-
Повстанська листівка
НАШ ЕКСКЛЮЗИВ
Буковина – з-поміж територій, охоплених Голодом, мала найбільшу та найбільш організовану повстанську мережу, а тому стала регіоном, де найповніше проявилися форми і методи боротьби ОУН проти окупантів, їх соціальним експериментам та злочинним практикам.
Для ОУН західних областей інформація про Голод в Україні та особливо у східних та південних її областях була пов’язана перш за все із появою на значних людських мас в пошуках продуктів харчування, які заполонили Галичину. ОУН відреагувала серією листівок, в яких лунають заклики до населення по можливості допомагати голодуючим, демонстрацією наслідків радянського господарювання та колгоспної системи, зазначенням штучного характеру Голоду та паралелями із Голодомором 1932-33 років та закликами до боротьби із окупантами.
Звісно, ця тема потребує значно глибшого дослідження.
Уривок з листівки ОУН із Галичини, в яких згадується про Голод у східних областях України
Натомість на території Буковини ОУН із Голодом зіштовхнулася безпосередньо. І саме ОУН на Буковині довелося максимально залучити усі наявні у неї ресурси для Опору Голодові.
На Західній Україні внаслідок активної діяльності ОУН питання суцільного створення колгоспів станом на літо 1946 року ще не стояло на порядку дня перед радянською владою, а масовий опір населення та підпілля хлібоздачам не дав владі можливості посилити плани хлібоздач на області Західної України.
Листівка ОУН із закликом до українців західних областей допомагати голодуючим зі Сходу, які прибули у пошуках хліба.
Інша ситуація була на Буковині, яка й стала об’єктом небаченого раніше за обсягами та методами створення голоду.
Варто зазначити, що ОУН – єдина організована сила, яка намагалися протистояти намірам організації окупантами Голоду на Буковині.
Звісно, влада не оголошувала свого наміру влаштувати голод, відтак про те, з чим ми маємо справу, можна було дізнатися лише коли стикнулися із небаченими раніше способами і темпами хлібозаготівель. Також зауважмо, що у документах органів влади практично ніде не зустрічається й згадки про Голод – влада вживала заходів, щоб її злочин залишився невідомим.
Повстанська листівка з закликом допомагати голодуючим, із згадкою про заборону влади вивозити хліб із західних областей, зазначенням про штучний характер голоду та закликом до боротьби проти окупантів.
Зазначимо ще кілька важливих особливостей розвитку ситуації станом на середину 1946 року. Перш за все, повстанський рух наприкінці 1945 року переживав суттєві організаційні складності. Впродовж 1945 року окупантам вдалося розбити більшість великих повстанських з’єднань, провести численні арешти, ліквідувати чимало повстанських мереж. До того ж, кілька проведених в 1944-1945 році, «виходів із повинною» серйозно вдарили по повстанській мережі. Чимала кількість повстанців, які не були належним чином ідейно підготовлені та мотивовані, скористалися нагодою та вийшли з підпілля. Кількість повстанських акцій станом на кінець 1945 року суттєво знизилась, і влада вже очікувала, що з дня на день повстанський рух зійде нанівець.
Листівка ОУН із порівнянням Голоду 1946-47 років із Голодомором 12932-33 років та закликом ховати хліб.
Інша важлива особливість – на Буковині в той час кожен рік, починаючи принаймні із 1944 року, був голодний. Люди недоїдали або харчувалися вкрай обмеженим і грубим раціоном. З села викачували, і на початок 1946 року викачали практично будь-які можливі запаси – під приводом численних різноманітних здач, грошових позик, постійних зборів коштів на різноманітні кампанії. Принагідно зауважмо, що в цьому плані ситуація схожа і на ситуацію напередодні Голодомору 1932-33 років.
Перш за все перед ОУН постало завдання власне ідентифікувати політику радянської влади як таку, яка спрямована на організацію Голоду на Буковині, визначити учасників реалізації такої політики, продумати шляхи протидії таким намірам, перш за все у сфері агітації і пропаганди, організувати ліквідацію осіб, які займались організацією Голоду, провести заходи на допомогу голодуючим, а також влаштувати донесення інформації про Голод до Центрального проводу та через нього до міжнародного співтовариства.
Відтак однією із найважливіших робіт повстанців та ОУН на Буковині стала власне розвідувальна та інформаційна робота – фіксація дій органів влади, практично документування радянських злочинів, визначення осіб, постраждалих від дій влади, та відтак повідомлення центральних органів ОУН, а звідти і на увесь світ про Голод на Буковині. У повстанських звітах – кущових, районних, надрайонних проводів постійно прописувались у все більшій кількості випадки обшуків та реквізицій зерна, арештів за незданий хліб. І якщо спочатку все виглядало як звичайне вже посилення тиску влади на селян, то зрештою стало зрозуміло, що мова йде про щось значно більше.
На базі численних звітів низових ланок підпілля готувалися інформаційні чи суспільно-політичні звіти Окружного проводу ОУН Буковини про ситуацію в області. Ці звіти нині є важливим джерелом до вивчення Голоду 1946-1947 років на Буковині. Наразі збереглися звіти за червень, серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 1946 року, а також за перший квартал – січень, лютий та березень – 1947 року. Також маємо щомісячні звіти за січень, лютий та березень 1947 року Заставнівського районного проводу ОУН.
