За інформацією: Суспільне Чернівці.
Хореографиня Соня Сафрюк. Джерело: Суспільне Чернівці
Танцюристка з Чернівців Соня Сафрюк створила проєкт “Поки милий на війні", де дружини військових проводять дозвілля та допомогають ЗСУ. Її чоловік Василь вступив до ЗСУ у перші дні вторгнення. Раніше Соня разом з Василем записували танцювальні відео.
Тепер дівчина продовжує створювати їх самотужки.Через танець та графічні ефекти Соня передає відчуття самотності та розлуки під час війни, а також показує возз'єднання українців. Як продовжує створювати відео без чоловіка та чому створила проєкт підтримки — в інтерв'ю Суспільного.
— Що ви робили 24 лютого 2022 року?
— До цього дня ми якраз почали знімати відео про те, що світло всередині тебе, і коли темно, світи іншим. Ми з чоловіком прокинулись 24 лютого і зрозуміли, що треба обов'язково наше відео доробити. Ми не знали, що буде далі, але нам захотілось в будь-якому разі його змонтувати та внести в цей хаос трохи світла і спокою. На наступний день Вася пішов у військкомат. Я точно знала, що він піде, він служив на строковій службі.
Тоді з'явилась ініціатива, де я показувала танцювальні рухи онлайн — це був спільний флешмоб, і щоб взяти в ньому участь треба було надіслати гроші у фонд “Повернись живим”.
— Як продовжується робота над відео, коли партнер на фронті?
— Мені довелось багато чого навчитись, для мене це все нове. Але я спостерігала, як Вася це робив, тому теоретично я знаю. Ми зідзвонюємось, спілкуємось про творчість, про ідеї, які ми будемо реалізовувати разом — це те, що нам двом допомагає. Я не маю можливості робити все одна, разом ми могли хоч кожного дня знімати відео. Коли я одна, емоційно важче, важче даються ідеї.
— Що ви робили під час єдиної відпустки чоловіка за час служби в ЗСУ?
— За весь час він додому приїхав лише один раз. Ми вирішили побути разом і відпочити. У нас залишався один день і ми кажемо: "Давай щось зробимо". Ми скучили не лише один за одним, але і за нашою справою. Тому ми вирішили зробити таке відео. Це ті спогади, які допомагають боротись далі, нам обом.
— Чому присвячені ваші попередні відео?
— Часто присвячуємо відео Україні — це те, що нам подобається робити. Одне з відео, де ми об’їздили майже всю Україну, знімали в найгарніших локаціях, здебільшого це була Херсонщина.
Зараз всі відео — про війну. Поза цим контекстом я не можу творити, це пов’язано і з нашим розставанням — те, що найбільше мені болить, це і передаю.
— Розкажіть про клуб “Поки милий на війні”. Що це за проєкт?
— Я помітила, що з людьми, які в схожій ситуації, ми почали набагато більше спілкуватись, ніж раніше. Почалось з того, що я і ще двоє дівчат зустрілись і подумали: “А може ще комусь це потрібно? Спробуймо запустити це більш відкрито”. Наразі ми лише починаємо, провели три офіційні зустрічі. Хочеться, щоб жінки могли відновитись та зробити щось корисне. Разом легше організувати майстер-класи на допомогу ЗСУ, наприклад.
Ми з дівчатами напередодні свят спекли печиво, зробили домашні цукерки й відправили на фронт Вася каже, що цукерки "розлетілися" моментально.
— Що найбільше підтримує у творчості?
— Першочергово — це Вася. Його підтримка, його віра в те, що у мене класно все виходить. Мене мотивує, коли йому подобається, що я зробила. Якщо його це хоча б якось підтримало — тоді я готова ночами знімати відео, щоб підтримати його моральний дух.
Також приємно було, коли я зібрала різних жінок у проєкті "Поки милий на війні", їхні чоловіки теж написали й подякували. Приємно, коли дякують дівчата, але коли ще й чоловікам це відгукнулось і додало сил — це дуже круто.
