добрі діла і боротьба за самостійну Україні мають винагороджуватися ще при житті людини.

Микола ЧЕРЕШНЮК, спеціально для БукІнфо (с)
Ілюстрації редакції люб’язно надані дослідником опору ОУН-УПА на Буковині Василем Мустецею

Джерело

Новини Буковини | Останні новини Чернівецької області