За інформацією: Суспільне Чернівці.
Ольга Кметюк. Фото: Ольга Кметюк
Ольга Кметюк відвідує поранених військових у лікарнях Чернівців. Почала робити це три місяці тому. Тоді у пластовомуПласт – організація, яка сприяє всебічному патріотичному вихованню і самовихованню української молоді чаті шукали людину, яка могла б відвідати паралізованого бійця, який не мав родичів.
Ольга погодилась без вагань, бо уявила себе на його місці. Також подумала, що має досвід догляду за лежачою людиною, бо доглядала маму після важкої травми в ДТП. Крім цього, розуміла, що не боїться поранень та крові, бо за професією фармацевт.
Ольга розповіла Суспільному Чернівці про свій досвід, чому не обмежилась відвідуванням одного бійця та чому дякувати військовим — це не так "романтично", як описують у соцмережах. Далі — пряма мова.
Мій перший пацієнт був частково знерухомлений
Я — пластунка. Пізно ввечері в один з наших чатів написала інша пластунка з Харкова, що у Чернівцях є важкопоранений боєць, у якого згоріли всі речі, в тому числі телефон, тому з ним неможливо звʼязатися. Вона просила сходити до нього в лікарню і дізнатися, як він. Зранку я вже мчала до нього, купила все, що медсестри написали, поговорила з лікарем і скомунікувала з бригадою.
Цей військовий був важким. Я їздила до нього майже щодня. І спочатку здавалося, що допомагати — це круто, але насправді — це важко. Ти хоч-не-хоч, а починаєш перейматися станом людини, особливо, коли він починає тобі довіряти. Коли його перевели в інше місто — я видихнула.
Але тоді його бригада запитала у мене, чи не хотіла б я взяти й інших бійців під опіку. Тепер я навідуюсь до бійців різних бойових бригад. Здебільшого ці військові родом зі сходу, тому їх або рідко відвідують родичі, або не відвідують взагалі. А у військових осколкові поранення різного ступеня тяжкості.
Я спілкуюсь з ними, перевіряю, чи надають їм всі послуги, передбачені пакетами Національної служби здоровʼя. Також купую необхідні речі, продукти та ліки, яких немає в пакетах НСЗУ, допомагаю з переїздом. Гроші для цього збираю на банці.
Один з поранених бійців. Фото: Ольга Кметюк
Відвідую бійців з травня, а враження, що пів життя
Тепер майже всі хлопці, до яких я приходжу, мобільні. Також їх повністю забезпечує лікарня. Тому я приходжу до них раз на тиждень. А до того всіх обдзвонюю і питаю про потреби, щоб купити все необхідне. Якщо нічого не потрібно, просто купую смаколики і приходжу поговорити, вислухати їх.
Є військові, які починають себе краще почувати, тому починаю з ними комунікувати тільки телефоном. Військові постійно змінюються. Хтось починає лікуватися в Чернівцях, а закінчує, наприклад, у Львові. Найбільше одночасно відвідувала не більше десяти бійців.
Інформацію про військових у наших лікарнях отримую від бригад. Вони також дають мені документи, щоб я могла навідувати бійців.
Цінно, що можу подякувати бійцям особисто
На мою думку, Чернівці — одне з найспокійніших міст України і, живучи тут, можна дуже легко забути про те, що війна триває. Коли ти бачиш поранених військових, то це нагадування, якою ціною ми тут живемо як в Бога за пазухою.
Допомога хлопцям — це можливість висловити їм вдячність. В соцмережах так гарно пишуть: дякуйте військовим на вулиці й обіймайте їх. Але насправді це так не працює. На вулиці вони переважно уникають твого погляду, опускають очі. І тих військових, які були в боях одразу видно —вони не йдуть на контакт. Ти ж не будеш лізти до нього серед вулиці, бо це геть некоректно.
Коли відчуваю слушний момент під час розмови, кладу руку на серце і кажу: "Хлопці, дякую вам, що ви пожертвували своїм здоров'ям, ваші побратими своїм життям". І у них з'являються сльози на очах. І це такий момент, коли цю подяку вони приймають. Це дуже важливо для мене.
Коли державного забезпечення замало
Здебільшого бійці у Чернівцях мають повне забезпечення згідно зі списками державних гарантій. Але інколи поранення у військових дуже важкі й потрібні додаткові ліки поза пакетами, часом вони дороговартісні.
Часом потрібні не медикаменти. Наприклад, підгузки входять у список або дуже часто їх приносять інші волонтери, а одноразові пелюшки та вологі серветки — ні. Або, наприклад, якщо послуга з додаткового догляду, якщо це знерухомлений боєць і йому тільки персоналу в лікарні недостатньо, або він перебуває в іншому місці.
Не прошу гроші в бригади
У деяких бригад є великі збори, які вони періодично оголошують. Бо бувають дуже різні витрати, наприклад, пораненого бійця треба реабілітувати в приватній клініці або закордоном. Такі випадки одиничні, але вони трапляються і там йдеться про великі суми.
Але я стараюся в бригади гроші не брати. Самостійно відкрила два збори для військових. Один —на те, що потрібно купити в лікарню. Наприклад, купила вентилятор, хлопці сплять на підлозі, бо дуже спекотно. Я звітую про надходження грошей та на що їх витрачаю.
Друга баночка — улюблена мною і моїми підписниками — на смаколики. Бо це справді забирає багато грошей. Їм завжди хочеться чимось поласувати. І це дуже класний момент іншим долучитися, бо людина може задонатити 50 гривень, а я на 50 гривень куплю кілограм персиків і роздам в палаті. Я прозвітую про це в соцмережі, ви побачите і поставите собі галочку. А це ми персиками пригостили військових. Якщо хтось хоче допомогти і не знає куди задонатити, то можна долучитися і до моїх зборів.
Дуже хочеться, щоб поранених військових не було, але я готова допомагати, поки це буде потрібно.
Читати ще
Читати ще “Не вдова, а дружина та волонтерка”: чернівчанка купує дрони для ЗСУ, щоб помститися за загиблого на війні чоловіка
Читати ще “Я зробила це для нього”. Дружина військовополоненого з Буковини Інна Руснак видала збірку віршів “Байрактар”
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
