-
Фото: Фейсбук Світлани Ісаченко
ТАКА ДУМКА
Не встиг Руслан Осипенко зайти в будинок з левами — як уже в судах з громадами області.
Новий начальник Чернівецької ОВА, у спадок від своїх попередників, обвинувачує громади в зазіханні на державний лісфонд і через суд намагається забрати вже зареєстровані земельні ділянки комунальної власності, попри президентське доручення посилити роль і спроможність місцевого самоврядування.
Питання на засипку усім юристам і землевпорядникам: чи справді земельні наділи, у тому числі колишні колгоспні, належать ОВА, якщо вона не спромоглася за чверть століття сформувати їх як об’єкт речового права і задокументувати своє право власності на них у відповідності до вимог законів?
Руслан Осипенко дуже помиляється, коли думає, що під час своїх візитів в громади він буде поблажливо знайомитися з областю, її людьми і лише мотати на вус побачене та почуте.
Він буде тримати перед громадами відповідь. За проблеми, створені регіональною виконавчою владою, які гальмують розвиток ТГ. І саме громади «нарізатимуть» йому завдання (а не навпаки) якомога швидше ці проблеми вирішити.
Одним з конституційних факторів спроможності будь-якої громади є природні ресурси, що знаходяться на її території і які можна залучити в підприємницьку діяльність для розвитку економіки і наповнення бюджетів.
Для Буковини, особливо її гірських районів, це в першу чергу лісові масиви. Вони як для Донбасу вугільні поклади. З тою різницею, що ліси перебувають у власності місцевої, а не центральної влади.
Власником і розпорядником усіх лісів області — заповідних і експлуатаційних — є наразі Чернівецька ОВА/ОДА. За невеликим винятком в межах населених пунктів, де статус власника у районних держадміністрацій. (На відміну від інших областей, у нас немає комунальних лісів. Чому? Про це далі).
Тому донбасівцю Руслану Осипенку таки доведеться зробити те, від чого відхрещувалися усі його попередники-буковинці — зануритися в земельно-лісові питання. Не з традиційних позицій подарунків від лісівників, щедрих «полян» і азарту полювання. А з позиції права: визначити, де чия земля; забезпечити легальними (саме на цьому слові наголошує у своїх інтерв’ю профільний міністр Олексій Соболєв) лісоматеріалами легальних місцевих деревопереробників.
Заодно, зрозуміло, як власнику ресурсу з погонами генерала нацполіції розібратися нарешті з нелегальним лісом, що преспокійно на очах правоохоронців прямує серед білого дня на утаємничений нелегальний розпил.
Для того, щоб полегшити керівнику регіональної виконавчої влади розуміння проблеми (аби не казав потім, що нічого не знає і не встиг розібратися), пояснимо ситуацію, в якій він опинився. Руслану Осипенку необхідно знати факти з минулого, щоб визначитися, як діяти сьогодні, чи ганьбитися далі в судах і як розмовляти з підлеглими йому лісівниками, котрим закони не писані.
Розпочнемо з правових питань, які напряму зачіпають інтереси громад області і які звучать в судових засіданнях, де обласна адміністрація позивається (!) до місцевого самоврядування.
Конфлікти між громадами, ОВА і лісівниками найчастіше виникають довкола так званих колгоспних лісів (про самозаліснені землі поки не говоримо). Вони були сформовані на грабунку радянською владою невеличких приватних ділянок простих буковинців і передані в державну власність та в користування колгоспів. Переважно то була рілля, яку заліснювали вже потім.
Беззаконня з цими землями триває досі.
(До слова, величезні лісові масиви Вижниці і Путили совєти конфіскували з приватної власності родини фон Васильків і передали в промислову розробку державним лісокомбінатам. Я особисто бачила документ 40х років минулого століття про націоналізацію того багатства з печаткою у вигляді п’ятикутної зірки).
