За інформацією: Суспільне Чернівці.
Взвод БпЛА “Аркан” – внизу зліва Ігор Вірстюк. Фото надав Ігор Вірстюк
– Як змінилася ваша робота за майже рік існування взводу?
– Дуже потужно підсилилася. Ми розробляємо нові технології по безпілотних системах. Зараз актуальні дрони-бомбери, бо вони забезпечують логістику. Завдяки ним годуємо хлопців, носимо їм воду, скидаємо боєкомплекти, акумулятори. Переміщення особового складу – це зараз дуже складно, бо літаємо не тільки ми, але й противник.
– На яку відстань можете доставляти?
– Доставляємо їжу до переднього краю від одного до трьох кілометрів. А ось доставка "гарячих подарунків" – до 10 кілометрів. FPV-дрони, які нищать ворога, літають і до 18 кілометрів.
– Як саме формували взвод минулоріч? Чи важливим був для вас досвід військових, яких долучали?
– Звичайно, пріоритет – це люди з досвідом. Ми залучили багато пілотів, які вже літали у підрозділах. Хоча багато командирів залишали хлопців, які фахово працюють.
Через те, що ми формували взвод з нуля, то долучали і хлопців, які хотіли вчитися літати.
Також у підрозділі є потреба у водіях, ми потребуємо людей, які розуміються на налаштуванні та прошивці дронів, 3D-моделюванні, електроніці. У нас є окремий підрозділ, який ремонтує та обслуговує дрони. На війну хлопці їздять тільки за потреби. Ми даємо їм можливість розвиватися. Всі ноу-хау, які вони винаходять, – це наш плюс.
Майстерня взводу БпЛА “Аркан”. Фото надав Ігор Вірстюк
Створили такий графік, щоби люди не виснажувалися. Тобто пілот сім днів перебуває на бойових позиціях, нищить окупантів, а в цей час інша зміна у тилу відпочиває і водночас перевіряє дрони, які відремонтували і налаштували у майстерні.
Навіть коли ти відпочиваєш, це такий сон, як на дереві спати. Ти постійно маєш бути на зв'язку з підготовленими дронами. Виносиш пташку — полетів, знищив і відпочиваєш.
– Які завдання виконуєте ви?
– Відповідаю за організацію. Ми ще не відійшли повністю від радянської системи у війську. Моє – це журнали, паливо, боєприпаси отримати, поїхати, організувати людей, покупки всього необхідного обладнання. Залишається 5 годин для сну. Це класно.
Ігор Вірстюк. Суспільне Чернівці
– Через це ви відчуваєте поступове виснаження?
– Вдома більше відчуваю. Я там розумію, чим я займаюсь.
– Тобто зараз ви у відпустці, і більш виснажені, аніж на фронті?
– Так. Чи через те, що звик, чи через свою атмосферу. Ти відчуваєш, що робиш корисну роботу, і робиш її якісно. Це мотивує. У 2022 році я літав мавіком, займався скидами. Мав честь працювати з Героєм України Андрієм Скібіним. Зараз у нас є пілоти значно кращі за мене. Наш командир Морячок – дуже потужний пілот. У нього були рекорди, що він по 30-40 орків нищив за день.
Ігор Вірстюк (справа) та Андрій Скібін. Фото надав Ігор Вірстюк
– Скільки у взводі є буковинців і які завдання вони виконують?
– З Буковини є хлопець, який займається виготовленням і модернізацією боєприпасів. Я його знаю з 2022 року. Був сапером. Є ще один чернівецький, який раніше був у піхоті, а зараз займається пілотуванням. Він зараз один із кращих – літає, забезпечує логістику, нищить укриття противнику. Є один, який нещодавно потрапив до нас, і вже навчився літати на FPV-дронах. Теж один із кращих зараз. Загалом у нас більшість хлопців, які вже повоювали, отримали поранення, мають державні нагороди.
Є здорова конкуренція між підрозділами – хто швидше долетів чи знищив. Це здоровий азарт. Я вважаю, якщо це трохи вибиває окупантам зуби, то це чудово.
– У мережі можна побачити різні відео, де ви знищуєте окупантів чи посадки, де були їхні позиції. Які найбільш успішні операції ви би назвали?
– Вдало відбиті штурми – це найбільш ефективно. Восени минулого року їхало 22 одиниці техніки і наші пілоти відпрацювали топово. Вони навіть не доїхали до наших окопів. Піхота, яка була в бліндажах, навіть не зрозуміла, що відбувся штурм.
