-
1 березня 2014 року. Київ, Майдан Незалежності. Фото Сергія Зарайського, БукІнфо (с)
20 лютого в Україні вшановують подвиг учасників Революції Гідності – відзначають День Героїв Небесної Сотні.
Сто людей різних національностей, віросповідань, віку та професій змінили хід історії нашої держави. Їх об’єднали чітка громадянська позиція та готовність відстоювати її до кінця. Саме ці якості стали прикладом для всіх поколінь українців, пише Чернівецька обласна рада.
Герої Небесної Сотні – громадяни України, Білорусі та Грузії. Наймолодшому з них, Назарію Войтовичу, було лише 17 років, найстаршому – Івану Наконечному – 82. Із 107 загиблих троє – жінки: Антоніна Дворянець, Ольга Бура та Людмила Шеремет. Серед полеглих на Майдані були і чернівчани – Василь Аксенин та Олександр Щербанюк.
У найтрагічніші дні протистояння, серед вогню й криги, під прицілами снайперів вони заплатили найвищу ціну за право України бути вільною. Їхня мужність і жертовність стали символом незламності українського народу та визначили європейський вибір держави.
Сьогодні ми вшановуємо не лише їхню загибель – ми вшановуємо боротьбу за гідність і свободу, за демократичні цінності та права людини. Схиляємо голови у пам’ять про тих, хто віддав життя за майбутнє України.
Дослідницька група Talionis і “Цензор.НЕТ” склали хронологію загибелі героїв, які віддали життя в боях за Майдан 18 лютого 2014 року, коли режим Януковича віддав наказ про збройний напад на демонстрацію “майданівців” на вулиці Інститутській і в Маріїнському парку.
Було проведено операцію “Бумеранг” – штурм Майдану. 18 лютого і вночі з 18-го на 19-те у Києві загинуло 40 осіб. Зокрема, 31 мирний житель і 9 співробітників правоохоронних органів.
Встановлено всі імена загиблих, проведено перевірку повідомлень про зниклих безвісти. Отже, хроніка загибелі людей така: група демонстрантів на розі вулиці Інститутської та Кріпосного провулку була атакована спільно підрозділом МВС “Беркут” та загонами завезених із Харкова бандитів, яким міліція дозволила застосовувати вогнепальну зброю. Атака розпочалася о 13.50-14.00. Це призвело до перших жертв цього дня. Внаслідок нападу та пострілів поблизу загинули троє “майданівців”, їхні тіла занесли до Будинку офіцерів:
5 УБИТИХ ПІД ЧАС РОЗГОНУ ДЕМОНСТРАЦІЇ У МАРІЇНСЬКОМУ ПАРКУ І КРІПОСНОМУ ПРОВУЛКУ
Вбитий пострілом у голову під час розгону демонстрації у Маріїнському парку. Народився 22 лютого 1956 року, проживав у Димері Київської області. Герой Небесної Сотні був із сім’ї репресованих за часів Сталіна. Батьки – Марія та Юрій – одружилися у Челябінській колонії, де вони відсиділи 10 років через зв’язок з УПА.
У Володимира залишилися троє дітей – школярка Ольга (часто з батьком їздила на Майдан), а також дорослі Юрій та Тетяна. Герой у мирному житті був підприємцем, мав магазин у Димері.
2. Сердюк Ігор Миколайович
9-та сотня “Самооборони Майдану”. Вбитий пострілом в обличчя. Народився 3 листопада 1969 року. Ігор жив у Києві, займався підприємництвом – організацією ремонтно-монтажних робіт, був одружений, виховував доньку Олександру. З початку 1990-х брав участь у національному русі у місті Кременчук. Захоплювався дайвінгом.
Після розгону демонстрації в Маріїнському парку група безстрашних бійців “Самооборони”, незважаючи на постріли та побиття, почала будувати барикаду на розі Кріпосного провулку та вулиці Інститутської. Група бандитів напала на активістів. Один із них підійшов до Ігоря і вистрілив у обличчя.