Історія така. До 2002 року, коли вступив в силу чинний Земельний кодекс, землями державного лісфонду розпоряджалися обласні ради. Виконавча гілка влади тримала руку на іншому кейсі — грошовому, розподіляючи лісосічний фонд і знімаючи жирні вершки з розробки лісосік і продажу колод на експорт. Але зараз не про те, як державні структури «пилили» ліс після того, як самі ж розвалили потужні буковинські лісокомбінати.
Зараз — з конкретними прізвищами про великий, можна сміливо сказати, злочин обласної влади, який негативом відгукується буковинським громадам через чверть століття і вирішення якого, за іронією долі, дісталося «вугільнику» Руслану Осипенку.
Усі, хто працював у будинку з левами при Георгію Філіпчуку, підтвердять, що Георгій Георгійович прокидався з питанням «який колгосп сьогодні розвалимо?».
Хоча розпочата в перший же рік Незалежності земельна реформа передбачала не знищення колективних господарств, а передачу усіх їх активів в господарку правонаступникам – агроформуванням.
Перегодом Кучма дав старт приватизації колгоспного майна. Включаючи земельні угіддя, але тільки сільгосппризначення — ріллю, сади, сінокоси. Землі лісового і водного фонду, які були в користуванні колгоспів і їх правонаступників, держава далі тримала у своїй власності.
Наголошу: реформовані агроформування залишалися постійними користувачами колишнього колгоспного лісфонду. Станом на нульові роки усі вони працювали і офіційно значилися на промисловій карті області, сплачуючи податки, відрахування в пенсійний та соціальні фонди.
(Дуже цікава історія відбулася з кіцманськими колгоспними водоймами і лісами. Частина колгоспних дубових насаджень, готових до рубки, опинилася в руках місцевого приватного кооперативу. Те саме і стави. Що сталося з тими дубами, можуть розказати Олександр Фищук і Ярослав Швед. А про долю риби в постколгоспну еру має знати Валерій Чинуш).
У 2000 році розпорядник державного лісу — Чернівецька обласна рада Івана Шилепницького заходилася ділити колишні колгоспні ліси. Вона протизаконно вилучила їх у постійних користувачів-агроформувань і віддала більшість в промислову експлуатацію новоствореним спецлісгоспам АПК.
В інших регіонах при цьому беззаконні хоча б враховували інтереси своїх областей і створили комунальні лісогосподарські підприємства.
Буковина єдина в силу хронічної тупості обласної ради створила державні спецлісгоспи і віддала їм високоякісний ресурс, шматуючи його як новорічний торт під кінець гулянки (див. прикріплені документи).
В результаті у 2013 році, коли в законодавчому полі країни відбулося остаточне розмежування державних і комунальних земель, 68 тисяч гектарів буковинських лісів залишилися в державній власності. Хоча могли б напряму працювати на економіку області як власність комунальна, замість перейти в загребущі руки столичного монополіста «Ліси України», у якого нинішні депутати обласної ради через звернення до кабміну сьогодні принизливо випрошують дрова громадам для обігріву домівок, шкіл і лікарень.
Сто разів розповідала цю прикру історію і навіть намагалася через судовий позов до Чернівецької облради визнати незаконними її рейдерські рішення з лісами АПК. Але суддя Чернівецького окружного адміністративного суду послався на строки позовної давності — і спроба не вдалася.
У згаданих рішеннях нульових років обласна рада зобов’язала держспецлісгоспи АПК протягом року з моменту отримання земель в постійне користування виконати вимоги закону, провести інвентаризацію земель і виготовити необхідну землевпорядну документацію. Тобто перевести абстрактні площі в конкретні земельні ділянки з державними актами на них.
Наприклад, Глибоцький держспецлісгосп АПК у 2000 році отримав від облради гамузом 4,1 тис га. Через рік депутати передумали і зменшили свій «подарунок» до 3,686 тисяч га. Питання не тільки в тому, в чиїх руках опинилася різниця. Головне — ці землі перебували в законному користуванні діючих агроформувань (див. прикріплений файл). Схоже на чисте рейдерство, коли у агротовариства «Кам’янське» в адміністративних межах Кам’янецької сільради облрада забрала 301 гектар, а від КСП «Дружба народів» Старововчинецької сільради — 271 гектар.
