-
Георгій Мазурашу. Фото: Суспільне
Георгій Мазурашу — депутат-мажоритарник з Буковини у Верховній раді. Понад пʼять років тому він був обраний на 203-му окрузі з центром у Новоселиці. Він очолює підкомітет з питань фізичної культури, однак у медіа більш відомий як депутат з найбільшою кількістю ініціатив, але найменшою їхньою прохідністю.
Длями Мазурашу дав розгорнуте інтервʼю Суспільному про свою діяльність. Пропонуємо вашій увазі уривки – найцікавіше з цієї розмови.
Про мобілізацію
– Ви один з небагатьох депутатів, які систематично й публічно критикують роботу центрів комплектування. Які рішення ви пропонували, аби змінити систему?
– Я декілька разів виступав із законодавчими ініціативами, які були спрямовані проти “бусифікації”. Я розумію, що потрібно доукомплектовувати сили оборони, але, переконаний, що немає сенсу заганяти в армію когось погрозами й примусом. Це дає виключно негативний результат.
Моя пропозиція – перейти повністю на формування сил оборони на мотиваційній і добровільній основі. ТЦК шукати тих, хто реально спроможний виконувати бойові чи інші завдання.
Умовно, якщо і шукати, і перевіряти документи, то є людина військовозобов’язаного віку і стан може бути невстановлений, то просто дати повістку на завтра чи через кілька днів – з повагою до людини.
Людина прийде, і якийсь час з нею має поспілкуватися фаховий психолог. Комусь вистачить п’ять, десять, 30 хвилин, аби визначити, чи людина спроможна виконувати важливі для сил оборони завдання.
– Якщо людина не прийде?
– Якщо у нас не будуть заганяти примусом, то всі спокійно прийдуть. Навіть не треба буде шукати. Треба буде лише додавати повістки тим, які в силу якихось обставин не живуть за адресою, за якою зареєстровані.
– Але люди й зараз можуть прийти до центру комплектування.
– Вони не приходять, бо їх одразу хапають, пишуть, що придатні, і заганяють в навчальні центри, а потім через місяць вони опиняються в зоні бойових дій. У нас з 2014 року приблизно мільйон людей брали участь у бойових діях. У нас є серйозний запас. Просто треба якісно шукати цих людей.
Частина з них перебувають зараз у Збройних силах, просто десь на тилових, штабних посадах. Їх теж треба виявляти, бо і в штабах, і в тилу теж не всі спроможні реально працювати і робити те, що треба в зоні бойових дій.
– В інфопросторі час від часу з’являються думки про те, що потрібно добрати умовно ще 300 або 500 тисяч людей. Ви вважаєте, що за короткі терміни держава могла би знайти таку кількість вмотивованих бійців, аби не залучати невмотивованих?
– Я не володію такими цифрами, бо не займаюся цим щодня. Хоча влітку 2022 року я письмово пропонував підрозділам ТЦК й іншим, які займаються комплектуванням Сил оборони, свою допомогу. Казав, що час, відведений для роботи на окрузі, готовий проводити разом з представниками ТЦК, ходити ніжками по всіх населених пунктах округу і разом шукати людей, які реально готові захищати Вітчизну. Але й казав, що ми прибираємо з вулиці весь треш і просто шукаємо цих людей. На це не пішли. Тому я не можу сказати, скільки – 100 тисяч, 300 тисяч чи мільйон.
Громадянин нормальної країни повернеться в Україну, коли ми відкриємо кордон. Ми скажемо: “Ми залучаємо на контрактних основах, обговорюємо з тобою твої умови контракту, бо ти нам потрібен в армії, ми тебе бережемо, даємо повний пакет для тебе та сім’ї, будемо карати військових командирів, які втрачають особовий склад”.
Подивіться, скільки підприємств не можуть знайти працівників, бо люди, вибачте, в підпіллі. Звісно, найкраще коли людина готова воювати за свою країну, але таких 6-7%. Є ще якась частина, умовно, 13-14%, які готові виконувати інші завдання. Так пропонуйте нормально, кожному знайти своє місце в цій системі. Хто неготовий це робити, то працюйте на економіку.
Про ініціативи та прохідність законопроєктів
– Ви подаєте дуже багато законопроєктів, де ви автор або співавтор. Орієнтовно 20% з них стають чинними законами. Це невеликий відсоток. Наскільки вам важливо просувати вашу ініціативу серед депутатів і в комітеті?
– Спершу роз’ясню момент, на який, як правило, представники медіа не звертають уваги. Коли хтось з нардепів підтримує підписом якусь законодавчу ініціативу він не є співавтором, він – лише співпідписант. А у нас просто легше за прізвищем набрати статистику, де просто фігурує людина, приписуючи ніби це авторство.
– Ваших особистих ініціатив понад сто.
– Вибачте, за п’ять з хвостиком років це багато чи ні? Ми обираємо народних депутатів для законодавчої роботи. Якщо говорити про прохідність законопроєктів, які я подав чи підтримав підписом, то можете подивитися іншу статистику – скільки всього за цей період було зареєстровано законопроєктів і скільки з них стали законами. Думаю, відсоток буде ще меншим.
