За інформацією: Суспільне Чернівці.
Стелла Бороденко на могилі сина Антона. Суспільне Чернівці
Вивозив поранених у свій день народження
До повномасштабного вторгнення Антон Бороденко служив прикордонником, а у 2022 році доєднався до Сил оборони. У свій останній день народження Антон разом із побратимами чекав дозволу на евакуацію поранених та загиблих військових із поля бою.
«Ми цілий день переписувалися з ним. Це було 15 липня. 37 градусів спеки. Я кажу: “Так у тебе ж день народження”. Він каже: “Мамо, а що робити? Хлопців треба вивозити”».
До пізньої ночі військові чекали на дозвіл, а потім поїхали забирати побратимів, розповідає мати.
Стелла Бороденко з портретом сина Антона. Суспільне Чернівці
«Остання розмова була інакшою»
Напередодні зникнення Антон довго розмовляв із матір’ю. Жінка каже, зазвичай їхні телефонні розмови були короткими.
«Він завжди швидко казав: “Привіт-привіт, як справи? У мене все добре, я потім наберу”. А тут цілу годину розмовляв зі мною. Він не жалівся, він просто розповідав, що відбувається у них. Не знаю, це, мабуть, якесь передчуття було».
Востаннє мати отримала повідомлення від сина приблизно о четвертій ранку. Хлопець писав, що йде на позицію. Далі – тиша. З листопада 2023 року Антон Бороденко вважався зниклим безвісти.
31 місяць чекала на сина
Упродовж наступних майже трьох років родина намагалася знайти будь-яку інформацію про Антона. За словами матері, в якийсь момент в інтернеті почали з’являтися повідомлення про те, що військовий нібито перебуває в полоні. Втім, ця інформація не підтвердилася.
«Цьогоріч у липні слідча подзвонила і сказала, що Антон у морзі в Полтаві. Це зруйнувало усі мої мрії та надії. Нам сказали, що його тіло потрібно чекати десь два тижні, але його побратими вирішили, що не будуть чекати – самі поїхали в Полтаву і привезли Антона в Чернівці».
Попрощалися з Антоном Бороденком 7 липня 2026 року.
Стелла Бороденко показує дитячі фотографії з сином Антоном. Суспільне Чернівці
Лише після ідентифікації тіла мати дізналася, що син загинув у той самий день, коли зник безвісти. Попри це, вона продовжує вірити, що хтось із військових, які були разом із Антоном на позиції, може повернутися живим.
«Хочу, щоб розповіли, що там було. Ми багато не знали, дещо потім почули. Знаю, що хлопці відстрілювалися до останнього. Вони стояли перед Богданівкою і свої позиції не здали. Антон помер від осколкового поранення в голову — смерть була миттєвою».
Мріяв побудувати будинок і посадити сад
До війни Антон мав звичайні мрії, каже Стелла, — хотів створити сім’ю, побудувати власний будинок та посадити сад.
«Ще в середніх класах він купив два саджанці яблунь і посадив їх. А згодом сусід випадково зрубав їх. Опісля Антон сказав: «Все –виросту, побудую свій дім і посаджу гарний сад. Завжди допомагав іншим: яксь прийшов з чергування, а тут сусідка дрова рубає. То він кинув рюкзак у хату, забрав сокиру й наколов дрова. Дійсно кажуть, що Бог забирає найкращих».
Під час війни Антон познайомився з дівчиною із Запоріжжя. Вони постійно спілкувалися, але так і не встигли зустрітися – військовий із фронту замовляв для неї квіти.
«Де би він не був — на Харківщині, на Донеччині — він їй з позиції просто кур’єром замовляв квіти у Запоріжжя. Наприкінці листопада Антон мав декілька днів відпустки й планував поїхати до дівчини, але не судилося».
Фото з архіву Стелли Бороденко, де її син Антон в саду. Суспільне Чернівці
«Він вдома»
Стелла каже, попри біль, для неї важливо знати — син повернувся додому.
«Не можна сказати, що не болить, що не важко. Але оце розуміння, що він вже вдома… Не так ми мали його зустріти, але доля розпорядилася так. Він знайшов спокій. Його душа заспокоїлася. Він вдома, він тут близько біля мене».
Водночас Стелла продовжує підтримувати родини інших зниклих безвісти військових та закликає їх не втрачати надії.
«Я завжди кажу: вірити до останнього — не здаватися. Як би боляче не було, я готова про це говорити і кожного військового згадувати. І кожного пам’ятати. І за кожного свічку запалити. Щоб їм там було світло».
Стелла Бороденко з прапор на якому зображений Антон. Суспільне ЧернівціЧитати ще
Читати ще
“Ніхто не знає, де він подівся”: історія буковинки, яка понад чотири роки розшукує безвісти зниклого сина
Читати ще
«Найстрашніше — нічого не знати»: жінка з Буковини поховала сина після двох років пошуків, а чоловіка чекає досі
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
