За інформацією: Суспільне Чернівці.
Ольга та Дмитро Ковальови. Ольга Ковальова
Хотів забрати тіло побратима
Дмитро Ковальов був професійним військовим – він служив штурмовиком та воював під час Операції об'єднаних сил. Під час повномасштабної війни разом з побратимами захищали Київщину, Чернігівщину та брали участь у перших штурмах Харківщини.
"При одному зі штурмів був сильний обстріл. На полі бою був один загиблий й для Діми та його побратимів було справою честі забрати того полеглого. Вони зібралися та поїхали за ним. На жаль, їхня машина підірвалася на міні, й вони всі загинули", – каже Ольга.
Через війну подружжя не змогло зустріти разом першу річницю весілля – Дмитро загинув за два місяці до неї. Ольга каже, зараз найбільше шкодує, що не мають з чоловіком дітей. Натомість доглядає собаку Петруся, який давно став частиною сім'ї й за яким доглядав Дмитро.
"Дуже важко говорити про чоловіка в минулому часі, бо це людина, яку ти хочеш бачити щодня. Не можна одного дня прокинутися й зрозуміти, що все нормально. Кожна проживає втрату по-різному: у когось депресія, хтось навпаки впадає у стан: "В мене все добре, а він вже на небесах", а хтось змінює цілі. У мене довгий час цієї цілі не було", – розповідає Ольга.
Загиблий військовий Дмитро Ковальов. Ольга Ковальова
"Прізвище не матиме продовження у його дітях"
У пам'ять про чоловіка дівчина вирішила подати пропозицію до міської ради щодо перейменування вулиці на його честь. Так нову назву отримала вулиця Кузьми Мініна, який був ополченцем та якого вважають російським національним героєм.
"Вулицю вдалося перейменувати на честь Дмитра Ковальова. Це дуже важливо, щоб у рідному для нього місті, була вулиця на його честь. Це й пам'ять, бо наше з ним прізвище не матиме продовження в його дітях. Також у ліцеї, де навчався Діма, встановили пам'ятну дошку. Так діти зможуть вчитися на прикладі сучасних героїв. Такою була ціль", – розповідає дружина бійця.
До річниці загибелі чоловіка Ольга зібрала гроші та планує закупити декілька дронів для помсти – їх відправлять військовим на передову.
"Я повторюю людям єдину фразу: "Я не вдова". "Вдова" це просто статус у документах, а я – дружина та волонтерка. Для мене мій чоловік живий: він живе у пам'яті, фотографіях та відео. Я точно не вдова у 23 роки, як і в інші роки".Читати ще
Читати ще “Мамо, не плач”. Як сімʼя з Буковини півтора роки чекала на прощання з загиблим на війні татом
Читати ще “Мого чоловіка привезли в труні, а я сподівалася, що це не він”. Історія дружини загиблого військового з Чернівців
Читати ще “Чоловік помер за два тижні до народження сина”. Історія дружини військового, яка сама виховує чотирьох дітей
