-
Згідно з дослідженнями компанії Deloitte, внесок українських біженців в польську економіку у 2023 році склав приблизно 1% ВВП. Але ксенофобія продовжує зростати. Фото: REUTERS/Kacper Pempel
NV розібрався, чому в Польщі за останні два роки суттєво погіршилося ставлення до українських біженців, у чому не праві українці, а в чому — самі поляки
«У Польщі абсолютно заборонено палити у підʼїздах, але в Україні це подекуди трапляється, — розповідає NV типову й абсолютно побутову історію з українсько-польських відносин польський історик та спеціаліст зі Східної Європи Лукаш Адамський. — Приїздять українці до Польщі і палять. Це вже провокує конфлікт».
Українські чоловіки призовного віку, російськомовні біженці з України, дорогі автівки й успішні бізнеси, що українці перевозять до Польщі, теж викликають у поляків запитання. «Мовляв, які ж то біженці на таких заможних автівках і чому ми їм маємо допомагати, як вони багатші за нас», — описує точку зору співвітчизників експерт.
Загострюють ситуацію польські політики, дехто з яких використовували негативне ставлення до українських біженців у своїх передвиборчих кампаніях, а також непроста українсько-польська історія.
Адамський, як і деякі інші оглядачі, а також пересічні громадяни з обох боків кордону, визнає: найкращий період у взаємовідносинах двох народів на даний момент позаду. Про це ж говорять соціологічні дослідження.
Наразі лише один із двох поляків підтримує подальший прийом українських біженців — такі висновки опитування, яке нещодавно провів CBOS (Польський національний офіс статистики). І це найнижчий показник з 2022 року, коли 94% поляків підтримували сусідів, що тікали від війни. Цифри залишалися вищими за 80% протягом усього 2022 року. А нині вже 40% поляків відкрито виступають проти українських біженців — величезне зростання у порівнянні із 2022 роком, коли проти українців були лише 3% поляків.
Такі дані є тривожним сигналом: попри гостру потребу в робочих руках у Польщі, її населення все активніше виступає за те, щоб українці, зрештою, виїхали.
«Поляки досі вважають, що всі біженці та трудові мігранти — це тимчасові гості, тому бажання залишитися й інтегруватися, мати свої думки, зауваження, питання, нерідко сприймається з підозрою», — пояснює NV Олена Бабакова, українська журналістка, що живе у Варшаві і вже десять років відслідковує суспільні настрої та міграційну політику.
Причини і наслідки
«Занепад прихильності до українців торкнувся всіх сфер життя — навіть надання притулку в нашій країні», — пише провідне польське видання Rzeczpospolitа.
Інколи конфлікти виникають на абсолютно побутовому рівні: наприклад, українці, що звиклі до майже ідеального сервісу вдома, досить вимогливі за кордоном. «А така поведінка вважається невдячністю за все, що Польща для них уже зробила, — пояснює Бабакова. — Коли щось змінюється, закони чи суспільні настрої, зростають расизм та ісламофобія, по українцям теж прилітає рикошетом, хай вони і не мають до цього стосунку».
І хоч чимало українок з дітьми, що знайшли прихисток у Польщі, за ці 2,5 роки вже стали повноцінними членкинями своїх громад, проте їх досі сприймають як гостей, які у випадку гострих ситуацій «мають або мовчати, або зібрати речі і поїхати», продовжує Бабакова.
Загалом журналістка називає три основні причини погіршення ставлення поляків до українців, зокрема, до біженців. Перше: серед поляків домінує настрій, що Польща забагато вкладається в Україну, нічого не отримуючи взамін, що польські еліти були наївними і це треба негайно виправити.
Друге: на ситуацію впливають загальна ситуація з міграцією і виклики, пов’язані із зіткненнями на кордоні з Білоруссю; нові політики та зміни у законодавстві (зокрема, нова міграційна стратегія) фокусуються на небезпеці через мігрантів. І хоч тут мова не про українців, але загальне занепокоєння впливає й на них.
І третє: стійке, сформоване політиками та ЗМІ переконання, що саме поляки найбільше допомагають українським біженцям. Хоча ще минулого року кількість українців у статусі тимчасового захисту була вищою у Німеччині, а польський пакет соцдопомоги, порівняно з країнами Західної та Північної Європи, є дуже скромним.
Якщо поточний антиміграційний клімат збережеться, то можна очікувати зростання подібних настроїв і далі, впевнені експерти, аж поки українці, зокрема нові польські громадяни українського походження, не увійдуть до місцевої політики, не стануть статистично важливою групою електорату.
Привид Brexit у Варшаві
Риторика усіх політичних партій крім Лівиці (польська політична коаліція лівих сил), схожа на дискусії, що точилися в Британії напередодні Brexit, де основним гаслом було «у мігрантів в Британії більше прав, ніж у самих бритів», нагадують оглядачі. Крім загальної соціальної тривожності, олії до вогню підливає і російська пропаганда — у 2022−2023 поширювались фейки, що через українців поляки не можуть записатися до лікарів та віддати дітей до дитсадків, бо усі безкоштовні місця окупували біженці.
Втім, крім жінок з дітьми, є ще одна важлива категорія українців, яка збурює суспільство, причому по обидва боки кордону. Це чоловіки призовного віку, які виїхали до Польщі після початку повномасштабного вторгнення. За останніми оцінками, їх у Польщі проживає до 300 тис. Спроби рекрутингу їх у Польщі поки що ситуацію не змінюють.
«У польському праві немає жодного легального способу це зробити, незважаючи на гучні заяви політиків, що такий механізм, мовляв, розробляється, — зауважує Бабакова. — Український легіон у Польщі формується, наразі, виключно на папері».
Проте позиція польського бізнесу майже протилежна: країні критично бракує робочих рук на фоні низької народжуваності, а отже потрібні трудові мігранти і біженці, зокрема українці. Причому самі українці готові працювати, а отже платитимуть податки. А деякі навіть готові вкладати власні кошти у місцевий бізнес.
Зокрема, згідно з дослідженнями компанії Deloitte, внесок українських біженців у польську економіку у 2023 році склав приблизно 1% ВВП.
До того ж українці мають привілейований статус, бо можуть улаштуватися на роботу за спрощеною системою, не отримуючи дозволів, пояснює NV Алекс Карцель, віцепрезидент польського відділення міжнародної агенції з працевлаштування EWL.
«Польща це одна з країн ЄС, де почати працювати українцю/українці можна чи не найшвидше, — продовжує він. — Основні вакансії для тих, хто не знає польської мови — промисловість і логістичні склади (особливо актуально на період різдвяних свят). Так, це може бути тимчасовою роботою, але й гарним початком. Від успішності запрошення подібних працівників залежить реалізація багатьох будівельних та інфраструктурних проєктів, що заплановані на найближчий час».
Водночас, за офіційними даними уряду, у Польщі спостерігається брак кадрів за майже за 30 ключовими спеціальностями, зазначають у EWL. І чи не єдиними способом покращити ситуацію, на думку фахівців агенції, є залучення іноземців-мігрантів.
За даними Організації роботодавців Польщі, місцева економіка потребує залучення до пів мільйона мігрантів на рік, підкреслив Карцель. А українці призовного віку поступово заповнюють дефіцит на ринку праці і навіть домінують на ньому. Тому бізнес висуває вимогу до уряду: допомогти з їхньою подальшою інтеграцією. Особливо з огляду на головний ризик — усе більше українців залишають Польщу, обираючи інші європейські країни. Тим часом, у самій Польщі суспільні настрої лише підігріваються.
Волинь, кордон, російська мова
Погіршення ставлення до українських біженців не потягне за собою зниження рівня польської збройної підтримки України, впевнений Адамський, історик і фахівець із міжнародних відносин. Водночас він визнає, що важко довго утримувати на високому рівні настільки велику симпатію та солідарність, засновані на емоціях, як була в поляків до українців у перші місяці великої війни.
«На початку війни у Польщі дві третини населення або прийняли біженців, або жертвували їм щось, — продовжує Адамський. — Але це була реакція на шок, бо перед поляками з’являлися образи нападу Німеччини та СРСР на Польщу у 1939 році».
А коли цей адреналін спав, поляки призвичаїлися, більше того, каже експерт, тепер панує думка (хоча сам він вважає її хибною), що існування та суверенітет України не є під безпосередньою загрозою. Наприклад, на Заході України можна більш-менш спокійно жити, тож чому б українцям туди не повернутись.
До того ж поляків часто дратують російськомовні українці. На них напав Путін, вони ніби утікають від «русского миру», але самі ж говорять його мовою, переповідає слова співвітчизників Адамський. Деякі поляки, вказуючи на власну історію, не хотіли би, щоб російська мова була так присутня на теренах їхньої держави, до того ж тут чимало російськомовних політичних біженців із Білорусі.
І ще один фактор — непроста українсько-польська історія, зокрема заблоковані пошуки й ексгумації жертв Волинської трагедії та всі міждержавні суперечки, цим викликані. Київ та Варшава вже сім років років не можуть дійти згоди і «поховати» цей суперечливий розділ історії, який впливає на сьогодення, визнає Адамський. Зокрема Україна відмовляється видати дозвіл польським державним установам на ексгумацію жертв Волинської трагедії, поки Польща не відновить пам’ятну табличку похованим на горі Монастир членам УПА (тобто формації, безпосередньо повʼязаної з цими злочинами).
«Коли українці бачать, як розкидають їхнє збіжжя, блокують кордон, а політики у Польщі — у найскладніший для України момент — витягують назовні теми 80-річної давнини, то це викликає в українців обурення, пояснює Адамський. — Але таким є психологічний фон, бо поляки не мають війни і вважають, що дії української влади можна теж оцінювати критеріями мирного часу».
До того ж у Варшаві викликав нерозуміння той факт, продовжує політолог, що План перемоги президента Зеленського не надіслали до Польщі, яка також є донором української армії та сама переконувала партнерів надати Україні зброю у лютому-березні 2022 року.
«Але у найкращих інтересах Польщі, незважаючи на всі проблеми, щоб Україна виграла, — наголошує Адамський. — Бо якщо Україна впаде, то значно зросте ризик війни не у степах Донбасу, а у Польщі чи у країнах Балтії. Поки що не всі люди у Польщі можуть це пов’язати, дехто вважає поганий мир кращим за війну».
Публікація видання NV від 22 жовтня 2024 року
