За інформацією: Суспільне Чернівці.
“Кейсі” – військовий, який після СЗЧ долучився до бригади “Едельвейс”. Фото надав військовий
"Кейсі"
"До СЗЧ рятував життя, а тепер забираю їх"
Зараз військовому на позивний "Кейсі" – 25. Родом він з Івано-Франківщини. До повномасштабної війни працював у Польщі, а на початку вторгнення повернувся й став добровольцем. Спочатку служив на блокпостах у межах ТРО. Відтак був на Запорізькому напрямку – тримав позиції з побратимами.
Служив старшим стрільцем, а згодом – бойовим медиком взводу й надавав першу домедичну допомогу безпосередньо в окопах.
Військовий пригадує одну з найскладніших ситуацій, коли на позиції залишилося двоє медиків, бо решта були в лікарні чи у відпустках.
"Коли наші хлопці окопувалися, то отримали мінометрий обстріл. По рації передали, що там двоє трьохсотих. Кажуть: "Немає пів голови". Я хапаю свій медичний рюкзак і біжу у червону зону. За півдороги відчуваю сильний біль у нозі, бо вона травмована, мав операцію. Розумію, що не добіжу в броні – кидаю її і рухаюся далі".
"Кейсі" каже, в одного військового була відкрита черепно-мозкова травма, в іншого – кровотечі через потрапляння уламків. Тоді, у 2023 році, вони ще заїжджали своїми машинами і ховали у посадках, бо не було такої кількості дронів, які є проблемними. Посадили в машину, вивезли й передали на евак.
"Ми тільки заховалися перепочити, нас почав бити міномет. Росіяни нас побачили й почали наздоганяти. І тут по рації передали, що знову є двоє трьохсотих".
Під час цього обстрілу медики вирішують ризикнути, прорватися і забрати хлопців.
"Летимо. Не стигаємо. Я передаю по рації, щоби витягнути хлопців під будинок, куди ми маємо можливість заїхати. Добре, що це хлопцям не прийшло по рації, бо туди було пряме попадання 150 калібру, а ми не доїхали, може, сто метрів. Я шокований. Думаю: "Це все". Ми повипадали з машини, лобове скло вилетіло. Рухаємося пішки".
"Кейсі" каже, в будинку не побачили нікого і зраділи, що так склалося. Забігли в бліндаж, де були хлопці. У них багато поранень грудної клітини – а значить евакуйовувати треба негайно. Забирають в машину і на пробитих колесах їдуть назад.
"Зараз усі ці хлопці живі. Досі згадую, як тоді усе обійшлося".
"Не дали лікуватися, тому обрав СЗЧ"
"Кейсі" каже, однією з причин піти в СЗЧ було непорозуміння й конфлікти з командуванням.
"Були випадки, коли я виходив на евакуацію по рації. Мені було потрібно доповісти стан: що робити далі. Я не міг вийти на евакуацію, бо командування забирало канал і випитувало – хто, як, де і чому поранений. Мені почало це набридати".
Військовий розповідає, був усюди – на супроводі саперів, піхоти.
"Я "зірвав" спину, а в коліні мав розрив. Почав казати командуванню, що мені потрібно підлікуватися, бо я просто "не витягував".
Одного разу "Кейсі" приблизно кілометр тягнув чоловіка, який важив 120 кілограмів. При цьому бойовий медик мав 65.
"Це було неприємно і важко. Спочатку ти на адреналіні, але коли це відходить, то не чуєш ні хребта, ні ніг. Ногу травмував під час танкового обстрілу, а хребет під час роботи медиком. Це велике навантаження. Медичний рюкзак важив до 20 кілограмів, а з повною комплектацією я на собі носив орієнтовно 50".
“Кейсі” – військовий, який після СЗЧ долучився до бригади “Едельвейс”. Фото надав військовий
"Кейсі" каже, що йому почали відмовляти у направленні на МРТ. Коли поїхав додому у відпустку, то звернувся у військовий госпіталь. Лікарі сказали, що треба лікувати хребет – якщо цього не зробити, можуть "відмовити" ноги.
"Розповів про це начальнику медичної частини. Він сказав, аби я повертався, а там подумають. Я кажу: "Ні, дякую. Ви мене вже місяць на МТР відправляли. Якщо не даєте мені направлення – назад я не повертаюся, бо не хочу у свої роки мати серйозне погіршення здоровʼя". Ми не зійшлися. Так я не повернувся в частину і мене подали в СЗЧ".
Військовий розповідає, що пояснив побратимам ситуацію і вони сприйняли нормально.
