-
Фото: Кельменецька селищна рада
У Кельменецькій громаді на Буковині публічно порушили питання допомоги ветерану Роману, який унаслідок ракетного удару втратив обидві ноги. За словами місцевої жительки Тайгіни Назарової, чоловік хоче повернутися до Кельменців, однак потребує облаштування доступного житла та проведення каналізації. Вона також заявила, що допомогу йому надали учні Бабинської школи, тоді як реакції від місцевої влади, на яку він розраховував, вона не побачила.
Про ситуацію Назарова написала 13 жовтня на сторінці «ПЛАТФОРМА КЕЛЬМЕНЕЦЬКІ ІНІЦІАТИВИ» у Facebook.
Ветеран хоче повернутися додому
У своєму дописі авторка розповіла, що побувала в гостях у військового Романа, який нині живе в селі Бабин. За її словами, чоловік родом із Кельменців і мріє повернутися до рідного населеного пункту.
Як стверджує Назарова, через проблеми з облаштуванням житла ветеран не може повноцінно повернутися додому. Серед необхідних робіт вона назвала проведення каналізації та створення доступних умов для проживання людини з інвалідністю.
За словами авторки допису, Роман навіть вирішив власним коштом забетонувати подвір’я, щоб полегшити пересування на протезах. Вона стверджує, що допомогти йому з цими роботами прийшли учні Бабинської школи, але аж ніяк не влада.
Позиція самого ветерана, а також офіційна відповідь Кельменецької селищної ради щодо його потреб у наданій інформації відсутні.
Влада піариться на ветеранові без ніг?
Обурення Назарової стосувалося допису Кельменецької селищної ради від 1 жовтня про захід «Під захистом Покрови», присвячений Дню захисників і захисниць України.
Під час урочистостей, як повідомляла селищна рада, вшанували українських військових, демобілізованих захисників, звільнених із полону та людей, які продовжують виконувати свій професійний і громадянський обов’язок. У дописі наголошувалося на вдячності захисникам і захисницям та їхнім родинам.
Фото: Кельменецька селищна рада
На оприлюднених фотографіях із заходу — ветерани, представники влади та інші учасники урочистостей. На одному зі знімків Роман отримує грамоту.
Саме на тлі цих публічних заяв про пошану до захисників Назарова поставила питання: чи достатньо урочистих заходів і нагород, якщо конкретний ветеран, за її словами, досі потребує допомоги з базовими побутовими умовами?
Це питання стосується не лише окремої історії. Повага до військових, які повертаються з війни з тяжкими пораненнями та інвалідністю, має виявлятися також у доступному житлі, можливості пересуватися, отримувати необхідні послуги та жити гідно.
Авторка заявила про спроби “зам’яти” ситуацію
За наданою інформацією, через кілька годин після публікації допис Назарової зник зі сторінки «ПЛАТФОРМА КЕЛЬМЕНЕЦЬКІ ІНІЦІАТИВИ». Причини видалення допису та обставини цього рішення наразі не встановлені.
14 жовтня Назарова знову порушила тему в групі «КЕЛЬМЕНЦІ ОГОЛОШЕННЯ». У своєму повідомленні вона звернулася до посадовців із вимогою припинити телефонні дзвінки та спроби, як вона висловилася, «зам’яти ситуацію». Авторка закликала владу виконати обіцяне захисникові.
Цей допис свідчить, що Назарова публічно заявляє про невдоволення реакцією на її звернення. Редакція готова оприлюднити пояснення Назарової щодо цих обставин, якщо вона надасть додаткові подробиці.
Що має пояснити місцева влада?
Історія ветерана порушує низку конкретних запитань до Кельменецької селищної ради: Чи відомо посадовцям про житлові та побутові потреби Романа? Чи звертався ветеран по допомогу офіційно та яку відповідь отримав?
Чи може громада допомогти з облаштуванням доступного житла та проведенням каналізації? Чи обговорювали з ветераном індивідуальний план підтримки та які конкретні кроки вже зроблено?
Відповіді на ці запитання дали б змогу з’ясувати, чи йдеться про невирішену проблему комунікації, відсутність необхідних рішень або елементарна байдужість чиновників Кельменецької громади.
БукІнфо готове опублікувати позицію Кельменецької селищної ради та самого ветерана. Адже головне в цій історії — не взаємні звинувачення, а те, чи отримає військовий необхідну допомогу й чи зможе повернутися до повноцінного життя у рідних Кельменцях.
Андрій ПОДІЛЬСЬКИЙ, БукІнфо (с)
ПРЯМА МОВА
Повний текст допису кельменчанки Тайгіни Назарової від 13 жовтня на сторінці «ПЛАТФОРМА КЕЛЬМЕНЕЦЬКІ ІНІЦІАТИВИ» у Facebook, який згодом з незрозумілих причин зник…
Почуй, Україно! Поки чиновники піаряться на грамотах, ветеран без ніг самотужки бореться за виживання!
Правда, від якої стигне кров у жилах і розривається серце.
Поки місцеві чиновники у Кельменцях одягають нарядні костюми, щиро посміхаються на камеру, звітують про «пам’ять і шану» та роздають чергові грамоти, реальність наших захисників виглядає геть інакше. Я побувала в гостях у нашого земляка, воїна Романа, який внаслідок жорстокого ракетного удару втратив обидві ноги. І те, що я побачила, — це ганьба для всієї громади та вирок місцевій владі.
Роман родом із Кельменців, він мріє повернутися додому, жити там, де народився. Але зараз він змушений жити у с. Бабин. Знаєте чому? Бо він просто не може достукатися до безсовісних начальників у кабінетах, щоб йому допомогли вирішити базові побутові потреби!
Людина на протезах щодня долає неймовірний біль і труднощі. Роман вирішив за власні кошти залити подвір’я бетоном, щоб мати хоча б мінімальну можливість пересуватися. І перед якою проблемою він зупинився? Він готовий платити власні гроші з ветеранських виплат просто за те, щоб хтось прийшов і допоміг йому зробити те, що необхідно для буденного життя!
І хто ж прийшов на допомогу Герою? Чиновники? Воєнкоми? Броньовані мужики, які сидять у теплих кріслах? Ні! Прийшли діти — учні Бабинської школи. Низький вам уклін, дітки, за ваші добрі серця!
А тепер питання до вас, кляті чиновники, очільнику громади Олійнику та всій вашій «команді»:
• У вас взагалі залишилося щось людське?
• Вам не соромно дивитися на себе в дзеркало, коли воїн без ніг просить про допомогу, а приходять діти?
• Ви пишете у своїх пабліках про «волонтерство»? Яке волонтерство? Ви «волонтери» за чужий рахунок і задля красивих картинок!
Роман хоче жити в Кельменцях. Йому потрібно всього-на-всього провести каналізацію та облаштувати доступне житло. Невже для величезної громади це так складно?! Це елементарна повага, яку ви зобов’язані були забезпечити без жодних прохань!
Побувавши в Бабині й побачивши цю картину на власні очі, я переконалася: вам немає прощення. Якщо ви не здатні забезпечити гідне життя для воїна, який стікав кров’ю за ваші крісла — геть із кабінетів! Ганьба вам!
Прошу кожного небайдужого українця, кожного журналіста — зробіть цей допис вірусним. Нехай про це почує вся Україна! Країна має знати, як на місцях «шанують» справжніх Героїв.
Романе, ти не один. Ми добитимемося справедливості!
Прошу максимальний РЕПОСТ! Не мовчіть!
Тайгіна Назарова, Кельменці, 13 жовтня 2026 року