– Тобто у нас взагалі не було втрат?
– Так. Лише, здається, був один трьохсотий. Це ворожий дрон зробив скид. У нас нуль втрат, а у них всі. Зараз вони техніку майже не використовують, зійшли на мотоцикли. Тобто противник не такий потужний, як ми собі його намалювали. Вони втрачають техніку. Швидко відновити її не можуть. Але у них багато людей, бо є багато охочих заробити багато грошенят. Через то маю люту ненависть, що вони пруть сюди через гроші. Немає поваги до противника.
Пілот FPV “Мангуст”. Фото надав Ігор Вірстюк
– Водночас якщо порівнювати наші і їхні нарощування та види дронів, то чи вартує їх у цьому плані недооцінювати?
– Багато їхніх прошивок потрапляє до нас і наші програмісти їх вдало адаптовують. Вони вже працюють на нашу користь. Ми так само копіюємо багато цікавих рішень по БпЛА. Не можна сказати, що противник тупий. Вони досить потужно розвинені, і це підтримують на державному рівні.
Виробництво їхніх FPV-дронів – це переважно фабричне виробництво. Тобто це те, чого ми не маємо. Тоді я би не збирав донати на те, щоби переробляти чи вдосконалювати дрони.
Ігор Вірстюк. Фото надав Ігор Вірстюк
– Чи часто доводиться переробляти дрони для того, щоб вони були ефективніші?
– Більшість переробляємо. Лише ті виробники, з якими співпрацюємо безпосередньо, роблять під нас пташки. А щодо решти — навчилися робити один тип і робимо, бо вони допущені до використання. Але ж ніхто не враховує, що є різні напрямки і різні умови польотів. Інколи щоби пташка полетіла, в неї треба вкласти орієнтовно від 2 тисяч до 5 тисяч гривень. А на день пілоти можуть використати від 5 і до 25 дронів.
– Якщо це штурм, тоді скільки вильотів треба?
– Бували такі випадки, що й до 40 дронів за день вилітали. Це дешевше за боєприпаси артилерії і це ефективно, бо той самий FPV-дрон може прямо залетіти у бліндаж. Танки і броньована техніка показали себе слабо, бо дрони їх теж знищують досить успішно.
– Розкажіть детальніше про види дронів, які використовує взвод і в чому вони є допоміжними?
– Мавіки, які мають хороші камери, використовуємо для розвідки. Є дрони, які літають тільки вдень. Є й нічні дрони, які значно дорожчі, але вони мають тепловізійну камеру. Тобто можна контролювати повністю передній край перед своїми позиціями. Вони літають практично цілодобово. Це дрони, які використовуємо для розвідки. Одночасно їх переоблаштували і вони можуть скидати боєприпаси. Там хороша камера – можна прицілитися дуже вдало. Започаткували використовувати бомбери, які практично самі виробляємо. Вони можуть носити велику вагу, але їх і подавати важче.
Пілот FPV у взводі БпЛА “Аркан”. Фото надав Ігор ВірстюкРозробки нашої бригади дуже потужні. Дроном можна хоч з Іспанії керувати. На фріланс можна пілотів наймати. Головне, щоби хтось виніс дрон на стартову позицію. Завдяки дронам-бомберам дістаємо, що втратили, ремонтуємо і знову відправляємо. Вони носять боєприпаси, тому можна вдало розривати ворожі бліндажі. Чому зараз зона збільшилася? Бо вони не мають, де ховатися. Знищують укриття одним боєприпасом.
Маємо дрони, які є аналогами дронів-бомбардувальників "вампіра" чи "кажана", наприклад. Літають за таким же принципом. Це дуже дороговартісна штука. Ті дрони вартують по 20 тисяч доларів, а наш вийшов на 70 тисяч гривень. У нас один хлопчина за два дні такий дрон робить. Облаштовуємо таку собі мінілабораторію. Робимо це десь по підвалах. Бували випадки, коли хлопці організовували це у бліндажі. Це складно, бо, наприклад, 3D-принтери вимагають умов вологості, але робили попри все.
– Вам часто доводиться міняти позицію через ймовірну загрозу?
– Доводиться. Ми мали й прикрі випадки, коли були прильоти прямо по майстерні. Тоді загинуло двоє пілотів. Це війна, важко з тим жити. Але всі розуміють, що все одно треба продовжувати робити свою роботу. Нас мотивує те, що ми бачимо результати.