"Я їх витягував, деяких по кілька разів і всі живі поверталися назад служити. Вони зрозуміли мене, бо знали, що я не з тих, хто ховається".
Після СЗЧ став пілотом ударних БпЛА
У СЗЧ "Кейсі" пішов влітку 2024 року. Пробув там майже місяць. Лікуватися не міг, бо жодна лікарня не приймала без направлення. Каже, не ховався, а жив звичайним життям.
"Із СЗЧ я повернувся добровільно. Коли на полігоні дізналися, що я бойовий медик з досвідом, то багато хто хотів забрати мене до себе".
Військовий мав багато знайомих з "Едельвейсу", сконтактував з 108 батальйоном. Сказали, що потребують пілотів. Так він став пілотом ударних БпЛА й зараз перебуває на Донецькому напрямку.
"Таке дивне і змішане відчуття, коли ти півтора року рятував життя, а тепер забираєш їх. Але така робота. Більше місяця я навчався цьому. Зараз умію не лише літати, але й ремонтувати дрони. Ми з хлопцями універсальні".Читати ще
Читати ще
Дронами відбивають штурми, доставляють боєприпаси та беруть у полон: як воює взвод “Аркан”, у складі якого є буковинці
Буває, пілоти можуть працювати пару годин на день. Водночас є випадки, коли по кілька діб на позиції.
"Мені запамʼяталося, коли було багато штурмів. Росіяни навіть не встигали виїжджати зі свого сектора – їх уже розбивали. Піхота у цей час навіть не знала, що проти них хотіли робити штурм. Росіяни навіть один-два кілометри не доїжджали до нашої піхоти – ми їх вже знищували".
"Кейсі" розповідає, що їм досить часто доводиться змінювати позиції, бо у росіян часті ротації і є натиск.
“Було неприємно мати справу з російським підрозділом "Рубікон" – там досить сильні пілоти. Ми не можемо говорити, що немає втрат піхоти. Це є, але не так активно. Водночас якщо знаходять точку пілотів, то в нас летить усе".
Військовий каже, почувається краще – ця робота не потребує такого фізичного навантаження, як раніше. Водночас командування дозволяє відновитися.
"Через те, що немає людей, я не хочу підставляти побратимів і залишати їх. Про рішення піти в СЗЧ не жалкую. Усе робиться до кращого".
“Самурай” – військовий, який після СЗЧ долучився до бригади “Едельвейс”. Фото надав військовий
"Самурай"
"Не знали, яким буде наступний вихід, тому групою пішли у СЗЧ"
Дали повістку на другий рік повномасштабної війни
"Самураю" 33. Він родом з Черкащини. У цивільному житті працював за кордоном – фарбував промисловаі судна, бо за спеціальністю маляр. Коли повернувся в Україну, виготовляв меблі на фабриці поблизу Києва.
Каже, на початку вторгнення думав, що війна швидко закінчиться. Згодом повернувся до рідного міста й пішов у військкомат. Раніше не служив й не мав досвіду – порекомендували звернутися до тероборони. Там теж відмовили. Тому хлопець повернувся назад на фабрику.
Мобілізували "Самурая" у 2024 році.
"Я їхав додому у відпустку. Мене зупинили, здається, за неправильне паркування. Дали повістку і я поїхав до ТЦК, там швидко пройшов ВЛК. Вирушили на пункт збору у Житомирську область. Мені казали, що можу обрати з трьох бригад. Мені було все одно, тому обрали за мене".
“Самурай” – військовий, який після СЗЧ долучився до бригади “Едельвейс”. Фото надав військовий
Пішов у СЗЧ з побратимами
Після базової військової підготовки "Самурай" мав навчання у Німеччині. На Харківському напрямку пильнували склади. Відтак переїхали на Донецький напрямок – там був командиром відділення протитанкового взводу. Вони працювали зі станковим протитанковим гранатометом – СПГ-9.
"По рації нам передавали координати – у таких напрямках ми й працювали. Якщо добре налаштувати, то СПГ може стріляти точніше, ніж міномет. Тому ми бували й у складі мінометного розрахунку".
"Самурай" розповідає, що упродовж півтора місяця бригада понесла багато втрат.
"Хоч це було з інших підрозділів, але все одно складно втрачати людей, навіть якщо мало часу провів з ними. Зʼявилася інформація, що керівник групи має віддати нас у підпорядкування до інших бригад. Не було впевненості, що наступний вихід для нас не завершиться так само з великими втратами. Порадилися з хлопцями і цілеспрямовано пішли у СЗЧ, щоби перевестися в досвідчену бригаду, бо нас так просто ніхто би не відпустив".