Вже у звіті за червень 1946 року повстанці фіксують незвичну надмірність у проведенні численних заготівель, наразі головним чином молока. А також відзначають певне нововведення: влада намагається організувати обмолот врожаю безпосередньо на полі, щоб господарі навіть не забирали хліб з поля і не мали можливості приховати частину врожаю. Зокрема, у інформаційному звіті за червень 1946 року зазначається:
«В місяці червні радянська адміністрація основну увагу присвятила сільськогосподарським справам, як: молокопоставка, м’ясопоставка, приготування до хлібоздачі. В зв’язку з переліченими завданнями, в цілому терені пройшла хвиля мітингів, на яких широко обговорювалися згадані справи. Щоб приспішити молокопоставку, райвиконкоми почали репресувати населення, широко трактуючи спосіб грошевих покарань та в поодиноких випадках вжили навіть строгіших засобів впливу, як тюремного ув’язнення. Щоб забезпечити успішну організацію здачі хліба державі, адміністрація приготовляється цього року влаштували обмолот збіжжя на полях, при сільськогосподарських машинах, щоправда, цих машин в розпорядженні місцевої адміністрації незвичайно обмаль».
Тобто планувалося наступним чином: увесь врожай господарі звозили на сільський тік, куди приїжджали машини – молотарки, де весь хліб обмолочувався та зерно одразу йшло на виконання плану хлібоздачі. Про всяк випадок, щоб господарі чогось не відвезли куди в інше місце, сільські «істребки», уповноважені міліції та війська стежили і охороняли поля. До певної міри рятував ситуацію той факт, що в області ще не було достатньої кількості молотарок, відтак повсюди забезпечити збір врожаю в такий спосіб не змогли.
Така примітка пояснює ставлення повстанців до сільськогосподарської техніки та т.зв. «машинно-тракторних станцій» (МТС), які насправді були не знаряддями полегшення умов праці та покращання врожайності, а додатковим знаряддям гніту та здирства. Відтак нищення молотарок, тракторів, іншої сільгосптехніки та майна МТС стало одним із провідних завдань повстанців в ході боротьби із роботою влади по організації Голоду.
Звісно, про те, що йдеться про намір організувати Голод, ще не вірилося. Селянам саме роздали величезні «зобов’язання» на виконання різноманітних «здач», проте повсюди було переконання, що влада побачить, що врожай через посуху надзвичайно мізерний та перегляне доведені плани. У повстанському звіті за серпень 1946 року зазначається:
«Більшовицька адміністрація в звітному періоді змобілізувала всі свої сили на відтинку хлібозаготівлі. Заготівля хліба, мимо того, що наткнулась на таку трудність як неврожай, проходить майже нормально. Щоправда, слід відмітити, що більшовики поставили на ноги в цій справі всю районну адміністрацію, сільську адміністрацію, сільський актив і істребітелів. Було декілька випадків в терені, що населення поодиноких сіл висилало масову делегацію з проханням знизити норму хлібопоставки. Та дарма. Всі заходи були відкинуті».
Далі у звіті наводяться численні факти, з конкретними іменами мешканців сіл, засуджених і у яких конфісковане майно за невиконання хлібоздачі, про численні мітинги в селах, де від селян вимагали попри усе виконання планів хлібоздач. Наводяться приклади спроб селян до самогубства селян, покидання свого житла, не маючи можливість виконати план. Описуються приклади направлення делегацій селян до органів влади з проханнями до перегляду обсягів хлібоздач (на термінології НКВД –«волинки», тобто неорганізовані, стихійні протести). Зокрема, відповідно до тексту звіту, 13.8.46. до голови Вашківського райвиконкому прибула делегація селян з проханням про звільнення від хлібоздачі (голова райвиконкому переписав всіх делегатів, та їх прохання відхилив). 15.8.46. селяни Садгірської сільради зібралися в дві групи і пішли до органів влади, щоб звільнили їх від хлібоздачі, також без результату. Ще кілька прикладів «волинок» загадуються і безпосередньо в документах радянських каральних органів.
У вересні 1946 року, відповідно до повстанських звітів, в область прибули групи внутрішніх військ, які «появилися рівночасно на терені цілої області, а зокрема, наводнили її центральну Прикарпатську частину. Вищевказані частини носять форму погранвійськ і розпоряджають більшою кількістю тресованих собак». Ці війська проводили надзвичайно активні протиповстанські заходи та суттєво дошкуляли підпіллю.
Також у звіті зазначається, що після розповсюдження повстанських листівок проти хлібопоставок серед населення починає зростати опір. Селяни перестали добровільно здавати хліб, обрали тактику зволікання. В деяких селах зафіксовані випадки активного спротиву, але переважно люди ховають збіжжя по спеціальних сховках, проте часто не дуже добре маскують і більшовики часто такі сховки виявляють.
Описують повстанці і форми і методи влади у проведенні реквізиції продовольства:
«Хлібоздача в селі виглядає як якийсь культпохід. Головними учасниками хлібозаготівлі є два до три уповноважені з району, дижурний з сільради та зо два десятники в хатах, в котрих проходить збірка хліба. Така група людей просувається селом хати від хати і ввесь знайдений хліб забирає на підводи і везе до сільради. В деяких селах кампанія хлібоздачі проходить мирно. Уповноважені заходять під хату і, коли хтось є вдома, шукають хліба, коли ж немає нікого – відходять. В більшості сіл, не заставши нікого вдома, виломлюють двері і переводять трус. Все знайдене збіжжя забирають. Цьогорічна заготівельна кампанія супроводжується численними арештами, конфіскатами майна, карами».
Також повстанці відзначають, що у вересні в області з’явилося багато мешканців бессарабських районів, які шукають як заробити хліба. «На Бессарабії і надалі становище з хлібом дуже скрутне», – зауважують у звіті. І знову у звіті за вересень – інформація про численні мітинги, які влада проводить в селах із погрозами за невиконання Зобов’язань, і інформація про засудження та конфіскації за їх невиконання.
