За інформацією: Суспільне Чернівці.
Приміщення театру “Ґердан”. Суспільне Чернівці"Найголовніше — ми отримали дім. Нам надали закинутий підвал, де ми зробили ремонт за свої гроші. Це було поєднання театральної школи та практичного, репертуарного театру. Ми проживали обряди. Всі дивувалися: "А навіщо ви займалися приватною справою, якщо при цьому нічого не заробляли?" Важко пояснити людям, що ти робиш це заради любові", — каже Циганок.
Актор Андрій Циганок. Суспільне Чернівці
Участь нинішньої керівниці театру Анастасії Костюк розпочалася у 1997 році, коли їй було 9 років. Тоді, як і зараз, діти проходили відбір — співали, читали вірш, демонстрували пластику та спілкувалися із наставниками. Після чого могли стати частиною колективу.
"Спочатку у колективі було не більше 10 дітей та 6 дорослих. Мені сказали: "Якщо вивчиш увесь музичний матеріал, то вийдеш на сцену". Через два тижні я це зробила. Моя перша вистава була "Ходи, кутя, на покуття". Вчила партії разом з іншими. Згодом зайнялася аранжуванням", — розповідає Костюк.
Керівниця театру-студії “Ґердан” Анастасія Костюк. Олександра Скоропанюк
Балетмейстер Леонід Сидорчук долучився до "Ґердану" в 1999 році, коли вперше побачив виставу "Сад хризантем". Його запросили стати викладачем хореографії та пластики.
"Ґердан" був першою ластівкою, яка внесла в культуру Буковини неоціненний вклад в плані етнофольку. Я погодився на пропозицію долучитися, бо однією з моїх дитячих мрій було стати актором. Серед вистав, у яких я грав, були "Мина Мазайло", "Лис Микита". Танцював разом із дружиною у виставі "Етюди про кохання". Спочатку було складно, бо не мав досвіду працювати з дітьми. А ще через те, що це був інший жанр та інша подача хореографії", — розповідає Сидорчук.
Леонід Сидорчук грає у виставі театру-студії “Ґердан”. Архів Леоніда Сидорчука
У репертуарі театру були вистави українською. Студійці пригадують одну російськомовну виставу "Цигани" Пушкіна, яку невдовзі списали. Крім цього, були вистави, які з часом виникали як драматичні. Тобто не завжди в їх основі були пісні. Серед них "Вино з троянд" за віршами Василя Симоненка, "Батьківські пороги" за Григором Тютюнником чи "Розрита могила" за Тарасом Шевченком. "Розрита могила" стала знаковою для колективу. Це був 2013 рік — час революції. Студійці кажуть, що тоді їм було складно емоційно і те, що писав Шевченко їх зачіпало.
"Художній керівник Петро Колісник завжди дуже чітко і тонко відчував те, що зараз потрібно глядачу, а найбільше те, що потрібно його вихованцям", — каже Костюк.
Засновник театру-студії “Ґердан” Петро Колісник. Суспільне Чернівці
У театрі поступово з'явилися постійні глядачі, які ще й долучали знайомих. Культурологиня Валентина Чолкан у 90-х була однією із глядачок театру. Вона пам'ятає перші покази.
"Я побачила 24 вистави. Здається, вони там були постійно. Я намагалася бути на кожній прем'єрі. Це було дуже цікаво, хоч і було складно потрапити через мале приміщення. Коли у 1989 році я вступила на філологічний факультет, тоді ж у Чернівцях відбувався фестиваль "Червона рута", до нас приїжджала молодь, співала, їх розганяли дубинками. А я ридала, бо жодної пісні не знала. Думаю, що "Ґердан" дуже легко вписався у контекст українського", — каже Чолкан.
Культурологиня Валентина Чолкан. Суспільне Чернівці
"Здається, наш простір був одним із перших театрів-кафе. Глядачі сиділи у залі, ми їх долучали до вистав. Пригадую, коли грав вовка у п'єсі "Лис Микита" за Франком, то ходив між рядами, плакав, що "бідний-нещасний". Мені глядачі у кишені кладуть яблучка, пряники. Це було смішно, але потрібно було якось взаємодіяти", — говорить Сидорчук.