Військовий взводу БпЛА “Аркан” керує FPV-дроном. Фото надав Ігор Вірстюк
– Ви раніше розповідали, що росіяни використовували газові боєприпаси. Чи часті це випадки?
– Так. Вони можуть використовувати газові боєприпаси, які взагалі заборонені Женевськими конвенціями. Нам навпаки забороняють знищувати противника, який, ймовірно, поранений.
Вони можуть скидати ці боєприпаси і на передні позиції піхоти, і долітати до наших пілотів. Дуже багато отруєнь є, сильна рвота, подразнення усіх слизових оболонок. Можна людину не довезти на евак. Багато хлопців гине. На позиціях ми постійно тримаємо протигази. Дим заповнює всі нори і бліндажі. Той, хто перебуває в укритті, мусить вилазити, – його вже чекає дрон зі скидом. Я теж так хочу, але в нас таких гранат немає (сміється – ред.).
Під час відпустки мені подзвонили і сказали, що загинув пілот. Йому було 30 років. Один у батьків. Це був удар FPV-дроном. Тобто не можна сказати, що піхота воює, а пілоти десь там відпочивають. Війна всюди зараз.
– Ви навчилися цьому протидіяти?
– Є системи радіорозвідки. Є ще дуже цікаві рішення, про які я не можу говорити. Але ми їх чуємо, ми їх бачимо. Усі переміщення противника відстежуємо – особливо їхніх розвідників.
Їхні FPV-дрони може виявити і подавити РЕБ. Це постійна гра з частотами – граємо, хто кого перехитрить. Тому і є підрозділи, які займаються радіорозвідкою і безпосередньо боротьбою з дронами. Головне, щоби своїх не подавити.
Ми збивати противника тими ж самими дронами. Хлопці, які керують мавіками, навчилися це класно робити. Потім ми стараємося ще забрати дрони противників. Мали випадок, коли до нас повернувся дрон від фонду Притули. Спочатку був у нас, потім противники його обмотали червоним скотчем, відтак ми його збили – він знову у нас. Такий собі дрон-турист. У нашому взводі позитивна атмосфера, багато жартуємо – так легше переносити усі негаразди.
Військові взводу БпЛА “Аркан”. Фото надав Ігор Вірстюк
– Які цілі вражають арканівці?
– У пріоритеті – ворожа техніка і, звичайно, жива сила противника. На піхотою зараз як вулик – літає усе. Щоби убезпечити життя хлопців, контролюємо ситуацію завдяки дронам. Тобто нам важливо не дати противникам близько підходити до позицій. Хлопці із цим вдало справляються. Вони навчилися залітати у нори і заносити туди боєприпаси. Можуть догнати противника, який їде на мотоциклі, і прискорити його нормально. Хлопці це вміють.
– Чи багато з кількості вильотів може не потрапляти в ціль?
– Якщо з десяти FPV-дронів п'ять-шість долетіло, то це дуже хороший результат. Бо треба враховувати, що вони найбільше піддаються подавленню РЕБами противника. Тобто п'ять дронів – це вже 100% там має бути знищене укриття чи техніка. Те, що ми бачимо красиві відео, коли дрон залетів і танк горить та вибухає, то це інколи не так. Деколи на одну броньовану техніку треба використати п'ять-шість дронів. Зупинити легше, а щоби знищити повністю, то ще треба попрацювати.
– Що окрім РЕБів впливає на те, що наші дрони можуть не долітати до противника?
– Є ще таке явище як радіогоризонт. Ми зараз літаємо тільки з ретранслятором – тобто є пілот, який підіймає дрон з обладнанням. Бо якщо просто виставити антену, то, по-перше, тебе буде видно, а, по-друге, рельєф місцевості не дозволяє, наприклад, низько опуститися. Тоді ти просто втрачаєш відео і відповідно втрачаєш керування дроном. Можна втратити дрон ще через те, що вітер може занести ретранслятор не в ту сторону.
Військові взводу БпЛА “Аркан” – “Морячок” та “Електронік”. Фото надав Ігор Вірстюк
– Ви розповідаєте, що більшість дронів переробляєте, а у противника не так це налагоджено. Однак яка у них ситуація із кількістю дронів?