У звіті за жовтень 1946 р. збереглися кілька важливих описів щодо дій влади.
Так, «16.10. в с. Панка (Сторожинецького р-ну) голова РВК Синьогуб пішов на обшуки з місцевими істребітелями до Гаврилюка Михайла, у якого попередньо забрав усе збіжжя. При обшуках знайшов останній баняк бобу, який забрав. У Гаврилюка Петра забрав усю бараболю». «28.10. в с. Дорошівці (Заставнянського р-ну) прибуло 26 сталінських шкіродерів, які під керівництвом уповноважених по хлібоздачі, грабили останні запаси хліба. Де хліба не знаходили, забирали корови, господарський реманент і т. п.».
Попри таку скрутну ситуацію вже станом на жовтень, у листопаді 1946 р. влада продовжувала вигрібати у населення все продовольство. На населення додатково накладені нові плани здачі хліба. При цьому, до реквізицій хліба залучають військові підрозділи, на прохарчування населення не залишають нічого, фіксуються масові випадки голоду та спухання від голоду. Зокрема зазначається:
«В цьому місяці большевицька адміністрація звернула особливу увагу на виконання і перевиконання держпоставки хліба, м’яса і молока. На населення наложено додаткові здачі хліба, називаючи це “добавками” та “фондами”. … Населення добавок здати не може, бо після неповної здачі зерна, населення залишилось майже без харчових запасів.
До цієї акції районні шкуродери вживають спеціяльних військових відділів, які призначені для реквізиції хліба. Вони озброєні в довгі залізні дроти, якими шукають хліба не тільки по господарствах і городах, але й по полі. Якщо знаходять який-небудь хліб, то конфіскують, а на прохарчування населення не залишають нічого. Селян, в яких нічого не знаходять, а вони контингенту не здали – арештують, а майно конфіскують.
В багатьох селах населення починає голодувати, по лісах збирає жолуддя, яке сушить, перемелює, додає трохи тертої бараболі і, якщо є мука, то пече з цієї суміші коржі.
В с. Добринівці (Заставнянського р-ну) населення від жолуді почало хворіти. В цьому ж районі, в с. Горошівцях, багато людей з голоду спухло. На Бесарабії, в селах Хотинського, Герцаївського і Сокирянського районів, пухнення людей з голодує звичним явищем. Населення в цілому орієнтується на нас. Большевиків ненавидить. Навіть в найбільш відсталих селах говорять: “Якщо б не ви Українці (розуміється повстанці), ми б давно пропали”.
У звіті за грудень 1946 року зазначається про подальші обшуки із пошуками та реквізиціями зерна, про масові факти спухання та смерті від голоду, про пограбування селянами колгоспних комор, а також – про кампанію з закликами до населення записуватись до колгоспів.
«В цьому місяці большевицька адміністрація закінчувала в терені грабіж останніх запасів хліба. До цього ангажували весь сільський актив (сотників, десятників), істребітелів та військові відділи.
Ці послідовні грабежі спричинюють в терені щораз більший голод. Населення з голоду пухне, подекуди є випадки голодної смерті, н[а]пр[иклад], в с. Топорівці (Садгірського р-ну) з голоду спухло понад 100 осіб, в с. Чорнівка – понад 80 осіб, в с. Онут (Заставнянського р-ну) помер з голоду 3-літний Книщук Олександер. В селах, де організовані колгоспи, селяни, не можучи ніде дістати харчів, нападають на колгоспні збіжеві магазини і забирають хліб.
В с. Топорівці (Садгірського р-ну) група колгоспників напала в місцевому колгоспі на збіжевий магазин, вбили вартового і почали забирати хліб. На це головним шляхом над’їхали автомашини, які освітили магазин. Колгоспники, лишивши мішки, втекли.
В терені провадяться мітинги, на яких уповноважені з району закликають населення вписуватись до колгоспів (зокрема Кіцманський, Садгірський і Заставнецький р-ни).
Агітація про вступ до колгоспів надалі лише посилювалася: у звіті Заставнівського районного проводу ОУН за березень місяць 1947 р. зазначається (зворотний переклад з російського перекладу звіту):
«Впродовж звітного періоду більшовицька адміністрація проводить широку агітаційну роботу з організації колгоспів і великих найманих підсобних господарств, біля: млинів, маслобійок і таких інших, щоб успішніше проводити свої проби в частині колгоспів. У селі Заставна і Чунькові намітили тим, котрі запишуться по 25 кг. зерна на їхнє благо, написали близько 30 господарств у Чунькові і близько 35 господарств у Заставні. Більшовики, щоб не провалити, збирають у заможних господарств решту хліба, але записаним здали тільки по 10 кг.».
У інформаційному звіті щодо ситуації в І кварталі 1947 року повстанці узагальнюють активність влади по створенню колгоспів:
«скажена агітаційна акція, яка супроводить колективізаційну нагінку партійних верховодів. Опріч того, що майже в усіх селах проведено спеціяльні мітинги, на яких широко обговорювалось справу колективізації, ця тема червоною ниткою просочується крізь усі доповіді партійних горлачів. Знята агітаційна шумиха на населення загалом не впливає. І коли в Чернівецькій області зорганізовано ряд колгоспів, то не завдяки розагітуванню мас і прищепленню їм нових поглядів на колективне господарство, а виключна заслуга тут жахливого окупантського терору і всесильного свавільного насильства. І коли в Чернівецькій області за останні місяці 1946 р. і перші три [місяці] 1947 р. зорганізовано біля 40 колгоспів, то понад 30 з них припадає на бесарабську його частину, де, як звісно всім селянам ЗУЗ, вже три роки безперервно партійні вельможі організують голод і безперечно він цієї весни наспів їм на допомогу. Звичайно, що таке велике число зорганізованих колгоспів, які припадають на 5 бесарабських районів, не можна пояснити патріотичним піднесенням бесарабців, бо коли казати правду, то вони цілою душею ненавидять колгоспи, а тільки голод і голодна смерть змусили їх поступитись».