Їздили на гастролі по два рази на рік
Ґерданівці брали участь у всеукраїнських фестивалях, їх запрошували на гастролі за кордон. Бувало, що мали по два виїзди на рік. Були у Польщі, Румунії, Угорщині, Австрії, Словаччині. Їздити на більш далекі відстані, наприклад, у Канаду не було грошей. Єдиний дохід — "Голос" продавав квитки на вистави і за це "Ґердан" купував деякі декорації чи костюми для виступів.
У 2004 році на гастролях у Києві колектив показав вистави "Фатальні пристрасті", "Українські пісенні старожитності", "В неділю рано зілля копала" та "Батьківські пороги". В архівах "Суспільне Чернівці" збереглися відгуки глядачів, які говорили, що це була на той час унікальна форма театру.
Учасники театру-студії “Ґердан” на гастролях у Румунії. Архів театру-студії “Ґердан”
У колективі є учасники різних професій: судинний хірург, адвокатка, директор кондитерського виробництва, ведучі та студенти. Для них "Ґердан" став улюбленою справою та частиною життя.
"Коли ми були дітьми і виступали на фестивалі в Криму, то нас там дуже гарно сприйняли. Були люди з різних куточків колишнього СРСР і для них це було відкриттям. Тому що Україна співала не про борщ, шаровари, сало і якогось діда, який напився і лежить під плотом, як це зазвичай транслювалося. Наші пісні були про щось вище, цікавіше, інтелігентне", — каже учасниця театру Юлія Федоруца.
Учасниця театру-студії “Ґердан” Юлія Федоруца. Олександра Скоропанюк
У репертуарі театру — понад 300 пісень
Ґерданівці співають колядки, романси, купальські, повстанські, стрілецькі, жартівливі пісні. Їх роками збирали у селах, аранжували для свого виконання. Загалом у репертуарі мають понад 300 пісень. Частину з них колектив переспівує ще від моменту створення. Знаковою для них є вистава "Українські пісенні старожитності", яка повністю супроводжується співом. За цей час її змінювали приблизно 15 разів, але залишили. Бо вважають це найкращим способом, аби студійці вивчили обряди, які відбуваються у різні пори року, а глядачі дізналися про їхні особливості і прожили ці обряди разом з акторами.
"Вистава "Українські пісенні старожитності" дуже важлива, адже вона виховує українську ідентичність в нашій молоді. Бо дуже часто до нас приходили діти, які не знали свого коріння, не розуміли традицій, не відчували себе звично і зрозуміло в своєму краї", — каже Костюк.
Учасники театру-студії “Ґердан” . Архів “Ґердану”
За словами Сидорчука, у кожній виставі додавали пластику, побутові танці.
"Танцювальні композиції додають шарму та підкреслюють нашу національність. Зазвичай я даю набір рухів і не вмішуюся, щоби це виглядало органічно", — розповідає Сидорчук.
Балетмейстер Леонід Сидорчук. Суспільне Чернівці
"Нас називали енергетичним театром"
Андрій Циганок викладав акторську майстерність та сценічну мову, пізніше був директором "Ґердану". Крім цього, займався аранжуванням. Серед його перших робіт спільно з Любов'ю Скоропадюк — пісня "Гуцулко Ксеню". Крім цього, робив аранжування до пісні "Ой, ходила Уляночка" та музику до вистави "В неділю рано зілля копала".
"Нас інколи називали енергетичним театром. Бо та енергія, яку ми вкладали і передавали глядачам, вона вібрувала, народжувала таку саму енергетику і поверталася до нас. Попри усі складнощі та проблеми, які у нас були, ми все ж таки неймовірно щасливі люди. Бо ми робили те, що хотіли", — каже Циганок.
Учасники театру-студії “Ґердан” . Архів “Ґердану”
Зараз колектив став більш музичним. За словами Костюк, у репертуарі жіночого складу є автентичні пісні, які подобаються глядачам. Коли учасники чують гарну, на їхню думку, пісню, одразу ж переробляють під себе.