Насправді реєструються тисячі законопроєктів, невелика кількість з них доходить до розгляду в залі, а ще менше – стають законами.
– У середньому народні депутати реєструють від 100 до 300 законопроєктів, як ті, де вони підписанти, так і їхнього авторства. Натомість у вашому випадку кількість таких понад 960. Тобто теж є різниця.
– Можливо, деякі люди скупі на підтримку підписом. Якщо я бачу законодавчі ініціативи, які підтримуються на рівні назви, і відчуваю, що це відповідає моїм настроям та моїх виборців, то спершу дивлюся порівняльну таблицю, де видно, які пропонують зміни. Можу прочитати пояснювальну записку чи написати автору, щоб щось уточнити.
– З тих понад 960 ініціатив були такі, які ви підписували, не прочитавши?
– Якщо це стосується чогось відразу зрозумілого і повторюється – бо буває, що вносять зміни в декілька законопроєктів, але суть та ж сама – то я ж не буду перевіряти орфографію чи граматику. Я подивився, я підтримую, я це підписав.
Серед таких яскравих моментів, коли я підтримував підписом і це потім ставало дуже гучною історією, був березень 2022 року, коли під час засідання я ночував в кабінеті. Я зайшов вночі в систему документообігу і мені на очі потрапив законопроєкт Івана Юнакова про зміни до гімну України. Там декілька слів пропонували замінити на більш, скажімо, оптимістичні.
Я згадав, що до мене немало зверталися й громадські організації, які пропонували подібні зміни ініціювати. Я відповідав, що якщо в мене з’явиться час або ініціатива з’явиться в залі, то я таке підтримаю.
А тут бачу законопроєкт Івана Юнакова і підтримую його підписом. Заскрінив запропоновані зміни, прокомунікував їх публічно й у Facebook. Юнакова не атакували, мене атакували, хоча я не був автором, а просто підтримав підписом, пояснив чому, а також що це тема – на після війни. А потім я вже подав законопроєкт, який передбачає не зміну до гімну, а запропоновано “як виняток” замінювати “браття молодії” на “браття українці”. Такий собі компроміс.
– Якщо взяти сотню ваших особистих ініціатив, скільки з них стали чинними законами?
– Думаю, жоден з тих, які я особисто подав, не став чинним законом, бо деякі пропозиції стали законами або від іншого авторства, або проголосовані через якісь поправки. Бо, якби я неправильний для системи, і є таке неофіційне блокування. Тобто не модно або не можна підтримувати законопроєкти від Мазурашу.
– Ви вважаєте, що є упередження стосовно саме ваших ініціатив?
– Це є, але я цим не переймаюся. Система просто дала збій на мені, бо такі як я не мали потрапляти в парламент. Бо там прийнято, що ти в якихось схемах, і на тебе є вплив. В мене навіть бізнесу немає. Знаєте, як важко працювати з нардепом, в якого немає бізнесу? Коли є бізнес, то там щось прикрути, там перевірки – і вже все голосує, як треба.
– А як ви пояснювали виборцям, що подаєте ініціативи, а вони умовно по декілька років на розгляді комітету або їх знімають з розгляду?
– Виборці про це, як правило, не запитують. Виборці — це ж базово розумні люди чи як ми вважаємо? Вони ж розуміють, що обирають від округу одного народного депутата, а закони приймають за наявності 226 голосів і більше. Якщо це зміни до Конституції, то 300 голосів і більше.
Як може виборець при здоровому глузді вимагати від народного депутата ухвалення рішення, яке одним голосом не приймається.
– Ви подаєте багато законопроєктів, і мало з них стають законами. Частина людей могли б сказати, що це ілюзія роботи або законодавчий спам.
– Я абсолютно не переймаюсь позицією людей, які, не орієнтуючись, це можуть сказати. Люди, якщо орієнтуються, то розуміють, що є повноваження народного депутата і він може діяти лише в межах цих повноважень.
Передбачено у повноваженнях, що я можу подати законопроект? Передбачено. Я це роблю. У повноваженнях брати участь в комітеті. Наш профільний спортивний комітет підтримав практично всі законопроєкти, крім одного, але вони все одно не виходять в зал і не голосуються.
Ну все окей, на цьому закінчилось. Я не маю далі повноважень вирішувати.
Про проросійських депутатів в Раді
– Торік з трибуни ви нібито захищали Юрія Бойка від нині забороненої партії ОПЗЖ, коли в раді розглядали рішення про відкликання його з комітету. Нам у коментарі ви потім це заперечили. Яка ваша суб’єктивна думка щодо Юрія Бойка?
– Я його майже не знаю, щоб висловити якісь думки про нього. Я тоді пояснив, що я виступав з трибуни не про Бойка, а про принцип. Казали, що він нібито в TikTok щось там сказав, що частина суспільства не сприйняла це. Мені казали подивитися, але я не хотів – я не його виборець, він мені не цікавий.
