Ветеран російсько-української війни Дмитро Бобров та його дружина Олександра Сплавська сьогодні у Чернівецькому обласному краєзнавчому музеї відкрили фотовиставку “Ми – їхні голоси”, мета якої — показати реальні історії через фотографії родин військовополонених й зниклих безвісті та як вони виборюють свободу своїх рідних.
Акцію підтримали Чернівецька міська рада та декілька громадських організацій.
84 пронизливі світлини на мольбертах та стінах. Картонки з відчайдушними закликами повернути чоловіків, синів та батьків з полону. Моторошні інсталяції камери військовополонених та постаті в українському камуфльованому однострої з мішками на головах та зв’язаними руками. Шлях від входу в музей до виставкового залу, де шматки колючого дроту перемежаються з болісним та відвертим: “Згадуй про них не тільки в день обміну”.
Експозиція приголомшує та вражає. І ці відчуття відбиті на кожному обличчі відвідувачів, будь то родичі військових, представники влади чи співробітники місцевих медіа. Багато прозвучало виступів і деякі думки та ідеї можуть здатися занадто різкими, бо вимушують зняти з очей рожеві окуляри та лицемірні маски.
Співорганізаторка виставки Олександра Сплавська з обуренням звернула увагу на те, що коли щоранку в Чернівцях проводиться захід вшанування пам’яті загиблих у війні, деякі заходи на вулиці Кобилянській не соромляться голосно вмикати музику. “Нас не чують!”, – зі сльозами на очах каже пані Олександра.
А щоб почули і побачили ті, хто під час смертей, катувань та руйнувань весело проводить час у цих та інших закладах, жінки запропонували на вході кожного, причому не тільки в Чернівцях, а й по всій Буковині, встановлювати фотографії військовополонених та зниклих безвісті українських військових.
– Я надіюсь, що будуть почути наші голоси, що будуть повернуті наші діти, бо бездіяльність деяких державних структур вбиває. Червоний хрест взагалі треба гнати з України. – Емоційно звернулась до присутніх мати військовослужбовця Любов Алєксєнцева. – А ще озвучу наше спільне бажання: хочемо щоб ТЦК зняло з себе форму наших захисників, бо в їх рядах не більше 5% тих, що дійсно пройшли бойові.
Хай змінять форму, бо це ганьба для хлопців та дівчат, які захищають країну. Звертаюсь до влади: чому в Ізраїлі служать і міністерські діти, а у нас такі поховалися? Чому їх владні батьки отримають великі зарплати та призначають собі надбавки. Мій чоловік зараз на самому тяжкому напрямку. І він сказав, що не зійде з цього шляху, поки сина нема вдома”. Тож, будь ласка, почуйте нас”…
Світлана КУЗМІНСЬКА, журналістка, ВПО м.Маріуполь
Спеціально для БукІнфо (с)
Світлини авторки та з відкритих джерел