– Вони виготовляють дуже багато дронів. Ці дрони всі фабричні, комплектування у них однакове. У нас може бути від різних виробників, а у них переважно стандартне. Вони можуть у рази більше використовувати дрони і, я так розумію, що їм на це байдуже. Ми дрони рахуємо. Наприклад, певну кількість мусимо залишати на випадок штурму чи переміщення противника. Наші хлопці літають у рази краще.
– За допомогою дронів ви брали у полон росіян?
– Ага, було. Там вибір невеликий, якщо над тобою висить пташка. Є така модифікація дрона, на який можна вчепити динамік і казати противнику, що краще робити, аби не вмерти. Вони доходили до наших позицій – там їх вдало в'язала наша піхота.
У нас в другій роті воюють хлопці зі "Шквалу", які були засуджені. Вони ходять на складні завдання, забирають багато трофеїв росіян. Маємо від них дрони, РЕБи. Ми це усе ремонтуємо і вони вже працюють на нас. Те, що не можна відновити, віддаємо волонтерам як сувенір.
Військові “Аркану” підписують боєприпаси іменами побратимів, які загинули, і відправляють противнику. Фото надав Ігор Вірстюк
– Перш ніж відправити противнику боєприпаси, ви підписуєте їх, зокрема, іменами побратимів, які загинули. Як втрати впливають на ваше бажання помститися і на те, як воює взвод?
– Звичайно, першочергово є злість. Ти розумієш, що загинуло дуже багато сильних хлопців. Бажання помститися нікуди не зникає. Ти розумієш, що вони могли жити і що це якісна частина нашого суспільства.
Уже триває четвертий рік повномасштабної війни. Це все морально виснажує. Після поранення мені дали статус обмежено-придатного, але поки війна триває, я себе тут поки не бачу. Знаю, якщо повернуся сюди, то мене тут вистачить максимум на місяць.
– Вам пропонували після поранення долучитися до військової частини в тилу, але ви повернулися на фронт. Чому?
– Так, пропонували йти у військкомат і відкривати ворота. Краще я буду робити все, щоби вони помирали там.
Нікуди не дівається відчуття, що сім'я — там. Проводити стільки часу разом – це дуже сильно зближує людей. Більшість хлопців, з якими я служив, були рядовими солдатами, а зараз стали командирами. Я з ними жив на позиціях, разом копав окопи. Поважаю таких людей, які пройшли усі щаблі.
Ігор Вірстюк. Фото надав Ігор Вірстюк
Мене тригерить ухилянство і його героїзація. Я розумію, що усім страшно, але ж прилізли у наш дім. Кажуть, що депутати погані, але ж ми самі цю владу обирали роками. Я не прихильник, щоби воювали люди 18-24 років. Мають воювати люди мого віку, бо це наша вина.
На початку вторгнення я йшов на два-три тижні. Думав, що нас не вистачить надовго. Але ж скільки часу ми воюємо і досить успішно. Небажання служити і допомагати тим, хто служить, трохи дратує. Моя мотивація бути там, де мені комфортно – там я відчуваю себе потрібним.
– Чи обов'язково бути ІТ-фахівцем або, як у вашому випадку, навчатися на радіотехнічному, аби стати пілотом взводу?
– У нас є потреба у пілотах. Головне, щоби люди хотіли вчитися. Це ще одна перевага не чекати, поки тебе впіймають. ТЦК дає невідомість. Рекрутинг дає розуміння того, куди ти йдеш служити. У нас є хлопець, який був продавцем, зараз налаштовує дрони.
Зараз за знищену техніку дають виплати, а за кожного вбитого окупанта рахують по два бали. Якщо ти маєш десять балів, то держава дає тобі додатково мавік або п'ять FPV-дронів. Вбивате більше і будете мати більше засобів. Хлопці працюють над цим.
– Ви продовжуєте збирати ці премії за знищення у ротну касу?
– Так, звичайно. Знаєте, хто найбільше донатить? Військові. У кожному підрозділі є своя каса. Ми з кожних бойових складаємося, бо коли поламалася машина чи немає якогось ресурсу, ти не маєш коли чекати волонтерів, бо треба виконувати завдання.
Коли є розмови про перемовини, то бачу, що частина людей готова віддати якісь території. У мене ще хлопці на тому боці – їх треба забирати. Знаю, хто де лежить. Я морально до цього не готовий.
– Як ви проживаєте втрати?