Загалом, за офіційними даними влади, якщо в березні 1946 р. в Чернівецькій області нараховувалося 36 колгоспів, то в січні 1947 р. – вже 70. Про методи створення колгоспів вже зазначалося, а кількість їх зростала перш за все за рахунок бессарабських районів області, в яких мережа ОУН не діяла.
Повстанський звіт за 1 квартал 1947 року містить також надзвичайно цінну інформацію про проведення повстанцями акцій з грабунку колгоспних комор та різноманітних складів і роздачу зерна місцевому голодуючому люду. У звіті за перший квартал 1947 року маємо окрему згадку про низку таких акцій:
«В місяці березні українське революційне підпілля почало організовувати допомогові акції українському голодуючому населенню. Наприклад:
16.3.47 р. в с. Слобода Раранча (Садгірського р-ну) повстанці розбили колгоспний магазин і кооперативу. Все збіжжя і товари ширвжитку роздано між бідне населення. Окрім цього, відраховано 25 шомполів голові колгоспу за те, що силоміць втягав населення до колгоспу. Перед виконанням кари, йому вияснено, чому ми і український народ проти колгоспів і завіщо його карають. Колгосп розігнано. Населення з великим задоволенням продовжує працювати на одноосібних господарствах.
23.3.47 р. в м. Чернівці група повстанців під командуванням Іскри зробила наскок на ливарний завод. Робітники з окликом: “Розбивайте магазин, хай ми хоч раз наїмося”, допомогли повстанцям розбити магазин з харчовими продуктами і розібрали частину харчів. Спалено великий заводський магазин з різнородним знаряддям. Здобуто 1 кріс, машину до писання. За словами директора заводу, зроблено шкоди на суму 800.000-900.000 крб.»
Окремо варто згадати також ще одну подібну акцію: 23 лютого 1947 року в селі Юзефівка Кадобівської сільської ради місцеві селяни, до 25 осіб, на 14 підводах, під керівництвом двох повстанців ОУН, скоїли напад на радгосп та спиртзавод, забрали 4 тони зерна, 8 свиноматок і спалили склад із зерном, у якому зберігалися 28 тон (4 вагони) зерна. До села прибули більше 300 військових, заблокували село та почали масові обшуки. Село залишалося заблокованим більше 2-х тижнів. Слідчим вдалося виявити практично усіх учасників акції – заарештовано 27 учасників, мешканців Кадобівців. Один із учасників акції, перебуваючи в безвихідному становищі, зарізався бритвою.
Загалом, у звіті за І квартал 1947 року повстанці подали розгорнутий підсумковий аналіз політики влади щодо організації голоду:
«Незважаючи на це, що вже пізною осінню, внаслідок безсердечного грабежу державою зерна, картоплі, молока, м’яса і т. д., в багатьох селах Буковини були вже випадки масового голодування, в січні, лютому і березні грабіж тривав. Після жнив була хлібоздача, після хлібоздачі прийшли “добавки”, після “добавок” – “фонди” і “добровільна продаж державі”, а взимку 1947 р. на спину ожебрачених селян упала т. зв. “позика насіння” і “допомога насінням бесарабським районам”. Досвідчені грабіжники пильно слідкують за тим, в кого є ще будь-які харчові продукти і урядовим шляхом силоміць забирають. В лісах на кожному кроці ранньою весною, можна побачити живі кістяки дітей, які з кошиками в руках збирають кропиву, щоб врятуватись від голодної смерті. Під сьогоднішню пору на Буковині є цілі полоси сіл терену, в яких голодує поголовно майже все населення. Так, наприклад, полоса Прикарпаття: села – Чорногузи, Багна, Черешенька, Бергомет, Левкова, Парцелі, Майдани, Стара, Нова Жадова і інші. Друга смуга на узграниччі з Бесарабією: села – Чорновка, Топорівці, Раранча, Горошівці, Добринівці, Кучурів Малий, Ржавинці, Баламутівка, Перебиківці. Крім цього, майже немає села, де б не голодувала частина населення. Примарне марево голоду стоїть сьогодні над колись багатими селами Буковини».
На жаль, інших звітів відповідно за квітень, травень та червень 1947 року, коли голод ще більше посилився, не збереглися. Проте і збережені документи засвідчують здійснення повстанцями активних дій щодо документування і фіксації дій влади по організації Голоду та його перебігу, фіксації свідків, постраждалих від дій органів влади.
Окрім такої інформаційної роботи, повстанці проводили роботу з фізичної ліквідації осіб, причетних до організації і втілення політики з облаштування голоду на Буковині. А відповідно до тогочасної практики, це були: уповноважені з районів – партійних органів та Міністерства заготівель («Уполмінгзаг»), голови, секретарі, заступники та депутати сільрад, десятники, голови колгоспів (де вони вже були створені), а також сільські «істребки», котрих у кожному буковинському селі було по 10-15 осіб. Усі вони займались проведеннями реквізицій зерна, та вони ж і стали «законною ціллю» повстанців.