Який зв’язок між тим, що він щось політично сказав і тим, що його потрібно відкликати з комітету, в якому він, виявляється, нормально працює? Якщо у СБУ є до нього претензії, то є законодавство, можуть його притягнути до відповідальності.
– Яка загалом ваша думка щодо роботи депутатів з проросійських партій у Раді? Чи вони можуть залишатися там?
– Це не мені вирішувати. Я ніколи не був їхнім виборцем, але я поважаю право їхніх виборців мати своїх представників у парламенті. Якщо політична сила була заборонена в законний спосіб, то вони не зможуть брати участь в наступних виборах. Це визначено в законодавстві. Але немає механізму, що, якщо заборонена політична сила, то цих нардепів позбавляють мандатів.
Це – демократія. Ці люди мають право мати своїх представників. Навіть з проросійською позицією. За позицію не можна переслідувати.
Про голосування
– За даними громадського руху “ЧЕСНО”, ви підтримуєте 67% ініціатив, за які голосують в парламенті, у 30% утримуєтеся, а решта – не голосуєте або голосуєте проти. Чому ви утрималися під час голосування за заборону церков, пов’язаних з Росією?
– Я теж комунікував щодо цього законопроєкту – про “заборону московської церкви”, грубо кажучи, як називали його серед людей. Навесні 2022 року я підтримав підписом ініціативу колеги з іншої фракції про те, щоб унеможливити діяльність в Україні релігійних організацій, чий центр управління перебуває в країні-агресорі.
Той законопроєкт теж не вийшов в зал на голосування. З часом з’являлися законопроєкти подібного спрямування, які просто я не бачив. Коли вже з’явився урядовий законопроєкт, я продивився його і кажу: “Ну, це про ручний режим. Я це не підтримую”. Якщо у законопроєкті, який я підтримав підписом, було чітко і юридично сказано, то тут якась комісія і щось це все суб’єктивно.
Потім це почали публічно обговорювати. Я комунікував в окрузі. За тривалий час обговорень урядової ініціативи лише одна людина, з тих, які давали зворотній зв’язок, сказала, що підтримує її. І це був мій громадський помічник, який також на громадських засадах працює дияконом в церкві ПЦУ. Решта виборців були проти.
Коли голосували за основу, я натиснув жовту кнопку й потім подав поправки – всі, які були передбачені у законопроєкті, який я підтримав підписом, щоб зробити норми юридично більш чіткими. Усі вони не були підтримані.
– Чому ви утрималися під час голосування за правку про відкриття електронних декларацій?
– Бо не змінилися обставини, за яких цю інформацію закрили для суспільства. Хоча особисто я спокійно комунікував. Я запрошую людей – хто хоче, приходьте до будинку. Мені дуже просто про це говорити, тому що я до обрання і під час обрання був достатньо відкритим.
Але якщо ми в 2022 році цю інформацію закрили, вважаючи, що є певні ризики і небезпеки пов’язані з тим, що всі люди будуть бачити щось, чого не мають бачити під час війни, то що – у нас закінчилась війна? Чому раптом вирішили відкрити?
Інформація вся й так відкрита для правоохоронців. Вони не мають проблем з тим, щоб будь-яку інформацію дістати й відповідно опрацювати. Якщо є якісь порушення, то притягнути до відповідальності і оприлюднювати вже після того, як щось виявили. От і вся історія.
– Декларації відкриті вже рік. Чи справдилися ваші побоювання?
– Я про це взагалі не думаю. Мене це питання не хвилювало, скажімо так. Це ж не я вирішив закрити, це запропонували фахівці, погоджуючи з усіма спецслужбами. Сказали, що є ризик, небезпека.
Війна не завершилася повномасштабна, але, типу, якийсь там запит суспільства. То над такими проблемами хай правоохоронці працюють. Де і в чому суспільство може допомогти?
Тобто суспільство має краще розібратися в деклараціях, ніж правоохоронці? Чи є приклади, коли умовно там правоохоронці не побачили щось в чиїсь декларації, а от суспільство: “Увага, подивіться, він там неправомірно збагатився”. І це призвело до покарання когось.
– Але були приклади, коли правоохоронці відкривали справи за матеріалами журналістів або зверненнями людей.
– Звісно, можуть, але це означає лише те, що правоохоронці недопрацьовують. Плюс ми ж сподіваємося, що ця війна колись закінчиться чи ні? Потім вся ж інформація відкрилась би, якби не відкрили вже.
– Ви остаточно вирішили, що це ваша остання каденція?
– Я одразу говорив, якщо оберуть, то пропрацюю п’ять років. Минуло більше, але не з моєї вини.
– Чи плануєте продовжувати політичну діяльність на рівні області?
– Ні, немає таких планів. За законодавством, я маю право повернутися на попередню роботу – директором обласного центру “Спорт для всіх”. Але я не планую повертатися. Буду копати картоплю, щось робити… Якусь роботу знайду.