– Дуже важко. Це складно, особливо коли ти розумієш, що тобі 49, а ти втрачаєш молодих, яким по 30 років. Трохи не розумію, де та справедливість. У нас в підрозділі є восьмеро людей, яким 18-24 роки. У нас, наприклад, воює дівчина, якій 21 рік. Вона працювала вчителем. Декілька тижнів тому ми її вітали з першим орком.
– Ви перебуваєте на фронті з першого дня вторгнення. Розпочинали піхотинцем, а зараз є головним сержантом взводу. Яким був ваш шлях у війську?
– Я прийшов у військо як абсолютно цивільна людина. Ми спочатку були у Волинській та Рівненській областях, бо тоді ще не розуміли, звідки орки можуть наступати. Розраховували, що вони будуть заходити через Білорусь. Нас перекинули в Житомирську область. 10 бригада звільняла місто Малин. Потім була Київська область. У мене був шок і великий стрес, коли люди втікали і вивозили дітей у вантажних бусах. Згодом почалися бої.
Ігор Вірстюк. Фото надав Ігор Вірстюк
У 2022 році це було зовсім по-іншому – там не було такої кількості дронів. Вели спостереження вручну через тепловізор або через прилад нічного бачення. Треба було дивитися через кожні п'ять хвилин – можна було осліпнути на одне око. Коли ти бачиш, що на тебе лізуть кілька одиниць техніки, які точно не дружити їдуть, то це страшно. Спочатку це сковує, але потім збираєшся і починаєш навалювати.
– Ви отримали орден "За мужність" за те, що врятували побратимів. Як це було?
– Удень допомагав із дронами, розвідкою і скидами, а вночі їздив на евакуацію. У нас тоді було вісім хлопців трьохсотих – я всіх вивозив і сам став дев'ятим трьохсотим. Скинули гранату. У мене було осколкове поранення ноги. Я оцінив роботу пілота, він влучно скинув. Можливо, я би йому і потиснув руку, а потім би вбив.
Ігор Віртсюк отримав орден “За мужність” ІІ ступеня . Фото надав Ігор Вірстюк
– У 2023 році ви відзняли відео, як вам вдалося врятуватися, проїхавши по замінованому полю. Ви казали, що врятувалися завдяки молитві рідних. На війні ваша віра змінилася?
– Я перестав вірити у церкву – почав більше вірити в Бога. Ніхто не хоче піти перевірити свою віру. Я перевірив і знаю, що Бог тримає за руку.
Це було біля населеного пункту Спірне. Я тоді щось на позиції завозив. Не розрахував із часом і повертався уночі. Коли на другий день повернувся і побачив, що то все було у мінах, – спочатку по спині пройшов холод. Після цього тебе могли привезти додому у баночці від кави.
У мене було багато випадків, коли я їхав дорогою на позиції, повертався назад і підривав колеса у квадроциклі, бо наїздив на міни. Воно просто розриває шину, може і ногу відірвати. Багато хлопців так втрачають кінцівки. Зараз це ще складніше, бо вони з дронами мінують. Там уже цікавіші міни з'явилися, набагато складніші. Інколи саме здоровий страх може допомогти вберегтися.
Ігор Вірстюк. Фото надав Ігор Вірстюк
– Ви за цей час змінилися?
– Бороду відростив (сміється – ред). Звичайно, ніхто звідти не повернеться такий, як був раніше. Є звикання до того, що можна загинути. Є більше страху. Набагато різкіше реагую на усі звуки.
Воно ламає усе – особливо світогляд. Ти розумієш, що для прожиття тобі вистачає одного клунка з речами і не потрібно нарощувати ніякі маєтки.
– А раніше у вас було інше ставлення до таких матеріальних речей?
– Таж так. Будував хату, купував машину. Таке побутове було, як і у всіх. Змінився погляд на ці речі. А ще відфільтрував своє оточення. У мене зараз знайомі – це лише надійні і якісні люди. Я цьому радію.
– За що ви воюєте?
— Я воюю за перемогу. Я вже не хочу воювати, мені це вже капець набридло, але я хочу, щоб воно закінчилося результатом. Я прихильник демобілізації, але я хочу, щоби хтось прийшов на моє місце.
Раніше у мене була робота, було багато планів. Зараз ці плани виглядають по-іншому. Головне, щоби усі москалі здохли.
Ігор Вірстюк. Суспільне Чернівці
Читати ще
Читати ще
Молодь 18-24 на війні, мобілізація засуджених і тих, хто не хоче воювати – як з цим справляються в бригаді “Едельвейс”
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