Як ми вже зазначали, повстанський рух станом на кінець 1945 року перебував на Буковині у складному становищі. Проте впродовж зимового періоду 1945-46 років вдалося провести очищення мережі, переналаштувати структуру і методи роботи підпілля. То ж коли влада розпочала тиск на населення щодо хлібоздачі, одразу ж різко активізуються і повстанські акції.
Загалом, в ході найбільш резонансних акцій 1946-1947 років повстанцями на Буковині ліквідовані (в т.ч. важко поранені) слідча Заставнівської районної прокуратури (16 березня 1946 року, с. Вербівці), слідчий вашківської райпрокуратури (13 грудня 1946 р.), заступник голови Кіцманського райвиконкому, голова Вашківської міської ради (районний центр, 18 листопада 1946 р.), другий секретар Вижницького Райкому ВЛКСМ (27 березня 1947 р., с. Петрашани Вижницького району), секретар Вижницької районної ради, інспектор Вижницького райфінвідділу, директори двох МТС (Веренчанської та Садгірської), начальник штабу винищувального батальйону по Чернівецькому сільському району.
В ніч на 26 листопада 1946 р. в селі Панка Сторожинецкого району повстанці в ході акції ліквідували одразу 11 сільських активістів, серед них також представник із району по хлібозаготівлям.
Загалом, в результаті дій повстанців впродовж другого півріччя 1946 року та початку 1947 року повстанцям вдалося наступне:
Ліквідовано трьох оперативних співробітників райвідділів НКГБ/МГБ: оперуповноваженого Чернівецького сільського РВ МГБ – лейтенанта Філіппова (6 серпня 1946 р., село Спаськ-Міхальче Чернівецького району); оперуповноваженого Заставнівського РВ МГБ ст. лейтенанта Бєлова (3 лютого 1947 р., село Вербівці) та оперуповноваженого Садгірського РВ МГБ лейтенанта Єгошина (29 березня 1947 р., село Шубранець).
Знищено 16 співробітників НКВД/МВД – зокрема дільничних оперуповноважених у селах: Бобівці; Виженка; Кадубівці; Арборени; Дихтинець; Шубранець; Стара Жучка (двічі); Топорівці; Лопушна; Петраші; Замостя; Мариничі; Раранча-Слобода; Мега; Валя Кузмін.
Ліквідовано 13 голів сільрад, їх заступників та секретарів – зокрема, 7 голів сільрад у селах Кадубівці, Волока, Веренчанка, Шубранець, Топорівці (26 листопада 1946 року; ліквідували пострілом з автомата через вікно безпосередньо під час проведення з місцевими селянами наради щодо обов’язковості хлібоздачі), Валява (24 липня 1947 року; пострілом з автомата через вікно), Буда (1 вересня 1947 року; в селі проживало населення румунського етнічного походження; здійснював обхід селян щодо виконання хлібозаготівлі). Підпалили хату голови с/ради в селі Снячів. Поранили голову сільради села Валя Кузьмін. Ліквідували 4-х заступників голів сільрад – в селах Дорошівці, Замостя, Тисівці, Снячів, секретаря сільради в селі Мусорівка, члена сільради у с. Ставчани Кіцманського району.
Варто додати, що голів ще 4-х сільрад заарештували також МГБ за співпрацю із повстанцями, надання їм притулку та продуктів харчування: голову сільради села Драчинці (заарештований 13 січня 1947 року), Веренчанка (27 березня 1947 року), Вербівці (26 травня 1947 року) та с. Стебні (24 липня 1947 року).
Спалено 4 сільради – в селах Товтри, Шишківці, Боянчук та Вилавче, а також знищено документи в сільраді с.Кадубівці.
Ліквідовано 7 голів колгоспів – у селах Кучурів Великий, Вителівка, Веренчанка, на хуторі Долішній Вашківської сільради, в селах Несвоя, Чорнівка та Жучка.
Застрілено 3-х голів земельних комісій – у селах Василів, на хуторі Майдан Вільсік Верхньо-Луковецької с/ради та в с. Комарівці.
Знищено 8 уповноважених райкому партії та уповноважених Міністерства заготівель – у селах Іванківці, Багна, Михальча (двічі), Хрещатик, Банилів на Сереті, Шубранець, Лука, 2-х уповноважених із передплати на позику – у хуторі Бочків, Мариницької с/ради Вижницького р-ну, та 3-х секретарів комсомольських організацій – у селах Берегомет, Розтоки, Чорний Потік.
Здійснили кілька акцій із зачистки населених пунктів від радянських активістів: у с. Панка ліквідували заготівельника сільради та землеміра, у селі Кальнівці – працівницю МТС, в селі Станівці-Долішні – збирача мірчука в млині, у с.Жадова – фінагента, у с. Рівня – завідуючого клубом.
Також, ліквідовано та роззброєно чимало «істребків». Зокрема, в ніч з 7 на 8 серпня 1946 року повстанці одночасно в 4-х селах Заставнівського району (у селах Вікно, Малий Кучурів, Бабин та райцентр Заставна) спалено 8 будинків «істребків». 1 березня 1947 року в селі Митків роззброїли поодинці 7-х «істребків», 8 березня 1947 року в селі Боянчук – 10-х, 12 березня – 4-х «істребків» в селі Дорошівці, 15 березня – 4-х в селі Прилипче, 18 березня – спалили дім старшого «істребка» в селі Веренчанка, 26 березня – роззброїли 3-х «істребків» в селі Ширівці Долішні, 10 квітня – 2-х в селі Бережниця, 11 квітня – 4-х в селі Давидівці, 17 квітня – роззброїли групу «істребків» в с. Вилавче, а в с. Міле – роззброїли місцевих істребків та відібрали 9 гвинтівок та 2 автомати із боєприпасами та ін.