"Самурай" був у СЗЧ три місяці. Каже, тоді перевелося майже усе відділення. Про рішення не шкодує. Хлопці сконтактували з рекрутером 108 батальйону. Підготували документи.
"Здається, там здивувалися, що прийшло так багато людей. Хтось обрав бути водієм, хтось – пілотом. Деякі вибрали керувати наземними роботизованими комплексами. Мені запропонували спробувати свої сили у секції цивільно-військового співробітництва".
Зараз військовий перебуває на Донецькому напрямку. Контактує з родинами зниклих безвісти, полонених чи загиблих військових, допомагає з документами. Каже, спілкування з рідними – це завжди складно, бо на емоціях.
"Щоразу мені потрібно взаємодіяти з людиною, щоби розповісти про якийсь алгоритм і полегшити її емоційний стан, полегшити пошук. Сповіщати про звільнених з полону приємно, а ось коли запитують: "Де рідні?", а ти маєш розповісти, що зробити, аби його знайти, – це найбільше болить".
Едуард “Піченька” – військовий, який після СЗЧ долучився до бригади “Едельвейс”. Фото надав військовий
Едуард на позивний "Піченька"
"Пішов у СЗЧ, бо не платили зарплату, а сімʼю треба забезпечувати"
Мобілізували на другий рік повномасштабки
Едуарду 35. Він родом з Київщини. У цивільному житті чоловік довго працював у столярній справі, згодом займався холодильним обладнанням. На службу пішов не сам – його мобілізували у вересні 2024 року. Після навчання потрапив у роту розвідки.
"Мені дали вибір, ким хочу бути – попросився керувати дронами. Так став "мавікістом". Хлопці мене навчили. Я запамʼятовував нюанси. Мав випробувальний термін на позиції. Згодом навчався у Житомирі, де отримав сертифікат. Насправді це нескладно, якщо ти трішки розумієш і хочеш щось робити. Мені це нормально "зайшло".
Пішов у СЗЧ, бо кілька місяців не мав зарплати
Едуард розповідає, що після навчання перебували на позиції близько до лінії фронту на Донецькому напрямку. Пішов у СЗЧ, бо йому не подобалася система виплат в бригаді.
"Нервувало те, що мені орієнтовно три місяці не платили ні зарплату, ні бойові. Одна зарплата прийшла у грудні. Я запитував причини. Мені сказали, що навчання я проходив в іншій частині навчального центру, хоч бригада була одна. А коли перевели в бойовий підрозділ, то це була зовсім інша частина".
У грудні Едуард зрозумів, що не хоче там перебувати. Побратим порекомендував йому 108 батальйон бригади "Едельвейс", дав контакти. Так він зміг у січні минулого року перевестися до взводу "Аркан".
"Я пішов у армію і не міг забезпечити сімʼю. Виглядає, ніби, пішов на війну, але за гроші. Однак тут на перше місце я ставлю потреби близьких, а не свої, тому так вчинив".
Хоч під час служби були складні фізичні навантаження і не було зарплати, тримало те, що поруч були побратими, які робили схожу роботу, були в такій же ситуації. Ця думка зʼявлялася у військового й під час СЗЧ.
"Коли був вдома, я розумів, що не хочу шукати якусь роботу. Не міг ховатися. Хотів далі йти на службу. Багато переосмислив. Побачив, як відрізняється життя у Києві та на фронті. Хоча я ж раніше не хотів йти на війну. Побратими стали рідними людьми. Ти завжди знав, що, можливо, завтра хтось із них врятує тобі життя".
Едуард “Піченька” – військовий, який після СЗЧ долучився до бригади “Едельвейс”. Фото надав військовий
Зараз Едуард служить у роті безпілотних авіаційних комплексів. Каже, серед побратимів є такі, які прийшли із СЗЧ.
Військовий керує ретранслятором – передає відеозвʼязок і керування на FPV-дрон. Працює в парі з пілотами FPV. Каже, виявити росіянина і знищити його – не так легко, але хлопці кажуть, що Едуард непогано з цим справляється.
"У нас були ситуації, коли ми зупиняли штурми. Це було класно, бо завжди хвилюєшся за піхоту. Коли ми знищуємо ворога, то це драйвить, бо знаємо, що наші хлопці точно не постраждають".Читати ще
Читати ще
У Чернівцях відкрили рекрутинговий центр гірсько-штурмового батальйону бригади “Едельвейс”: хто може звернутись
Читати ще
Розривали рану руками і вели на розстріл: боєць “Едельвейсу” про понад два роки полону та повернення на службу
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