"Ґердан" на мене справив культурний шок: подача звуку, глибока автентичність, надзвичайна вкоріненість у традиції, етнографія. Це не могло не захоплювати, що молодь співає українське, яке стоптали у радянський час. У їхньому репертуарі є тексти, які були заборонені. Мене вразила їхня колядка з язичницьких часів. Їхні тексти наштовхнули мене на пошук самої себе", — ділиться Валентина Чолкан.
У 2016 році відбулися зміни у керівному складі. Справу Петра Колісника і Андрія Циганка продовжили Анастасія Костюк та Олександр Дадус. Олександр став частиною "Ґердану" в 1998 році. Під час повномасштабної війни долучився до лав ЗСУ.
Учасники театру-студії “Ґердан” під час зйомки кліпу. Олександра Скоропанюк
"У народному строї ми відчуваємо себе гонорово"
З-поміж інших колективів "Ґердан" був одним із перших на Буковині, учасники якого виходили на сцену у традиційному буковинському строї. Вишиті сорочки, горботки, ріклі та вінки — усе це у 90-х не завжди сприймали схвально і подекуди тицяли пальцями на акторів. Символічним для них був і залишається ґердан — буковинська чоловіча прикраса. Приватну колекцію зібрав Петро Колісник, а продовжила цю справу Анастасія Костюк. Деяким учасникам буковинці дарували свої сорочки.
"У цьому вбранні ти себе відчуваєш гонорово. Коли його одягаєш, тобі хочеться розправити плечі і дивитися високо", — каже учасник театру Антон Іваніцький.
Учасник театру-студії “Ґердан” Антон Іваніцький. Олександра Скоропанюк
Анастасія Костюк розповідає, що збирали костюми під кожного артиста.
"Горботки і вінки дівчат — то є чиста автентика. Із сорочками для чоловіків було складно. Їх створювали, бо не знаходили у гарному стані", — каже Костюк.
Костюмерка Сальвіна Савчук показує гримерку артистів, де вони зберігають костюми. Тут є ріклі, сорочки, горботки, вінки. За цим усім жінка доглядає, дещо підшиває, оновлює.
"Коли я прийшла, 24 роки тому, мені було дуже складно — тебе ніби кинули серед ставу у воду і ти повинна сама думати. Але я вчилася, спочатку записувала все у зошит. Якщо ти любиш цю справу, то і вмієш її робити. Мені цікаво працювати з молодим колективом", — говорить Савчук.
Костюмерка Сальвіна Савчук театру-студії “Ґердан” . Суспільне Чернівці
Етнограф Микола Шкрібляк каже, що колектив у головних уборах уособлює більше наддністрянську зону. Вінок, який носять учасниці театру, має іншу форму від звичайного українського вінка — він створює враження "королівської постави". Поодиноко замотують перемітку. Шкрібляк акцентує увагу на тому, що вони одягають довгий поясний одяг та доповнюють його хустками чи рушниками. А не виступають в однакових коротких спідницях, як це можна було простежити за іншими колективами.
"Зазвичай чоловіки на Буковині носили білі штани — портяниці, чоботи чи черевики. Це було дорого. Для мене чоловічий стрій "Ґердану" — це той образ, який культивується у фільмі "Білий птах з чорною ознакою". Я їх бачу білими птахами з вишитими крилами. Можливо, це той образ, який "Ґердан" доносить цілими світами", — каже Микола Шкрібляк.
Етнограф Микола Шкрібляк. Суспільне Чернівці
"Наш одяг — це святкові строї. Ніхто в будній день не буде одягати сорочку, яка коштує, як пів хати. Але ми мусимо представляти те, що є, — найкраще. Було багато пропозицій, аби ми стилізували образи, але ми наче втрачали своє коріння. Тільки коли одягали своє, виглядали сильно і гідно", — говорить Костюк.
"Ми довго йшли до того, щоби українці нарешті зрозуміли свою українську пісню"
Учасники фольклорного театру кажуть, що ті пісні, які були актуальні ще сто років тому, — зараз стали такими ж затребуваними. Актори відчули, що театром активніше зацікавилися після Помаранчевої революції. Водночас у 2013-му — в час Революції гідності — кардинальних змін і збільшення слухачів не побачили. А вже на початку повномасштабної російсько-української війни інтерес українців до народної культури і пісні зокрема, — зріс.