Боролися повстанці також із грабіжниками, яких в голодні часи надзвичайно багато розвелося на Буковині – зокрема, 11 березня 1947 року в селі Товтри повстанці ліквідували місцевого жителя, на трупі було залишено записку, що його повішено за систематичні крадіжки у місцевого населення. Так само 18 березня 1947 року в селі Веренчанка за крадіжки повісили колишнього істребка, біля тіла якого залишили записку: «Так карають за крадіжки українські повстанці».
Окрім власне акцій з ліквідації ворогів і організаторів Голоду, повстанці вдавалися також до диверсій. Насправді в умовах того часу практично вся сільськогосподарська техніка на селі, сконцентрована на МТС, зокрема трактори, молотарки, інша техніка, власне господарства МТС, радгоспів, – були формою поневолення і здирництва. Так само і хліб у скиртах – то вже був не хліб селян, а власність держави, яка його надійно охороняла від місцевих, відтак його знищення наносило шкоду окупантам в їх планах та ніяк не впливало на стан місцевого населення.
Зокрема, в ніч на 17 квітня 1946 року повстанці в селі Нижні Лукавці спалили чотири надвірні споруди радгоспу, в одній із яких знаходився трактор та пальне.
В ніч на 10 серпня 1946 року – у селі Веренчанка спалили стодолу МТС, де знаходились 4 молотарки.
В ніч на 19 серпня 1946 року в селі Онут спалили підсобне господарство УМВД, а також скирту вівса, зібраного з площі 7 га, та сіно в кількості 20 тонн, а також будівлі підсобного господарства яка належить.
19 серпня 1946 року в селі Вікно повстанці скоїли наліт на тік підсобного господарства залізничного відділення станції Чернівці, де спалили скирту пшениці з 5 га, скирту ячменю з 5 га, молотарку і двигун внутрішнього згоряння.
В ніч на 3 вересня 1946 р. в селі Кадубівці спалили молотарку та двигун, які належали МТС, «яка використовувалась для обмолоту хліба місцевих жителів». У результатах розслідування НКВД прямо зазначало: «вважаємо, що у метою цього злочину було «саботувати хлібозаготівлі».
В ніч з 17 на 18 вересня 1946 року в селі Вителівка Кіцманського району повстанці ліквідували голову місцевого колгоспу, сторожа, який охороняв награбоване у селян зерно, запалили стодолу, в якій знаходилося колгоспне сіно, та іншу, в якій було 5 тонн кукурудзи в качанах та дрібний сільгоспінвентар, а також скирту соломи та скирту полови. Також «расклеен приказ, в котором местному населению под угрозой смерти предлагается не подчиняться органам советской власти».
2 жовтня 1946 року повстанці скоїли наліт на держмлин №7 у селі Мілієве Вижницького р-ну, де забрали близько 3-х центнерів борошна та близько 2-х центнерів зерна.
17 березня 1947 р. в с. Слобода Раранча Садгірського району забрали 6 центрів пшениці, що належала ініціативній групі колгоспників, яка зберігалася в агронома. Тоді ж у сільраді зникли і 35 заяв про вступ до колгоспу.
Ще одним важливим напрямком роботи підпілля ОУН стала пропаганда, перш за все виготовлення і поширення серед населення листівок із закликами до опору заходам влади, не здавати хліб, не виконувати план хлібоздачі, ховати хліб, а пізніше – з початку зими 1946-1947 років – і проти створення колгоспів, оскільки саме з осені 1946 року повстанці помічають значну активність органів влади в їх насадженні.
Найкраще про масштаби і напрямки проведення повстанцями агітаційної та пропагандистської кампанії говорять самі представники МГБ у своїх звітах. Зокрема, ще у звіті за вересень-жовтень 1946 року обласне управління МГБ зазначало:
«Вчинені ОУНівським підпіллям у звітному періоді бандпрояви за своїм характером зводилися в напрямку:
1. Спроб зриву проведених заходів щодо хлібозаготівель, шляхом вчинення терористичних актів над радянсько-партійним і сільським активом, що працював у селах із забезпечення та виконання планів хлібопоставок.
2. Проведення агітації щодо саботування і зриву хлібопоставок державі.
Спроб ліквідації винищувальних батальйонів, шляхом організованих збройних нальотів і фізичного знищення бійців винищувальних батальйонів.
У низці сіл районів Чернівецької області бандитами здійснено кілька диверсійних актів зі знищення колгоспних будівель і машин МТС».
У звіті ж за листопад-грудень 1946 року МГБ зазначає:
«Останнім часом ОУНівське підпілля видало і поширює в низці сіл районів області агітацію шляхом розкидання націоналістичних листівок, зміст яких зводиться до заклику місцевого населення не вступати до колгоспів і зривати план четвертої Сталінської п’ятирічки».
На жаль, зразки поширених листівок за 1946 рік, які поширювались на Буковині, практично не збереглися, або потребують більше поглибленого пошуку в архівах. Проте є кілька примірників листівок за 1947 рік, коли голод власне сягнув надзвичайних масштабів. Дещо більше є власне повідомлень про виявлення листівок, проте вони як правило уривчасті, далеко не завжди виявлялися, а у випадку виявлення населенням не завжди доповідалися. Тому власне маємо лише окремі свідчення, а про реальний масштаб проведеної повстанцями роботи можемо лише здогадуватись.
