За інформацією: Суспільне Чернівці.
2022 приніс Україні надважкі випробування, біль втрат, але й почуття гордості за своїх. Водночас 2023 обіцяє стати визначальним для України та світу. Чи може війна завершитися наступного року, а головне – як? На полі бою чи за столом переговорів?
24 канал на основі даних з відкритих джерел проаналізував, що може чекати на українців у новому 2023 році та до чого нам слід бути готовими.
Завершення першого етапу війни
У лютому 2022 року Росія планувала підкорити Україну за кілька днів каральною операцією. Фактично, вона повторювала схему вторгнення до Афганістану в 1979 році, але отримала повномасштабну війну, до якої виявилася не готовою, хоча й витратила на підготовку шалені суми та ресурси.
Наступ на фронті у 2 400 кілометрів обернувся для росіян жахливим фіаско. У вогні великої війни згоріла більша частина російської армії – понад 100 тисяч вояків і тисячі одиниць техніки. З другої армії світу російська воєнна машина перетворилась на об’єкт насмішок.
Десь так і виглядає політичне керівництво Росії на чолі з Путіним. Диктатор досі відмовляється визнавати очевидне, прагне воювати до останнього росіянина й посилає на загибель нові тисячі мобілізованих, фактично без техніки та вже без артилерійського супроводу. Фронт наразі скоротився до 880 кілометрів, з яких 380 кілометрів – річки. Росія наступає лише на ділянці у дві сотні кілометрів на Донеччині й робить це в найкращих традиціях “операцій” сталінського маршала Жукова, тобто намагається закидувати українські позиції солдатами.
Ситуація на фронті / карта ISW
Якщо російська армія стрімко деградує, то українська посилюється. Набутий досвід, найновіша зброя та сучасні методи ведення війни разом з шаленою мотивацією роблять ЗСУ дуже потужною силою. Восени 2022 року українська армія довела, що може не лише оборонятися, але й успішно наступати.
Внаслідок стрімкої наступальної операції у вересні було звільнено більшу частину окупованої Харківщини, а в листопаді під контроль України повернувся Херсон.
У 2023 році світ чекає від ЗСУ нових перемог. Перед ЗСУ стоять надскладні завдання: вийти на кордони 1991 року, тобто звільнити Луганськ, Донецьк, Маріуполь та Крим.
Наразі бойові дії точаться на 4 основних напрямках:
- Донецькому;
- Харківсько-Луганському;
- Запорізькому;
- Херсонському.
Ситуація на Харківському напрямку / карта ISW
Ситуація на південному напрямку / карта ISW
Варто зважати й на п’ятий напрямок – північний, зі сторони Білорусі. 24 лютого 2022 року його використала Росія для атаки на Київ. Нині в Білорусі росіяни накопичують війська, а Путін тисне на свого сателіта Лукашенка, щоб той віддав йому свою армію.
Варіант вторгнення з боку Білорусі є малоймовірним, проте, не нульовим. Потенційна небезпека змушує Сили оборони тримати на північних кордонах України чималі війська. П’ятий напрямок з зірочкою – з території Молдови, тобто з окупованого Росією Придністров’я, проте, такий варіант є взагалі фантастичним. Проте, ситуація могла б змінитися, якби уряд Молдови звернувся до України з проханням ліквідувати російський анклав на своїй території.
Ці напрямки (фронти) пов’язані між собою – їх усіх Росія тримає з останніх сил. Навіть самовбивчий наступ на Донеччині, який окупанти ведуть силами проксі-групи вагнерівців та інших так званих “найманців”, а насправді штрафників, почав видихатися. З літа Росія під Бахмутом, Мар’їнкою та Авдіївкою вистрілює рештки снарядів, знищує залишки боєздатної піхоти й, схоже, не думає про майбутнє. А варто було б, адже існує великий ризик каскадного обвалу фронтів росіян, від якого не врятують ані нові “чмобікі”, ані “пірамідки Пригожина”, ані “калібри” та “мопеди”.
Продовжуємо готувати сили оборони й безпеки України до наступного року. Це має бути вирішальний рік. Розуміємо, які ризики є зимою, розуміємо, що маємо зробити навесні, а отже, розуміємо, які результати має продемонструвати увесь сектор оборони й безпеки, – заявив президент Зеленський 27 грудня про плани на 2023 рік.
Де Україна може готувати контрнаступ
Україна вичікує, збирає сили та готується до зимового контрнаступу. Де саме він буде – не знає ніхто, крім керівництва країни та ЗСУ. Проте, вже зараз можемо говорити про активізацію українських сил на Луганщині та наступальних боях у районах Сватового та Кремінної. Успіх на цьому театрі бойових дій не лише переріже важливу логістичну артерію окупантів, але й фактично відкриє ЗСУ шлях не лише до Рубіжанської агломерації, але й на Луганськ.
Цікаво! Більшість аналітиків вважають, що наступним великим наступом стане операція ЗСУ на Запорізькому напрямку (довжина фронту приблизно 115 кілометрів), саме вона відкриває українцям шлях на Крим. Наступ на цьому напрямку є логічним продовженням кампанії.