"Ми довго йшли до того, аби українці нарешті зрозуміли свою українську пісню і вітали нас на сцені, а не дивувалися нашій появі. Звичайно, хотілося би, щоб це розуміння реальності було набагато раніше", — Костюк.
Викладач і актор "Ґердану" Олександр Дадус долучився до лав ЗСУ у квітні 2022 року. Є старшим водієм-радіотелефоністом. Був на Сумському та Донецькому напрямках. Каже, що акторська професія допомагає морально. Для нього колектив збирав гроші на своєму першому концерті від початку вторгнення.
Олександр Дадус та учасники театру-студії “Ґердан” . Архів Олександра Дадуса
Коли розпочалася повномасштабна війна, колектив не міг розпочати співати. Згодом організували концерт, аби купити автомобіль і передати на передову. На концерті співали стрілецькі, козацькі, повстанські пісні.
"Тоді на наш концерт прийшло стільки людей, що була черга на вулиці. Люди стояли увесь концерт, плакали і усміхалися разом з нами", — говорить Костюк.
Анастасія Костюк розповідає, що з 2022 року їм ще більше відкрилися глядачі з-за кордону.
"Ми б хотіли пропонувати українську пісню, бо вона класна, а не тому, що зараз в Україні є певні потреби в допомозі", — каже керівниця театру.
Учасники театру “Ґердан” у Канаді. Архів театру-студії “Ґердан”
В час повномасштабної війни актори фольклорного театру їздили у Німеччину та Францію. Згодом організували гастролі у Канаду. Там на всіх концертах були переповнені зали — дехто навіть купував квиток з одного міста в інше, аби точно потрапити на виступ. Послухати українську пісню приходили як канадці, так і українські емігранти, які уже поколіннями живуть в Канаді. Серед глядачів були й ті, хто вимушено покинув країну через російське вторгнення.
Канадієць Вінсент Ріс з учасниками “Ґердану”. Архів Вінсента Ріса
Канадієць, який має українське коріння, Вінсент Ріс допоміг організувати гастрольний тур Канадою. Він досліджує український фольклор, танцює та займається туризмом.
"Мій дідусь родом із села Тулова Снятинського району. Він емігрував до Канади у 1913 році. Мені стало цікаво, яким було його життя, яка різниця між Покуттям, Закарпаттям і Галичиною — це ж різні діалекти, різні костюми."Ґердан" зацікавив мене, бо вони співають наближено до автентики, показують традиції. Коли я їх почув, то плакав", — каже Вінсент.
Вінсент Ріс з учасниками театру-студії “Ґердан” . Архів Вінсента Ріса
На концертах ґерданівці розповідали про війну в Україні, збирали гроші на допомогу армії та співали народні пісні — серед яких були й ті, які вкрали і переспівують росіяни.
"Ми визначили для себе патріотичні, повстанські та стрілецькі пісні. Ми співали "В саду осіннім айстри білі" — це та пісня, яку вкрали у нас росіяни і показують, як свою спадщину. Ми хочемо показувати наш мелос і голосно розповідати про те, що так співають лише українці", — говорить Костюк.
Учасники театру-студії “Ґердан” в Канаді. Архів “Ґердану” "Для москалів не характерна романсова лірика. У них зовсім інший менталітет. Коли почалася Друга світова війна, одразу ж заспівали "Вставай, страна огромная!" і сказали, що це написав Лебедєв-Кумач. Ні, це українська пісня — там не "страна огромная", а "Вставай, народе мій". Для нас це звернення до народу, а у москалів — до території", — каже культурологиня Валентина Чолкан.
Учасники розповідають, що у турі їм найбільше запам'яталася реакція людей. Глядачі плакали, хотіли доторкнутися до одягу, наче до спадщини. Водночас учасники пригадують, що у 90-х роках їм не вистачало розуміння від однолітків. Шаровари з атласної тканини і національний стрій — усе асоціювали з шароварщиною. Зараз сприйняття змінилося. Відчувають, що їм частково вдалося на це вплинути.
