За інформацією: Суспільне Чернівці.
Дружина загиблого командира Тетяна Свінціцька піднялася на Говерлу з його портретом. facebook/Тетяна Свінціцька-Ходацька
Прапор зі світлиною військового прикріпили до хреста на найвищій точці гори. Тетяна каже, це буде свідченням того, що Олег зміг підкорити вершину. Подружжя було разом понад три роки. Тетяна каже, чоловік завжди мріяв про родину та дітей.
"Насправді, нам дуже мало часу вдалося побути разом, але цей період я не забуду ніколи. Це було тепло, щиро та спокійно. Він мріяв про дитину, але, на жаль, ми не встигли. Я дуже сподіваюся, що змогла дати йому тепло родини, й що він був щасливим", – розповідає дружина загиблого.
Тетяна та Олег Свінціцькі. facebook/Тетяна Свінціцька-Ходацька
Тетяна каже, Олег мав прості мрії. Наприклад, хотів купити байдарку й зловити на ній рибу посеред озера. Жінка не вміє рибалити, тому все спорядження віддала другу чоловіка. Впевнена, що Олег не був би проти – аби лиш цими речами користувалися й на рибалці згадували про чоловіка.
Водночас Тетяна планує спробувати поплавати на байдарках.
Олег Свінціцький на рибалці. facebook/Тетяна Свінціцька-Ходацька
Був командиром, який виходив "на нуль"
Олега Свінціцького мобілізували у вересні 2022 року. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Тетяна боялася, що чоловік піде добровольцем на війну – як це зробив його старший брат. Подружжя домовилося, що Олег піде на фронт, як тільки отримає повістку.
"Кожні дружина чи мама розуміють, що комусь треба захищати країну, але відпустити дуже важко. Олег чітко дав мені зрозуміти, що, якщо прийде повістка, то він муситиме йти, бо не пробачить собі".
Тетяна каже, дуже здивувалася, що чоловік налаштовувався на довгу війну. Був готовий, що з дружиною буде бачитися рідко, але підтримував та заспокоював її, хоча самому було важко адаптуватися до умов на фронті.
Тетяна та Олег Свінціцькі. facebook/Тетяна Свінціцька-Ходацька
Олег закінчував військову кафедру, а під час повномасштабної війни його підвищили до старшого лейтенанта. Почав командувати мінометним взводом. Тетяна каже, чоловік завжди був на позиціях зі своїми підлеглими, а згодом дізналася, що командири зазвичай рідко виходять "на нуль",
"Мене шокувало, що Олег був там з ними. У нього були різні підлеглі: кожен мав життя до мобілізації й не міг переналаштуватися. Олегу було важко, бо кожного потрібно було мотивувати. Гадаю, якби він не йшов з ними, то бійці втрачали б мотивацію. А, коли командир поруч, то не можна було б відмовитися від завдання. Так він вчиняв по совісті", – розповідає Тетяна.
Загиблий командир Олег Свінціцький. Тетяна Свінціцька
"Зовсім трохи не дійшов до свого окопу"
Олег загинув 15 вересня 2023 року на Запорізькому напрямку. Тетяна каже, тоді українські військові наступали на окуповані території, щоб їх звільнити. У ніч напередодні загибелі Олег написав дружині, що має відійти з "нульових позицій".
"Він командир, то мав ще багато паперової роботи. Я не запитувала детальніше, бо він завжди говорив тільки те, що міг, а я просто чекала чергового плюсика. Я знала, що він виходив з позиції сам і тієї ж ночі мав повернутися назад. На жаль, хлопці мені сказали, що він зовсім трішки не дійшов до свого окопу", – розповідає Тетяна.
Загиблий командир Олег Свінціцький. Тетяна Свінціцька
Олег загинув під час касетного обстрілу російськими військами. Поруч з ним впав снаряд, який розривається на маленькі частини й розкидає їх на велику площу. Лікарі сказали Тетяні, що Олег загинув миттєво.
"Лікар сказав, що Олег, швидше за все, навіть не зрозумів нічого. Снаряди попали в таку частину тіла, що у нього не було шансів. Я потім познайомилася з іншими дівчатами, в яких чоловіки мучилися або кого понад рік шукали чи ще щось, то я себе заспокоюю, що, мабуть, швидку смерть треба також заслужити: щоб не боліло, щоб не мучився й щоб навіть не зміг зрозуміти".
"Нехай не з нами, але житиме в наших серцях"
Тетяна пригадує свого чоловіка як веселу та позитивну людину, яка нікому не дозволяла сумувати. Втім, коли Олег почав виконувати бойові завдання, то змінився: посерйознішав, а в очах з'явилися втома, сум та розчарування.
"Він розумів, що руйнуються всі його плани, що він не планував собі такого життя й не хотів воювати, але іншого вибору не мав. Ми не говорили про те, що б він хотів зробити, коли повернеться з війни. Але я точно знаю, що він би тиждень відсипався. Говорив мені, що більше не буде подорожей у ліс із наметом. Тільки комфортні умови", – розповідає Тетяна.
Після загибелі чоловіка Тетяна почала відвідувати психологів. Пообіцяла Олегу, що не забуватиме його й житиме так, як він вчив: подорожуватиме, відпочиватиме та насолоджуватиметься життям.
"Були періоди, коли я щовечора плакала без упину. Але щоранку я прокидалася і йшла далі. Якщо мала зустріч із психологом, то як би я не хотіла – а я не хотіла йти, бо організм вимагав лежати в ліжку й плакати – я вставала й через силу йшла. Олег хотів жити і він буде жити – хоч не з нами, але у наших серцях".
Щоб Олега пам'ятали Тетяна облаштувала банер з його портретом на одному з в'їздів у Чернівці. Також його світлину розмістили на Алеї слави на вулиці Воробкевича.
Банер у пам’ять про Олега Свінціцького у Чернівцях. facebook/Тетяна Свінціцька-Ходацька
Читати ще
Читати ще “Хотів стати військовим ще зі школи”: історія загиблого 21-річного офіцера Продана з Буковини
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