Ці гектари, далеко не завжди заліснені, були розкидані в межах і за межами населених пунктів невеличкими ділянками. Бо то, повторю, приватні наділи глибоцьких селян, придбані ними за кревні гроші при Австрійській імперії, Румунському королівстві і експропрійовані радянською владою. Реституцію Україна не проводила.
Рішення тодішнього власника ресурсу його новітні користувачі тупо проігнорували. Як і вимоги Земельного Кодексу, законів «Про державну реєстрацію речових прав», «Про Державний земельний кадастр», «Про землеустрій», а також норми свого ж Лісового кодексу, де чітко було вказано, що право лісокористування позначається правом землекористування. Відсутність відповідної документації на земельні ділянки не дозволяла і зараз не дозволяє залучати їх у підприємницьку діяльність. Це називається самозахопленням землі, прирівняним, як і рейдерство, до кримінального діяння.
З новим Земельним кодексом у 2002 році власником/розпорядником державних земель лісогосподарського призначення стають, як вже йшлося, обласні державні адміністрації. І саме керівники Чернівецької ОДА, починаючи від Теофіла Бауера, разом з керівниками управлінь економіки і агропромислового розвитку зобов’язані були домогтися від землекористувачів — державних лісогосподарських підприємств, щоб ті занесли в Державний земельний кадастр всю інформацію про ділянки, надані їм в підприємницьку діяльність, сформувавши їх нарешті як об’єкт речового права.
Однак ні результатів інвентаризації зазначених земель, ні державних актів, ні реєстрації в ДЗК і Держреєстрі речових прав немає досі. Усі 25 років Чернівецька ОВА/ОДА крізь пальці дивилася на те, що земельні ділянки колишніх колгоспів не сформовані як об’єкт речового права — здебільшого вони не мають ні кадастрових номерів, ні офіційно встановлених меж, ні реєстрації права постійного користування. Взагалі невідомо, що від тих безгоспних земель ще залишилося.
Це безладдя держава припинила 28 квітня 2021 року, визначивши законом № 1423-ІХ в доповнення до Земельного кодексу п.24 Прикінцевих положень, що «земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом».
Цією нормою скористалася Кам’янецька сільська рада, що на Глибоччині, зареєструвавши минулого року у комунальну власність своєї громади 11 офіційно безгоспних і несформованих земельних ділянок невизначеної категорії і цільового призначення, за якими не значився ні власник, ні користувач.
Аж тут прокинулася Чернівецька ОВА і разом зі столичним монополістом ДП «Ліси України» подала на Кам’янецьку громаду судовий позов з вимогою визнати незаконними дії і депутатів сільської ради, і співробітників ДЗК, і державних реєстраторів.
Досить дивна, погодьтеся, позиція ніби ж поважного органу виконавчої влади – звинувачувати усіх в порушенні якогось віртуального речового права, яке ніде не зареєстроване, а отже не виникло і не підтверджене жодним нормативним документом.
Я вже висвітлювала перебіг цього судового процесу, за яким спостерігають, без перебільшення, не тільки буковинські громади, але й місцеві ради всієї країни, які мають аналогічні земельні конфлікти з лісівниками і обласними адміністраціями.
Представники Чернівецької ОВА озвучують в Господарському суді Чернівецької області такі дивовижні правові виверти, почасти відверто брехливі, що про це варто розповісти.
Світлана ІСАЧЕНКО, журналістка
Персональна сторінка у Фейсбук
На головному фото: Підтримати свою сільську раду на засідання в Господарський суд Чернівецької області приходять мешканці Кам’янецької громади. Люди старшого віку ще пам’ятають часи, коли їхні діди володіли земельними ділянками, які забрала у них радянська влада в колгоспи і які знову забирає у них рідна Чернівецька ОВА незрозуміло в чиїх інтересах. «Ця земля має залишитися в нашій громаді і служити громаді», – кажуть вони.