Згадаємо кілька подібних повідомлень із оперативних зведень МГБ:
17-18 серпня 1946 р. у низці сіл Вашківського, Вижницького, Сторожинецького та Кіцманського районів підпіллям ОУН поширено антирадянські націоналістичні листівки, спрямовані на зрив хлібозаготівель.
У ніч на 8 листопада 1946 р. в с. Задубрівка Садгірського району поширено антирадянські націоналістичні листівки.
7 березня 1947 року в 22.00 в селі Шубранець Садгірського району істребками виявлено і підібрано 55 оунівських листівок.
Листівки, що поширювалися в селі Шубранець 7 березня 1947 року
1 квітня 1947 р. на околиці села Кліводин, Кіцманського району, МГБ виявило та вилучило 11 повстанських антирадянських листівок, надрукованих на друкарській машинці, із закликом до населення до зриву п’ятирічного плану.
Ввечері 12 квітня 1947 р. в районному центрі Вижниця (2 штуки) та в селах Берегомет (3 штуки), Мигове (2 шт) та Черешенька (1 шт) виявлені та вилучені розкидані повстанцями надруковані на друкарській машинці антирадянські листівки, що містять привітання з днем Великодня та заклики до боротьби з Радянською владою.
Листівки-привітання повстанців Буковини населення зі святом Великодня у 1947 році (13.04.1947 р.)
20 квітня 1947 р. на околиці районного центру Вашківці виявлено та вилучено 10 антиколгоспних листівок, надрукованих на друкарській машинці.
10 серпня 1947 р. у селі Руський Банилів виявлено та вилучено 8 штук листівок, надрукованих із застосуванням кліше 1946 року листівок, спрямованих на зрив хлібоздачі.
20 серпня 1947 р. у с. Рокитне розкидано 7 листівок, надрукованих молдавською/румунською мовою, зі зверненням до населення – саботувати хлібоздачу та організацію колгоспів.
23 серпня 1947 р. на околиці села Строїнці розкидано 49 примірників націоналістичних листівок на молдавській/румунській мові, спрямованих на зрив хлібопоставок і організації колгоспів.
Загалом за період із 1.03.47 р. до 20.11.47 р., відповідно до підрахунків УМГБ, зареєстровано 13 випадків розповсюдження повстанцями листівок, які містили заклики до населення саботувати хлібопоставки, здійснювати диверсійні акти з розгрому ссипних пунктів і зерноскладів, чинити опір організації колгоспів та не вступати в останні. При цьому 8 і з них – впродовж 10 липня – 10 серпня 1947 року, в селах: Берегомет, Лопушна, Волока, Гаврилівці, Хлівище, Шишківці, Борівці, Суховерхів, Топорівці, Слобода Раранча, Реваківці, Строїнці, Мамаївці. Крім цього, органи МДБ звітували про перехоплення приготовлених до розповсюдження 620 листівок із закликом до зриву хлібозаготівель і організації колгоспів.
Зразки листівок які поширювались повстанцями на Буковині:
«Брати селяни! Заздалегідь приготовляйте сховки на хліб. Бо московсько-більшовицькі грабіжники цього року будуть Вас обкрадати більше чим торік. Якщо Ви зараз після жнив не заховаєте зерна – будете голодувати. Тільки старанно приготовлені зернові сховки і добре захований в них хліб – врятують вас від голоду. Не допустіть до того, щоб Ваші сім’ї голодували. Ви відповідаєте за їхнє життя перед Богом і Нацією. Знищуйте по сільрадах списки Вашої землі. Знищуйте хлібоздачні книги. Цим утрудните московсько-більшовицьким злодіям їхній злочинний грабіж. Липень 1947 р. Українські повстанці».
«Українці! Іще не випали з народної пам’яті жах і страхітливі картини чорного 1933 року, коли-то голодною смертю сталінські можновладці знищили 6 міліонів безвинного українського люду, а вже знову більшовики, забираючи силоміць з ваших комор останнє зерно, свідомо і нарочно приготовляє вам черговий жорстокий удар – г о л о д! Щоб тепер не допустити повторення цієї всенародної трагедії –
Не здавайте зерна сталінським грабіжникам, а старанно зберігайте його для своїх сімей.
Пам’ятайте, що мозольно і в поті чола напрацьований хліб належить вам і вашим дітям, а не московсько-більшовицьким байстрюкам та товстопузим партійним вельможам.
Не лякайтесь погроз знахабнілих енкаведівських грабіжників, бо мабуть немає нічого страшнішого за страждання і люті болі в обіймах голодної смерті.
Мужньо і стійко захищайте права ваших сімей на життя.
Ані одного кілограма зерна на сталінську хлібопоставку.
Смерть сталінським загарбникам.
Липень, 1946 р. Українські повстанці».
Зразки антиколгоспних листівок буковинського підпілля, які збереглися, за 1947-1948 роки:
Серед поширених листівок румунською мовою:
“Селяни! Не давайте жодного літру молока, жодного кілограма м’яса, а нагодуйте своїх голодних батьків та дітей. Смерть сталінським експлуататорам!”
“Жителі села. Сьогоднішній голод навмисно створили більшовицькі кати партії. Вони забрали весь хліб. Через них ваші сім’ї голодують. Рятуйте життя від голодної смерті. Розбийте комори держави і візьміть хліб, який вам належить. Смерть сталінським бандитам!”
«Жителі села. Не віддавайте кукурудзу більшовицьким катам, вона вам знадобиться для того щоб ви прогодували своїх дітей та батьків. Хліб – продукт вашої праці, який належить лише вам, а не більшовицьким паразитам! Геть кровавий більшовизм! Смерть партійцям! Хай живе вільний селянин без експлуатації!»