Такої ж думки й ворог, а тому росіяни нині поспіхом закопуються в землю та везуть під Мелітополь та Токмак нові резерви – ненавчених “чмобіків”, іранські шоломи та бронежилети, воєнну техніку часів раннього Брежнєва та все, що змогли закупити в КНДР.
Втім, головні сподівання ворога не на весь цей паноптикум, а на широкі степи, які є значною перешкодою для тих, хто наступає, адже там і техніка, і люди, немов на долоні.
Важливо розуміти, що ні запорізькі ландшафти, ні опоненти не є нездоланною перешкодою для української армії. Проте, для успіху потрібні значні ресурси та успішне їхнє застосування. Це амбітне завдання для ЗСУ – на кону доля великого угруповання окупантів і вихід до Криму.
Запорізький напрямок на фронті / карта ISW
Чому Запорізький напрямок фронту такий важливий
Розгром ворога на цьому напрямку автоматично перетворює тимчасово окупований Крим на мишоловку, адже ЗСУ вийдуть до Азовського моря та встановлять повний вогневий контроль над Кримом і Керченським мостом – його знищення стане питанням часу. Після цього для величезного угруповання росіян в Криму залишиться лише морський шлях сполучення з “великою землею”. Для встановлення повної блокади півострова не завадили б нові види озброєнь, зокрема, довгоочікувані ATACMS.
Очільник ГУР МО Кирило Буданов прогнозує, що вже влітку 2023 року українські війська будуть в Криму. Це означатиме повну воєнну поразку росіян та завершення першого етапу війну, тобто, звільнення всіх окупованих Росією українських земель (починаючи з 2014 року).
Другий етап війни
Неминуча воєнна поразка Росії матиме катастрофічні наслідки для Путіна. Проте, це не завершить протистояння України та Росії, воно просто перейде на інший рівень.
Про наступний етап протистояння України та Росії вже відкрито говорять дипломати та політики – він про гарантії безпеки для України та цивілізованого світу.
Водночас важливим завданням для України стане також поглиблення євроінтеграції – ми вже є кандидатами на вступ до ЄС і виконуємо свої зобов’язання всупереч геноцидній війні, що її веде Росія. Також Україна чи не на 100% інтегрована до НАТО й наразі має чи не найбільшу та найкращу армію в Європі, здатну виконувати завдання будь-якої складності. Вихід ЗСУ на кордони 1991 року має пришвидшити інтеграцію та фіналізувати її.
Саміт миру
Президент Зеленський у грудні 2022 року оголосив про план проведення саміту під патронатом ООН та особисто генсека Антоніу Гутерреша, де б узгодили так звану “формулу миру”. Український лідер отримав принципову згоду та підтримку США, про що було сказано під час його візиту до Вашингтона.
За словами очільника МЗС України Дмитра Кулеби, такий саміт має відбутись у лютому 2023 року.
Організація Об’єднаних Націй могла б бути найкращим місцем для проведення цього саміту, тому що йдеться не про те, щоб зробити послугу певній країні. Йдеться про те, щоб залучити до ініціативи всіх,
– розповів Кулеба в інтерв’ю АР про плани щодо саміту.
Події 2014 – 2022 року показали, що Росії довіряти в жодному разі не можна. Що на думці в росіян – чітко вказує твіттер правої руки Путіна, пана Медвєдєва. Того самого, що планував розширити “русский мир” від Лісабона до Владивостока. Його прогнози на 2023 рік, включно з новою громадянською війною в США, шокували навіть бувалого власника цієї соцмережі – Ілона Маска.
Наразі з чинним керівництвом Росії нема про що розмовляти та домовлятися. Путін та його оточення – не варті перемовин. Показовими стали спроби Росії зірвати “зернову угоду”, які були нівельовані принциповою позицією Туреччини. Це було відверте знущання, яке Кремль змушений був мовчки проковтнути.
Саміт миру за формулою Зеленського відбудеться без Росії. Якщо хтось бажає історичних паралелей, то тут не обійтися без згадки про Тегеранську конференцію 1943 року та Ялтинську 1945 року. Обидві також пройшли без участі агресора, проте, прямо його стосувалися і визначили історію на багато десятиліть наперед.
Прогноз на те, що у 2023 році в Кремлі зміниться керівник, цілком реальні. Хто стане наступником Путіна та в якій мірі він буде наслідувати політику попередника – точно не відомо, проте, є сподівання, що нове керівництво Росії буде менше відірване від реальності. А відповідно, з ним можна буде домовлятися про повернення з небес на грішну землю, тобто про капітуляцію Росії, суд над воєнними злочинцями, репарації тощо.
Будапешт 2.0
Росія та росіяни довго жили в якійсь іншій реальності, де вони – нібито велика держава з імперськими замашками та такого ж рівня вимогами. Все це підкріплювалося місцем у Радбезі ООН, величезною територією, багатством, отриманим від торгівлі корисними копалинами і номінально найбільшим ядерним арсеналом у світі. Нині він є головним аргументом Росії та, як вважають у Кремлі, індульгенцією.
