Президент Дональд Трамп — не та людина, яку можна запідозрити у терпимості чи поблажливості до тих, хто опирається його волі. За останні кілька днів він встиг лаяти генпрокурора Нью-Йорка Летішу Джеймс, Брюса Спрінгстіна, Бейонсе та колишнього директора ФБР Джеймса Комі — кожен із них чимось викликав його гнів. Але коли йдеться про російського диктатора Володимира Путіна, який продовжує зривати ключову ініціативу Трампа — припинення війни в Україні — президент США демонструє дивовижну витримку, великодушність та розуміння.
Макс БУТ – оглядач Washington Post
11 березня президент України Володимир Зеленський погодився на пропозицію адміністрації Трампа щодо 30-денного припинення вогню. Але Путін – ні. Він дав зрозуміти, що російська агресія продовжиться доти, доки не буде усунуто «корінні причини конфлікту». А це, по суті, зашифрована вимога досягнення військових та політичних цілей Москви: зміни влади у Києві, скорочення української армії та отримання повного контролю Росії над як мінімум чотирма українськими регіонами. 30 березня Трамп заявив, що він «дуже злий» на Путіна за саботаж переговорів і пригрозив запровадити вторинні санкції на російський експорт нафти.
З того часу минуло вже 50 днів, але жодних нових санкцій не було. Натомість у понеділок президент США провів двогодинну телефонну розмову з Путіним, яка ні до чого не привела. Замість того, щоб оголосити про перемир’я з боку Росії, Трамп написав на Truth Social: «Росія та Україна негайно почнуть переговори про перемир’я і, що важливіше, про КІНЦЕ війни».
Переговори між Росією та Україною справді відновилися минулого тижня — і миттєво зайшли у глухий кут. Поки Зеленський прибув на зустріч у Туреччині, Путін, як і раніше, проігнорував процес і надіслав делегацію з дрібних сошок, які лише посилили ситуацію погрозами та образами на адресу української сторони. Глава російської делегації Володимир Мединський заявив українцям, що «Росія готова воювати вічно», посилаючись на Північну війну (1700–1721), в якій Росія боролася зі Швецією 21 рік.
Зважаючи на те, яке значення Трамп сам надає закінченню війни між Росією та Україною — не забули ж, як він обіцяв закінчити її «за 24 години» — можна було б очікувати, що така впертість Путіна викличе в нього лють. Але ж ні. Замість того, щоб дорікати російському диктатору (як він робив це з Зеленським), Трамп заявив, що його безплідна розмова з Путіним пройшла «дуже добре». “Тон і дух розмови були відмінними”, – написав він у соцмережі. І із захопленням додав, що після закінчення цієї «катастрофічної бійні» США та Росія можуть налагодити «широкомасштабну ТОРГІВЛЮ». При цьому Трамп промовчав про головне: бійня триває виключно з волі Путіна.
Якщо Україна припинить боротися, її як держави не стане. Якщо ж зупиниться Росія, війна закінчиться негайно. Але Трамп ніколи не вимовляє цієї очевидної істини вголос — ні на публіці, ні, наскільки відомо, у приватних розмовах. Путін морочить Трампу голову, а той і радий піддаватися.
За даними Wall Street Journal, серед свого оточення Трамп скаржиться, що “завершити війну складніше, ніж здавалося”. (Так, хто б міг подумати!) Було б набагато легше, якби він поводився з Путіним так само, як з усіма, хто перечить йому.
Якби Трамп і справді хотів закінчити війну, він міг би зробити три конкретні кроки, щоб різко посилити тиск на Кремль. По-перше, домогтися, щоб європейські країни передали Україні заморожені російські активи на суму щонайменше 300 мільярдів доларів. По-друге, посилити санкції проти російського нафтогазового експорту, обваливши економіку Росії. І, по-третє, пообіцяти передати (чи хоча б продати) Україні все необхідне озброєння, щоб вона могла захищатися як завгодно довго. Тоді Путін зрозумів би: перемога йде з його рук, і настав час серйозно сідати за стіл переговорів.
Але поки що він має надію на військову перевагу — зокрема тому, що він явно розраховує на припинення американської допомоги Україні. Росія вже втратила близько 900 тисяч убитих і поранених — жахлива ціна за наступ, що затягнувся, — але у Кремля, як і раніше, у строю близько 640 тисяч бійців. Крім того, Москва отримує відчутну допомогу від КНДР, Ірану та Китаю. Який сенс Путіну йти на поступки?
Втім, ситуація може змінитись уже цього року — за умови, що Україна зможе стримати весняний наступ Росії. Для оптимізму є підстави, зокрема, завдяки стрімкому зростанню українського оборонного виробництва.
Як пише Wall Street Journal, за три роки війни обсяги продукції ВПК України зросли з одного мільярда доларів до 35 мільярдів, незважаючи на постійні ракетні обстріли заводів. Наразі головною ударною силою на фронті стали дрони — а Україна майже повністю забезпечує себе ними сама. Минулого року було випущено понад два мільйони одиниць, а цього року планується виробити 4,5 мільйона. Загалом, за словами Зеленського, Україна виробляє 40% фронтового озброєння та може збільшити цей показник за підтримки європейських інвестицій.
Це не означає, що Україні більше не потрібна американська допомога — особливо важливими є розвіддані та боєприпаси для систем ППО, які рятують міста від майже щоденних нальотів. Але українці все впевненіше почуваються навіть без нових пакетів військової підтримки із США.
І нехай дипломатична невдача Трампа ще не прирекла Україну на поразку, вона точно розвінчала його імідж великого переговорника. У випадках російської жорсткості він систематично порушує головний закон ефективних переговорів: треба вміти використовувати важелі тиску. Але поки що Путін водить Трампа за ніс, а той, схоже, навіть не усвідомлює цього.
—————-
Автор: Макс БУТ – оглядач Washington Post і старший науковий співробітник Ради з міжнародних відносин. Фіналіст Пулітцерівської премії у категорії «біографія», він є автором книги «Рейган: його життя та легенда», яка стала бестселером New York Times і увійшла до десятки найкращих книг 2024 року за версією цього видання.