3.Шаповал Сергій Борисович
Застрелений під час розгону демонстрації біля Будинку офіцерів, два вогнепальні поранення. Сергій Борисович народився 5 червня 1969 року в Києві.
Проходив термінову службу у лавах Радянської Армії, служив у Нагірному Карабаху.
Працював охоронцем у компанії “Золоті ворота”.
Любив українське національне мистецтво, музику, грав на народних інструментах.
4. Корчак Андрій Богданович
15:00 – міліція та бандити приступають до розгону демонстрації у Маріїнському парку. Внаслідок побоїща в парку загинув на місці один “майданівець”, ще один був у тяжкому стані доставлений до лікарні та помер, не отямившись.
Десятник 3-ї Стрийської сотні “Самоооброни”. Забитий на смерть у Маріїнському парку. Причина смерті – травма грудної клітки. Народився у місті Бориславі Львівської області у родині репресованих за часів Сталіна. Жив у приході храму Іоанна Хрестителя у мікрорайоні Губичі міста Борислава, де священником у 1960–1974 роках був його дідусь, отець Яків Боровик. В останні роки жив разом із 81-річною матір’ю.
5. Мазур Артем Анатолійович
По-звірячому побитий в Маріїнському парку, пробито голову, відкрита черепно-мозкова травма. Впав у кому. Помер 3 березня, не опритомнівши. Народився 6 серпня 1987 року. За фахом автослюсар, після армії працював охоронцем. Одружений не був, своїх дітей не лишилося.
О 15:45 міліція та внутрішні війська розпочали розгін демонстрації на вулиці Інститутській та погнали людей на Майдан. Під час переслідування били людей. У період із 15:50 до 16:00 на цьому місці внаслідок нападу міліції загинули п’ятеро.
6 ЗАГИБЛИХ ПІД ЧАС РОЗГОНУ ДЕМОНСТРАЦІЇ НА ІНСТИТУТСЬКІЙ
1. Дідич Сергій Васильович
О 14:26 у Кріпосному провулку під колесами автозаку загинула одна людина. Сергія Дідича схопили співробітники міліції, били і випустили лише тоді, коли на них на великій швидкості їхала машина – викрадений іншим “майданівцем” автозак. Дідич не побачив погрози і машина збила його на смерть, співробітники міліції, які тримали його, відскочили в останній момент. Киянин.
Сотник Івано-Франківської сотні “Самооборони”. Брав участь у сутичках у Маріїнському парку, але загинув внаслідок наїзду автомобіля на вулиці Інститутській.
Народився 3 листопада 1969 року в селі Стрільче Городенківського району Івано-Франківської області. Голова Городенківської районної організації ВО “Свобода”, депутат Городенківської районної ради, в якій очолював комісію із соціально-економічного розвитку.
Створив громадську туристичну організацію “Золоте Руно”, був душею туристичного товариства “Прикарпаття”. Він першим почав розробляти туристичні маршрути сплавів рідним Дністром, який бачив другим масштабним центром туристичного розвитку Івано-Франківської області.
2. Нечипоренко Анатолій Ілліч
Забитий на смерть на вулиці Інститутській. Закрита черепно-мозкова травма із вдавленим переломом кісток черепа. Анатолій проживав у Києві, народився 1 вересня 1941 року у Брусилові Житомирської області. Після закінчення служби в армії почав працювати водієм рейсового автобуса у автобусному парку №1. Пізніше перейшов до таксомоторного парку №1 міста Києва – водієм таксі. З 1988 року і до пенсії працював у “Київзовніштрансі” на міжнародних перевезеннях. Після виходу на пенсію працював в охороні гаражного кооперативу “Пролісок”. У нього залишилися дружина Олена Іванівна, дочка Ганна, онуки Андрій та Владислав, сестра Катерина Іллівна.