«Шановні жителі села! Колгоспи – це нове рабство, найжорстокіша експлуатація людини. Геть колгоспи! Геть більшовицький режим! Нехай живе боротьба за визволення підкорених народів! Смерть кривавому більшовизму!»
Згадаймо також ще одну, можливо одну із найцікавіших, сторінку боротьби ОУН Буковини із Голодом – акцію з фотографування голодуючих, яку проводив Садгірський районний провід ОУН. Коротко: влітку 1947 року повстанці фотографували виснажених та опухлих від голоду місцевих мешканців, з метою передачі фото через повстанську мережу на Захід з метою наочної демонстрації, що в СРСР панує голод. Загалом в архівах МГБ Чернівецької області знайдені згадки принаймні про 8 фотографій виснажених місцевих мешканців, на яких сфотографовані 9 осіб, мешканців хутору Арборени та сусідніх сіл.
Єдине збережене фото голодуючих, котрі збирали повстанці для переправлення на Захід для демонстрації Голоду в СРСР.
Загалом, за наявними даними та за власними підрахунками, в 1946 році в Чернівецькій області зафіксовано 150 проявів повстанської активності, які можна віднести до тих чи інших форм опору організації Голоду (акції з ліквідації ворогів, роззброєння істребків, поширення листівок тощо) у 85-ти населених пунктах краю, з них 107 – впродовж другої половини 1946 року (у липні-серпні 1946 р. – 53 акції, у вересні-жовтні – 29, у листопаді-грудні – 25). Впродовж 1947 року вчинено ще 97 акцій у 71-му населеному пункті. Фактично кожного другого дня в другій половині 1946 року та кожного третього дня у 1947-му.
Результатом боротьби повстанців проти організаторів Голоду стало певне пом’якшення практики вилучення зерна. Наприклад, на одній із численних нарад щодо проведення заготівель 14 січня 1947 р. уповноважений по Заставнівському району підкреслював, що склад уповноважених Міністерства заготівель дуже заляканий, і це є причиною відставання району в проведенні хлібоздачі.
В цілому ж, хоча завдяки діям ОУН вдалося дещо зменшити наслідки Голоду, варто відзначити, що влада своєї мети – новітнього закріпачення населення – практично досягла: якщо в березні 1946 р. в області нараховувалося лише 36 колгоспів, то в січні 1947 р. – вже 70 (більшою мірою за рахунок бессарабських районів), а станом на кінець 1947 року – вже 296 колгоспів. Суттєво активізувалося створення колгоспів після проведення операції «Запад» 21 жовтня 1947 року – зморене голодом та залякане Сибіром населення фактично змирилося з окупантами, хоча Опір ще кілька років продовжувався.
Голод 1946-1947 років, особливо на новоприєднаних до СРСР землях Буковини та Бессарабії, на нашу думку, був продовженням геноцидної практики радянського уряду щодо нищення основи українського народу.
Насправді чимало подібностей – в передумовах, в причинах, у його штучному характері, у самому проведенні, навіть в банальних формах проведення хлібозаготівель – використання військ, розбивання жорен, використання спеціальних щупів для пошуку закопаного в землі хліба, збройна охорона врожаю на полях, «спільні обмолоти» як аналог колгоспів, забирання будь-якої їжі а не лише визначених до здачі товарів, приклади чого зафіксовані в повстанських звітах, встановлення своєрідної блокади голодуючих районів у формі військ, які не пропускали голодуюче населення в Західну Україну для пошуку продовольства або ж які відбирали хліб у тих, хто повертався (наразі зафіксовані переважно поодинокі факти), одночасний продаж зерна за кордон, – надто багато подібних рис, аби Голод 1946-1947 років пояснювати якимись іншими намірами влади, окрім тих самих, які панували і в 1932-33 роках.
У цьому контексті варто бачити і відмінності: наявність опору підпілля ОУН як організованої сили. А як наслідок – практична відсутність Голоду на Західній Україні, де вплив ОУН був надто сильний. Яскраві зразки організованого опору ОУН Буковини як території, де існувала доволі організоване підпілля. Та надзвичайний голод на територіях, де опір та ОУН були відсутні чи недостатньо чисельні, зокрема в південних районах України, а також на бессарабській частині Чернівецької області. Там опір був лише стихійний, неорганізований та поодинокий.
Отже, згадки про Голод в повстанських звітах, боротьба з організаторами голоду, з грабіжниками, диверсійна робота, допомога голодуючим, агітаційна робота, зокрема і серед населення румунського етнічного походження, акція з фотографування голодуючих з метою донесення інформації про Голод до міжнародного співтовариства – лише головні напрямки опору ОУН намірам влади з організації Голоду на Буковині у 1946-47 роках.
Відтак саме приклади опору ОУН Голоду на Буковині, а також повстанські листівки на теренах Галичини і загалом Західної України із закликами допомоги голодуючим зі Сходу мають надзвичайну вагу та потребують глибшого дослідження та вшанування в ширшому контексті меморіалізації пам’яті про Голод на Буковині.
Повстанські звіти зберігаються у: ГДА СБУ. Фонд 13. Також можна з ними ознайомитись: Літопис УПА. Нова серія Т. 19 : Підпілля ОУН на Буковині: 1943-1951. Документи і матеріали. / ред. і упоряд. Дмитро Проданик. – Київ – Торонто: Вид-во “Літопис УПА”, 2012. Або на сайті Нескорена Буковина.
Листівки зберігаються в ГДА СБУ, в архіві УСБУ в Чернівецькій області, а також люб’язно надані адміністратором видавництва «Літопис УПА» п. Ігорем Гомзяком.
