-
Фото з приватної колекції Едварда Туркевича
Колись на фасаді ратуші був білосніжний ангел, а на нинішній вулиці Лесі Українки знаходився старий цвинтар. Понад століття тому схили Винної гори або Аврори, як називали її місцеві, були вкриті густими виноградниками. Тутешні господарі робили смачні вина, які збували на ринках, – звідси й назва.
Про це пише журналістка Надія Будна у “Молодому буковинці”.
Та високу гору, з якої відкривалися прекрасні види на місто, поступово “з’їли” цегельні заводи. Як розповіла директорка Муніципальної бібліотеки Леся Щербанюк, за Австрії на схилах Винної гори були три цегельні: “Патрія”, “Уніон” та Ервіна Мюллера. Ще один цегельний завод “Мальбанія” знаходився на вулиці Руській. Із цегли, яку виробляли на цих цегельнях, вибудовували Чернівці у ХІХ – на початку ХХ століть.
Образ міста на Винній горі наполегливо шукав відомий художник Олег Любківський. “Будівництво Резиденції буковинських митрополитів починалося з цегли, яку привозили з Моравії та Богемії. Але, зважаючи на нерентабельність транспортування, що cповільнювало процес будівництва, цеглу стали виготовляти безпосередньо у Чернівцях, – розповів пан Олег. – Засновником першого цегельного заводу був чернівецький фабрикант Маркус Кіслінгер (1849-1928), а завод було закладено на колишній Винній горі. Він отримав назву Рatria та був оснащений тогочасним новітнім обладнанням. Завод виготовляв високоякісну цеглу як для будівництва резиденції, так і для потреб міста, що швидко розбудовувалося, а також черепицю та декоративне оздоблення для фасадів чернівецьких будинків. Тепер кар’єр, де видобували глину для цієї цегли, перетворився на глибокий засмічений котлован з маленьким острівцем колишньої Винної гори, яку діти охрестили Авророю”.
– Моя літня родичка розповідала, що ще у 1950-х роках вона ходила повз Винну гору на базар, що на вулиці Зеленій , – пригадувала пані Галина. – Тоді гора ще була досить високою, а на її схилах ріс виноград. Пізніше тут почали брати глину для цегельного заводу, і гора поступово зменшувалася. Зараз кар’єр перетворили на смітник. Мій старший син із друзями часто їздили на гору кататися на велосипедах і бачили, як вантажівки привозили і скидали у котлован різний непотріб. Хлопці навіть робили зауваження водіям, але ті лише відмахувалися.
Цікаві факти
На фасаді костелу були скульптури
*На ратуші під другим вікном зліва другого поверху, де колись знаходився кабінет бургомістра, колись був білосніжний ангел. Його добре видно на старих світлинах, які зроблені під час святкування 40-річчя з дня обрання Антона Кохановського бургомістром, відзначення 500-ліття Чернівців у жовтні 1908 року, похорону засновника Німецької народної ради на Буковині у лютому 1935-го. А коли до Чернівців 29 березня 1944 року входили радянські війська, на фото вже не видно ангела. Про те, коли його зняли, ніхто з дослідників і науковців не знає.
*Старе кладовище на нинішній вулиці Лесі Українки складалося з двох частин. Перша простягалася від міської поліклініки № 2 до вулиці Київської, а друга була на місці нинішнього університетського корпусу № 3. Про це свідчать фото 1900 року з книги Raimund Friedrich Kaindl “Geschichte von Czernowitz von den ältesten Zeiten bis zur Gegenwart”.
*До 1919 року на фасаді ратуші красувалися три величезні мармурові дошки на честь 25-, 40- та 50-ліття цісарювання Франца-Йозефа, які були встановлені в 1873, 1888 та 1898 роках. Написи на них були трьома мовами. У міжвоєнний час дошки замінили на одну, а потім вони зникли.
*Сквер на Соборній колись був площею Франца Йосифа, як розповіла дослідниця Чернівців Марія Никирса. Під час Першої світової війни, коли Чернівці зайняли російські війська, її перейменували на Імператорську. До 1940 року це була площа Арбороаса.
*На території нинішньої Соборної площі до 1940 року знаходилося чотири пам’ятники – по два австрійського та румунського періодів. Монумент Австрії спорудили на спомин про 100-літній ювілей приєднання Буковини до Австрії. На нього зібрали понад 18 тисяч флоринів. У парку, навпроти споруди Буковинської крайової управи, стояв пам’ятник цісаревій Єлизаветі, яка була вбита під час прогулянки у Женеві. Його спорудили на пожертви буковинців.
Обидва пам’ятники були демонтовані румунською владою і передані на зберігання до краєзнавчого музею. Натомість встановили два погруддя – поета Міхая Емінеску та прем’єр-міністра Румунії Іона К. Братяну. У радянські часи тут стояв пам’ятник Перемоги, який демонтували.
*Серед зниклих – площа Святого Хреста, з 1918 року – Невідомого солдата.
Вона знаходилася навпроти римо-католицького костелу. Навколо площі розташовувалися адміністративні, військові та освітні установи. Тут був пам’ятний хрест із фігуркою Божої Матері, встановлений в 1831 році за добродійні кошти чернівчани Гертруди Бачко. Була й громадська криниця, з якої чернівчани брали воду.
*Ще одна зникла чернівецька площа називалася Єврейською, пізніше – Старий ринок. Вона розташовувалася між нинішніми вулицями Шолом Алейхема та Сагайдачного. Ця площа існувала ще до австрійських часів і була межею міста. У 1906 році її перейменували на честь журналіста Теодора Герцля. Як писала місцева газета Volkswehr 26 грудня 1910 року, тут планували відкрити дім розпусти, що викликало обурення євреїв, які домоглися скасування цього задуму. Площа проіснувала до радянських часів. Нині її можна побачити лише на старих картах міста і поштівках.
*Немає в Чернівцях і площі Фонтанної, яка колись розташовувалася на тому місці, де сходяться шість нинішніх вулиць: Сагайдачного, Синагоги, , Хмельницького, Шолом-Алейхема та Головна. Тут збудували шпиталь і будинок для престарілих. Ці будівлі постраждали під час зсуву 1995 року.
*Колись дах на римо-католицькому костелі Воздвиження Всечесного Хреста був шпилястий. Це можна побачити на поштовій листівці 1898 року та фото 1937-го. На фасаді костелу, в нішах на рівні другого поверху, були скульптури.
*На будинку № 23, що на вулиці Кобилянської, зображений середньовічний лицар, який ллє з глечика воду на вогонь. Це образ святого Флоріана, який символізує захист від пожеж. У цьому приміщенні знаходилася пожежна частина.
Фото з приватної колекції Едварда Туркевича