3. Наконечний Іван Максимович
Забитий на смерть на вулиці Інститутській. Відкритий перелом кісток черепа. 82-річному активісту Євромайдану проломили голову металевим предметом.
Офіцер ВМФ СРСР у відставці. З 1982 року він жив із сім’єю у Києві.
Був на Майдані під час розгону студентів 30 листопада 2013 року. Після розгону почав ходити на Майдан щодня. Усі родичі його вмовляли не ризикувати у такому віці. У відповідь вони чули, що він давав військову присягу – захищати свій народ.
Помер у лікарні 7 березня 2014-го, не опритомнівши. Найстарший Герой Небесної сотні.
4. Дворянець Антоніна Григорівна
Причина смерті – гостра серцева недостатність. Загинула під час атаки “Беркута” та Внутрішніх військ на демонстрантів біля барикади поблизу метро “Хрещатик” на Інститутській. Причина смерті стрес. Вона рятувалася від міліції, зазнала удару, поштовху, потрапила в тисняву.
Народилася 1952 року. Виросла у Чорнобилі, вийшла заміж за Івана Григоровича Дворянця. У сім’ї народилося двоє дітей: син Володимир та дочка Світлана. Брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській станції.
Все життя працювала інженером-гідротехніком. 2012 року вийшла на пенсію. Учасниця акцій “Україна без Кучми”, “Помаранчевої революції”. Брала дуже активну участь у Євромайдані. Киянка.
5. Зураб Хурція
54 роки. Причина смерті – гостра серцева недостатність. Конкретних обставин не встановлено – помер поряд з Антоніною Дворянець у тисняві під час атаки міліції на демонстрантів. Очевидно, у зв’язку з атакою “Беркута” та ВР на людей, які намагалися відступати на Майдан через верхню барикаду на Інститутській біля метро “Хрещатик”. Народився у Грузії, у місті Гагра. Громадянин Грузії двічі став біженцем – спочатку через війну 1993 року виїхав з Абхазії, потім у 2008 році його будинок у Сенакі в Грузії розбомбила російська авіація. Приїхав до України, щоб збудувати виноробне підприємство. Інформація в Інтернеті свідчить, що він був у лавах Кіровоградської сотні “Самооборони” на Євромайдані. Останнім часом мешкав у Києві.
6. Зайко Яків Якович
73 роки. Рятувався від нападу міліції на вулиці Інститутській, перебував у сильному стресі, спустився у метро та помер внаслідок інфаркту. Професійний журналіст. Народний депутат Верховної Ради України 1-го скликання. Головний редактор серії книг “Літопис державотворення”: “Декларація про державний суверенітет України”, “Незалежність України”, “Конституція України”, “Парламент”. Киянин.
О 18:00 у Києві розпочався штурм Майдану – операція “Бумеранг”. Внаслідок штурму барикади біля Будинку профспілок загинуло 13 людей. Одинадцять убито на місці, двоє згоріли під час пожежі в Будинку профспілок, ще двоє зазнали смертельних поранень і померли через тривалий час.
16 ЗАГИБЛИХ ПІД ЧАС ЗАХИСТУ МАЙДАНУ І БУДИНКУ ПРОФСПІЛОК
1. Плеханов Олександр Вікторович
Вогнепальне поранення, 22 роки, студент Університету будівництва та архітектури, здавав сесію. Киянин. Загинув близько 20:00. Ймовірно, це перший загиблий після початку операції “Бумеранг”.
2. Брезденюк Валерій Олександрович
Вогнепальне поранення. 50 років. Художник, власник комп’ютерного клубу. Фіналіст конкурсу “Україна має талант” – відомий своїми малюнками на воді. Після загибелі героя його молодший брат Олег, який давно переїхав жити до російського Санкт-Петербурга, негайно повернувся до України, відмовився від російського громадянства та прийняв українське. Валерій із міста Жмеринка Вінницької області.
