Арман, військовослужбовець 107 обр ТрО на псевдо «Рамон». 38 років, родом з Чернівців. Одружений, батько юної доньки.Арман проходив строкову службу, у 15-16 роках добровільно приймав участь у АТО. Він був медиком, та за словами самого військовослужбовця, завдяки вмілому командуванню, його навики медика тоді не знадобилися.
Історію військового розповідає 107 обр ТрО.
Після АТО деякий час «шукав себе» і у 2019 році виїхав до Польщі, куди згодом перевіз і сім’ю. Після початку повномасштабного вторгнення Арман одразу ж хотів долучитися до війська. Дуже переживав за товаришів з якими служив, було дуже не зручно що він так далеко. Одразу повернутися в Україну не міг по причині хвороби доньки. «Я ще працював за кордоном і була страховка на лікування, тому і залишався щоб закінчити лікування доньки» – розповідає Рамон.
Часто приходили звістки, що хтось в полоні, кожні 2 місяці хтось помирав. Місяці переживань дали про себе знати. Жінка стала помічати що чоловік закривається в собі, мало спілкується, нікуди не ходить, постійно зі своїми побратимами на зв’язку.
Нещодавно Арман повернувся в Україну та вже через декілька днів приєднався до 107 обр ТрО, де служать його друзі та знайомі. Дочка і дружина ще перебувають за кордоном але теж прагнуть повернутися на батьківщину.
На запитання: – «Як так трапилося що всі тікають, роблять собі довідки….» – «Ну і хай щастить» – коротко відповідає Рамон ще не дослухавши запитання до кінця.
«Для мене мотивація – це служити з правильними людьми, з правильним командуванням. Коли ти розумієш, що тебе не залишать, тебе не кинуть. І твоє командування буде за тебе постійно. Це все мене дуже мотивує» – пояснює військовослужбовець. «Я хотів повернутися і мені дуже хотілося в хороший колектив попасти. Я знаю що це таке коли командир не дружить з головою і через це помирають люди. Дякувати Богу я попав зараз до хорошого командира».
«Що сказати людям у цивільному житті? А що їм сказати?! Кожен сам все розуміє і що йому робити і де він повинен бути… проте я певен, що кожен має бути корисним для держави самої, корисним для ЗСУ, допомагати своїм хлопцям, своїм підрозділам, знайомим… будь чим!» – наголошує військовослужбовець.
Багато наших людей за кордоном відчувають те саме, що відчував Арман. На фоні щоденних новин про ухилянтів, які тікають з країни, дуже приємно знати, що є хлопці які повертаються на рідну землю щоб допомогти побратимам і своїй країні.
