Шановні машинобудівники, наші рідні, близькі, друзі, шановні колеги! Вітаю всіх із Днем машинобудівника! Бажаю всім міцного здоров’я, щастя, довгих років життя, гарних замовлень, сімейного та матеріального благополуччя.
Бажаю, аби «Машзавод» повернув собі ті позиції, які він мав до 2014 року. «Машзавод» — це люди, це просто легендарні люди. Я вдячний тим, хто працював і хто досі працює.
Дійсно, ми пережили багато чого, втім, ми зберегли колектив, ми працюємо, ми сплачуємо податки, у нас немає боргів. Так, ми не ті, що були, але в нас є кості, як кажуть, м’ясо наросте, а може, і жирок з’явиться, як колись. І я вірю в це, що колись будуть ті часи, які були ще донедавна, коли вночі місто відвантажувало продукцію «Машзаводу», знімало тролейбусні лінії електропередач, адже ми вантажили крупногабаритне обладнання вагою по 100 тонн і більше.
Я вірю, що ці часи повернуться. Я дякую усім працівникам «Машзаводу», усім, хто працював і працює, — я пишаюся вами.
Є працівники на фронті, є люди, які загинули, — Царство їм Небесне. Є працівники, які перебувають у полоні: я бажаю їм повернутися живими і здоровими, а їхнім рідним і близьким — терпіння і віри. Вірю в Україну, вірю у Збройні Сили України. Слава Україні! Слава ЗСУ!
— Серед зруйнованих гігантів українського машинобудування — «Азовмаш», «Візар», Старокраматорський, Новокраматорський та інші заводи. Тисячі людей втратили роботу, стабільність і будь-які перспективи. Що б ви могли сказати цим людям?
Машинобудування — це основа економіки будь-якої країни. А особливо важке машинобудування, середнє машинобудування, яке притаманне нашому заводу — чернівецькому «Машзаводу».
Ви згадали краматорські машинобудівні заводи — деякі з них релокувалися, люди переїхали, їм дуже важко. Я не можу навіть уявити, якби довелося переїхати нам, але вони це зробили.
Що тут можна сказати? Це великий тягар для керівництва цих підприємств і для самих людей. Переїжджати в інше місце — це важко. І тим більш цінно, що вони переїхали і працюють — працюють на економіку України і на Збройні Сили України. Я можу побажати їм тільки успіхів і всього найкращого.
«Машзавод» допомагає чим можемо і тримає руку на пульсі. Будь-який приліт для нас, як для «Машзаводу», — трагедія, адже деякі металургійні заводи зруйновані, і для нас це проблема — де брати метал, трубу.
— Який фінансовий стан «Машзаводу»?
Ми сплачуємо всі податки, у нас немає боргів: ми сплачуємо ПДВ, податок на прибуток, плату за землю, комунальні платежі, повністю сплачуємо за енергоносії. Ми наповнюємо бюджет України. Звичайно, це не ті об’єми, що були раніше.
Я згадував 2014 рік, коли ми добровільно відмовилися від російського ринку.
У порівнянні із сьогоденням — ми тоді були в космосі. Наші працівники досі згадують ті часи і запитують, чи ми повернемося до них.
Я вірю, що повернемося, адже ми весь час боролися, весь час ми були в перших рядах — і в економічних, і в інших питаннях.
Те, що робили і роблять наші люди, — я навіть не знаю, як це охарактеризувати, я схиляю голову, тут моїх заслуг немає.
Це наші люди, це люди «Машзаводу». Це просто особлива каста, без перебільшення скажу. Ковід, потім війна. Потім у нас, ви знаєте, які події були. Всі вже говорили, що ми скоро помремо, — а ми живемо. Ми працюємо, ми сплачуємо податок на прибуток. Ми піднімаємося з попелу, як той фенікс, завдячуючи нашим людям.
Я схиляю голову перед своїми працівниками. Перед тими, що були, і тими, що є. Оце одне — люди, це просто основа. Так, як і Україна. І українські люди, те, що вони зараз роблять. Ми такі самі.
І я вдячний своїм працівникам, ветеранам праці. Тим, хто зараз тут є. Тим, хто не розчарувався, не виїхав за кордон, бо вони гарні спеціалісти і могли б себе і там знайти. Це велика їм шана.
Від прибиральника, від слюсаря, від зварника до головного інженера, заступника директора, до бухгалтерів. Я їх вітаю з Днем машинобудівника ще раз. І дякую за все. Бо мені випало велике щастя тут працювати — на цьому заводі і з цими людьми.
— Чи приходять до вас молоді спеціалісти на роботу?
Я вам скажу, що зараз у нас опора на пенсіонерів. Молоді люди, на жаль, виїжджають. Ну, це реалії. Щоб сказати, що до нас приходять, — немає. Нам треба цих людей брати, брати людей старших. Тому я вдячний, що люди працюють на межі своїх можливостей.
Якби вони приходили (молоді спеціалісти) — ми з радістю б їх взяли. Але, на жаль, це дуже довгий період — навчитися бути зварником чи станочником. Училища таких спеціалістів зараз мало випускають — це треба вчитися протягом тривалого періоду.
Така ситуація в країні, що так. Ми тримаємо той колектив, який є. Стараємося залучити. Звичайно, якщо прийдуть, ми будемо тільки раді. Дівчата молоді приходять, ви бачите. А хлопці, на жаль, менше. Сподіваємося, що ситуація поміняється. І все налагодиться. Я в це вірю.
Ми для цього працюємо. У нас є що запропонувати людям. Зарплата стабільна, регулярна, умови непогані, як порівняти з іншими. Так що я сподіваюся, що все налагодиться. Ми для цього працюємо. Наші люди для цього працюють.