3. Капінос Олександр Анатолійович
Вогнепальне поранення. 29 років. Фермер. Активний учасник багатьох проукраїнських громадських акцій на захист української мови, історії, культури. 2012-го брав участь у голодуванні проти ухвалення “мовного закону”, що дискримінує українську мову. У складі групи добровольців 35 сотні “Самооборони” виконував завдання з оборони барикади. Із села Дунаїв у Тернопільській області.
4. Кульчицький Володимир Станіславович
Вогнепальне поранення. 64 роки. Пенсіонер, на барикаду пішов разом із сином, який став свідком смерті батька. Киянин.
5. Черненко Андрій Миколайович
Вогнепальне поранення. 35 років, інженер, співробітник автосервісу. Киянин.
6. Пасхалін Юрій Олександрович
Вогнепальне поранення. 30 років, комірник на приватному підприємстві. Він орендував кімнату в гуртожитку з дружиною та дитиною, але коли побачив, що розганяють Майдан, пішов допомагати… Киянин.
7. Бондарєв Сергій Анатолійович
Вогнепальне поранення. 33 роки. Висококваліфікований програміст, працював у найбільших компаніях із розробки програмного забезпечення. Активний учасник багатьох громадських акцій. Киянин.
8. Прохорський Василь Петрович
Вогнепальне поранення. 33 роки. Електрик за фахом. Киянин.
9. Швець Віктор Миколайович
Вогнепальне поранення. 58 років, військовий пенсіонер служив на атомних підводних човнах, спортсмен, переможець спортивних змагань ЗС СРСР з веслування. Із села Гатне у Київській області.
10. Максимов Дмитро В’ячеславович
Вибух невстановленого вибухового пристрою. Загинув близько першої години ночі 19 лютого під Будинком профспілок. Дмитро активно обороняв барикаду, використовуючи каміння та пляшки із запальною сумішшю. Вибухом йому відірвало руку. Осколків не було – вочевидь, у руці вибухнув безоболонковий вибуховий пристрій. Деталі події поки не встановлені. 19 років. Студент. Член молодіжної дефлімпійської збірної України з боротьби, призер та переможець низки турнірів та змагань, у тому числі міжнародних. Киянин.
11. Бойків Володимир Васильович
Загинув, діставши три вогнепальні поранення, у тому числі – в голову. Народився 1959 року, виріс у Львові, жив у Києві. Керівник будівельної компанії.
18 лютого 2014 року вирушив із дому до вулиці Грушевського, незважаючи на нещодавній інсульт. У Володимира Бойківа залишилися дружина Наталія, троє синів – дорослі Андрій та Олександр та 12-річний Захар, старий батько Василь Бойків. Василь Бойків помер у 2016 році у віці 91 року. Він був добровольцем дивізії СС “Галичина” під час Другої світової війни, воював проти СРСР, потрапив у полон. Сина виховав у дусі українського націоналізму.
Після пожежі у Будинку профспілок більшість поранених було врятовано. Але двох знайти не зуміли, вони отруїлися чадним газом і згоріли живцем:
12. Клітинський Олександр Іванович, дістав вогнепальне поранення, евакуйований до Будинку профспілок, згорів живцем внаслідок пожежі. 25 років. Безробітний. Брав активну участь у подіях на Майдані. Із села Чернелівці Хмельницької області.
13. Топій Володимир Петрович зазнав вогнепального поранення, евакуйований до Будинку профспілок, згорів живцем внаслідок пожежі. 58 років, водій. 12-та сотня “Самооборони”. Із села Рудки Львівської області.
Двоє людей померли від ран пізніше:
14.Сидорчук Юрій Володимирович, вогнепальне поранення в ніч з 18 на 19 лютого 2014 року на барикаді біля Будинку профспілок. Помер у лікарні 28 червня 2014 року. 53 роки. Понад 10 років служив у радянській та українській армії. Підприємець. Киянин.