"Інколи ми чуємо критику про те, що носимо автентику і не відшиємо репліки. По-перше, воно не матиме такого вигляду. По-друге, ми дуже бережливо ставимося до цього одягу", — каже Костюк.
Учасники театру-студії “Ґердан” . Архів театру-студії “Ґердан”
Костюмерка Сальвіна Савчук розповідає, що все тримає у сухому місці. Там, де стоять чоловічі сардаки, додає полин та лаванду, щоби не було молі. Влітку виносить усі речі на вулицю, аби висушити їх на сонці.
"Масово одягати автентику — неправильно. Однак, як колекціонер, скажу, що багато речей псуються, якщо їх не провітрювати та не одягати. Якщо ми будемо такі речі показувати виключно, як музейні експонати, то молоде покоління, якому ми маємо передати цю любов до традиції, не повірить у це. Традиція передбачає жити нею. Я впевнений, що ці люди збережуть справжність", — говорить етнограф Микола Шкрібляк.
У "Ґердані" вже друге покоління виховує третє
Народну традицію ґерданівці передають молоді. Зараз у театрі є приблизно 50 вихованців. Їм від 6 до 22 років. Багатьох привели їхні батьки, для яких цей фольклорний театр став частиною життя. Як і 30 років тому, так і зараз — у тому ж приміщенні відбувається відбір, збираються однодумці, які мають спільні цінності і можуть їх виразити завдяки пісні.
Вихованці театру-студії “Ґердан” . Олександр Кондратюк
"У "Ґердан" моя донька ходила з чотирьох років разом зі мною на роботу. Зараз їй 12, вона там займається і їй подобається. Згодом я почув, що і мій син долучився. Більше двох років, поки я на службі, не бачу цього процесу — лише деякі результати на фотографіях чи відео", — розповідає Олександр Дадус.
"Мої діти теж займаються в "Ґердані". Я не уявляю, де ще можна їм дати відчути свою культурну приналежність", — говорить Юлія Федоруца.
За 30 років створили перший альбом
За 30 років "Ґердан" на запит глядачів створив свій перший альбом. Записали його на студії імені Довженка завдяки грантовій підтримці. Самим зробити це було би дорого. До альбому увійшло 13 пісень. Серед них і авторська "По-за ночі", яку не одразу можна відрізнити від народної.
Учасники театру-студії “Ґердан” . Кадр з кліпу “По-за ночі” театру “Ґердан”
Анастасія Костюк розповідає, що пісню "По-за ночі" створювала поступово. Вони записали відеофрагмент у метро в Канаді. Люди почали поширювати це відео і запитували про те, коли пісня буде на платформах. І колектив вирішив створити кліп, у якому поєднав народний стрій та сучасні образи. Так хотіли показати, що в сучасних людях все одно звучить народна пісня. Вона може бути актуальною.
Учасниці театру-студії “Ґердан” . Олександра Скоропанюк
"Я був у відпустці, коли "Ґердан" презентував кліп і мав концерт, де презентував альбом. У мене було відчуття, що частинка моєї душі стала на місце. Від радості та щастя очі наповнювалися сльозами і я не міг цього контролювати", — ділиться Дадус.
"Більшість наших захисників і захисниць скажуть про те, що москаль воює не за територію, а за душу. Вони розуміють, що їхній міф про величність розсипається. Це відбувається якраз завдяки таким людям, як ґерданівці, які ревно бережуть народну культуру", — говорить Микола Шкрібляк.
Учасники театру-студії “Ґердан” під час зйомки кліпу. Олександра Скоропанюк
"Ця божевільна любов до справи, яку ми створили, вона нас несла на крилах ці кілька десятиліть і допомагала долати різні кризові ситуації. Тішить те, що ми передали театр в руки нашим вихованцям", — розповідає Андрій Циганок.
"Ґердан" завжди звучить з великою любов'ю із серця. Бо якщо ти будеш керуватися любов'ю — точно не помилишся", — каже Анастасія Костюк.Читати ще
Читати ще
Вперше заспівали гімн з синьо-жовтими прапорами й не боялись міліції. Яким був фестиваль “Червона рута-1989” у Чернівцях
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