Росія поводиться з ядерною зброєю, немов мавпа з гранатою, вона вже знищила всю систему колективної безпеки та підвела світ на межу ядерної війни. Такого розвитку подій допустити в жодному разі не можна. Росія має бути позбавлена ядерного арсеналу.
Архітектура цього процесу вже відома – це так званий “Будапештський меморандум”, згідно з яким Україна, Білорусь та Казахстан відмовились від своїх ядерних арсеналів та передали їх Росії, яка вже 31 рік незаконно засідає у Радбезі ООН. Росія була гарантом меморандуму, проте, сама ж його й порушила, коли вдерлася в Україну в 2014 році та незаконно анексувала частину території. Нині справедливість має бути відновлено, а безпекові механізми – приведені до робочого стану.
Але перед цим Росія має бути виключена з Ради Безпеки ООН, адже перебуває там всупереч статуту організації. На жаль, Організація об’єднаних націй виявилась не готовою до російської агресії й повела себе інертно. Навіть її попередниця – Ліга націй – була рішучішою. У 1939 році СРСР було виключено з лав організації за агресію проти Фінляндії, як спільника нацистів. Натомість Німеччина покинула Лігу націй самостійно в 1933 році.
“Валіза – вокзал – Росія”
Важливим аспектом відновлення історичної справедливості стане повернення окупантів до Росії. Мовиться не про комбатантів, а про тих росіян, які прибули до Криму та ОРДЛО після 2014 року та стали інструментом асиміляції тимчасово окупованих українських земель. Також до них мають приєднатися ті “колишні” громадяни України, що складали ядро так званої “п’ятої колони” Москви на Донбасі та Криму.
Цим людям варто вже зараз готуватися до репатріації, не чекаючи на нові “камені з неба”. Можливо, остаточно їх переконає у необхідності подорожі за курсом “Валіза – вокзал – Росія” бодай побіжне занурення в питання політики відновлення історичної справедливості після завершення Другої світової у Польщі, Чехословаччині чи Югославії. Тоді влада цих країн змушена була провести блискавичні операції з депортації непроханих гостей – німців та італійців, які ще нещодавно почували себе “господарями життя” й “совсем не хотели уезжать из Судетов или Силезии“.
У нас є кордони, і якщо когось не влаштовують ті закони та правила, які діють на території нашої країни, ми нікого не тримаємо. Світ великий. Вони можуть поїхати у Сполучені Штати, Німеччину, куди завгодно. Або – в Якутію, або Воркуту. Де їх там ще чекають? Дивіться, я хочу, щоб ви розуміли: не ми – до них, а вони – до нас. Це фундаментальна річ,
– секретар РНБО Данілов у вересневому інтерв’ю в ефірі національного телемарафону окреслив план з дерусифікації окупованих Росією українських земель.
Всім іншим мешканцям окупованих територій варто шукати паспорт, згадувати рідну мову та правопис, славну історію та вже зараз шукати портрети Тараса Шевченка, Степана Бандери або Петра Болбочана – визволителя Криму від більшовицької зарази.
Мапа на стіні
У грудні 2022 року журналісти після пів року очікування потрапили до робочого кабінету очільника ГУР Буданова та побачили там цікаву карту Росії з особистими правками її власника.
Сам Буданов про неї розповідав ще раніше – в літньому інтерв’ю. Тоді головний розвідник дав прогноз про розпад чинної версії Російської імперії на декілька частин. Нині ж маємо уточнення.
Цікавий артефакт з кабінету очільника ГУР МО – Україна на мапі у формі котика / скриншот з відео
На карті максимально враховані територіальні претензії до Росії з боку Японії та Китаю, не забуто про суверенну Ічкерію, а також про відновлення історичної справедливості щодо Фінляндії та примусове повернення Німеччині окупованого Кенігсберга. Також на мапі є химерне утворення під абревіатурою ЦАР, а також “Росія” – практично в своїх етнічних межах.
Україна на мапі Буданова приросла своїми питомими територіями – Кубанню, Білгородщиною, Курщиною та багатостраждальним Воронежем з околицями. Сам розвідник звинувачував у цьому свій затовстий маркер. Жарти жартами, а питання він підняв важливе.
Нині очевидно, що Росія в своєму нинішньому складі території доживає останні дні. Агонія, звісно, може тривати ще довго й навіть не закінчитись у 2023 році (на зиму Росія планує нову мобілізацію та готу24 кає власний наступ), проте, зміни вже незворотні.
З огляду на це постає питання: чи має Україна приєднати до себе області колишньої Росії та нагадати про власне коріння мільйонам русифікованих українців, чи створити на цих територіях буферну зону (щось схоже на Рейнську демілітаризовану зону після Першої світової). Історичний досвід підказує, що варіант створення демілітаризованої зони зазнав фіаско, натомість приєднання земель, як у випадку Польщі та Чехословаччини дало результати.
У будь-якому разі це питання не найближчої перспективи. Можливо, до нього варто буде повернутися у прогнозах на 2024 рік.