15. Орленко Віктор Миколайович, дістав вогнепальне поранення. Після тяжкого поранення в голову у тяжкому стані перебував на лікуванні у лікарнях, помер у клініці Чехії 3 червня 2015 року. 53 роки. Залізничник, ветеран війни в Афганістані. Киянин.
Озброєні міліцією бандити застрелили одного “майданівця” вночі на вулиці Велика Житомирська:
16.Васильцов Віталий
38 років. Уродженець Хмельницької області, мешканець села Жовнірка Київської області. Фахівець з декоративного садівництва. Залишилася дружина та двоє малолітніх дітей. Вбитий 19 лютого о 00:50 неподалік будівлі УВС.
1 ЗАГИБЛИЙ ЗА НЕВСТАНОВЛЕНИХ ОБСТАВИН
Обставини загибелі одного учасника протестів не встановлено, інформації про те, як і чому він загинув, немає.
Віктор Прохорчук
39 років. Причина загибелі – перерізане горло. Обставини не встановлені. Тіло виявлено в одному із дворів на Хрещатику після розгону демонстрації на Інститутській. Проживав у Володимирі-Волинському на Житомирщині. Служив у МВС, згодом працював охоронцем. На похороні Віктора йшлося про його участь у подіях на Майдані. На жаль, детальної інформації, яку можна було б перевірити, зараз немає. Дружина Наталія залишилася одна з двома дітьми – 5-річним Сергієм та 14-річним Андрієм.
Також 18 лютого у Києві, не під час акції протесту, загинули ще троє мирних жителів.
2.Володимир Захаров
65 років. Співробітник офісу Партії регіонів. Під час пожежі в офісі ПР Захаров не вийшов із будівлі, а пішов до кабінету нагору. Там він на смерть отруївся чадним газом. Поруч із ним був відкритий сейф, у кишені Захарова виявлено велику суму грошей. Очевидно, Захаров під час пожежі поспішив забрати кошти. Його тіло знайшли близько 17:00, тобто вже після розгону демонстрації на Інститутській та у Маріїнському парку.
3. В’ячеслав Веремій
33 роки. Журналіст проросійської газети “Вєсті”. Їхав на Майдан уночі 18 лютого, його машину зупинила група бандитів, підпорядкованих Юрію Крисіну – ватажку банди, найнятої кримінальним авторитетом Юрієм Іванющенком для нападу на Майдан. Веремій почав тікати, але його підстрелили бандити, які потім добивали його ногами і не надали допомоги.
СОЛДАТИ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК, ЗАСТРЕЛЕНІ З ПІСТОЛЕТА ПІД ЧАС ШТУРМУ БАРИКАДИ МАЙДАНУ БЛИЗЬКО 17.30
1. Третяк Максим Леонідович
1993 р.н., уродженець Чернігова. Стрілець 1 патрульної роти 1 патрульного батальйону військової частини №3030 управління Північного територіального командування ВВ МВС України (м. Київ) призваний восени 2013 року. Зазнав важкого вогнепального поранення в область шиї, помер у машині швидкої допомоги.
2.Теплюк Іван Іванович
1993 р.н., стрілець 1 патрульної роти 1 патрульного батальйону військової частини №3030 управління Північного територіального командування ВВ МВС України (м. Київ), призваний восени 2013 року. Помер від вогнепального поранення в голову.
“БЕРКУТИ” І СОЛДАТИ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК, ЗАГИБЛІ НА МАЙДАНІ З 22:00 18 ЛЮТОГО ДО 01:00 19 ЛЮТОГО
Стрілянина по міліції почалася лише після того, як з’явилися численні жертви серед мирного населення.
Відповідальність за всі ці життя лежить на тих, хто наказав вбивати – це Віктор Янукович і підпорядковані йому бандити.
Юрій БУТУСОВ, “Цензор. НЕТ“
Київ, Майдан Незалежності – Інститутська. 1 березня 2014 року. Фото Сергія Зарайського, БукІнфо (с)
