“На війні головна задача — вижити, адже ти повен берегти своє життя, щоб у разі потреби допомогти врятувати його побратимам. Війна — це не легка прогулянка, це кожен день, як останній”. У авторскій програмі журналістки Алли Спрінчінат побував військовослужбовець, командир мобільної вогневої групи Олег Слободян, який розповів про постійну смертельну небезпеку, яку від бачив біля Бахмута, важкі рішення та бойове братерство на війні.
Про що говорив Олег:
Момент, який я розумів, що може бути останнім. Коли я забирав хлопців з позицій, так сталося що в мою машину замість семи чоловік застрибнули тринадцять. І в цей момент біля машини прилітає щось, влітає в асфальт і я бачу як глиба асфальту летить в лобове скло.
Відповідальність водія на фронті дуже велика, адже ти відповідаєш за життя військових, ти повинен після важкого бою доправити їх цілими на відпочинок. Або навпаки — неушкодженими доставити на позиції. Адже цих людей чекають вдома, це чиїсь вчинки батьки, чоловіки, діти.
Хлопці штурмовики для мене — це НАДлюди, в мене до них неймовірна повага, бо вони роблять надважку роботу.
Війна мене дуже змінила. Змінилось ставлення за життя. Починаєш розуміти, що життя одне, воно дароване, у військових воно дійсно дароване — сьогодні є, а завтра нема і купити його не можеш.
Втрата побратимів — це найважче, адже коли ти ще вчора з ним спілкувався, а сьогодні збираєш його речі, щоб відправити додому, після такого всередині тебе щось надламується, починаєш цінувати життя, починаєш розуміти що всі проблеми на побутовому рівні виглядають просто смішно і не вартують нашого гніву, каже Олег Слободян.
Повне інтерв’ю військовослужбовця Аллі Спрінчінат дивіться тут:
