В умовах воєнного стану втрата документів, які посвідчують право власності на нерухоме майно є поширеним явищем.
Проте у Міністерстві юстиції нагадують, що втрата документів не тягне за собою втрату права власності.
Підтвердити своє право власності на нерухоме майно можливо шляхом державної реєстрації прав на нього згідно із процедурою, передбаченою чинним законодавством.
З 01 січня 2013 року державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться органами державної реєстрації прав шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
До 01 січня 2013 року державна реєстрація прав проводилася відповідними бюро технічної інвентаризації та органами з питань земельних ресурсів у відповідних реєстрах.
Порядок дій у разі втрати документа, виданого після 01 січня 2013 року та до 01 січня 2013 року відрізняється.
Якщо втрачений документ, виданий після 01 січня 2013 року
Відповідно до загальних засад цивільного законодавства право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Державна реєстрація прав є визнанням і підтвердженням державою фактів, які уже відбулись, стосовно набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державна реєстрація права власності відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» проводиться з 01 січня 2013 року на підставі документів, що підтверджують виникнення, перехід чи припинення такого права.
За результатом проведення державної реєстрації видається інформація з Державного реєстру прав.
Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження (пункт 1 частини першої статті 3 Закону).
Державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, документів, що, відповідно до законодавства, підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Важливо зазначити, що відповідно до законодавства у сфері державної реєстрації прав державний реєстратор під час проведення реєстраційних дій вносить до Державного реєстру прав такі відомості як, зокрема, підставу для державної реєстрації права власності.
Тож у разі, коли державна реєстрація права власності проведена у Державному реєстрі прав, то у зазначеній інформаційній системі містяться відомості про правовстановлюючий документ, на підставі якого і була проведена державна реєстрація.
Тобто, якщо відомості про певне речове право на нерухоме майно внесені до Державного реєстру прав, а правовстановлюючі документи, на підставі яких така реєстрація була проведена, втрачені чи пошкоджені, не вимагається вчинення жодних додаткових дій для «продовження існування факту державної реєстрації відповідного речового права» (його визнання державою).
Окремо у Міністерстві звертають увагу, що відновлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих протягом 2013 – 2015 років, державними реєстраторами реєстраційних служб не вимагається.
Як зазначали вище, до Державного реєстру прав в обов’язковому порядку вносяться відомості про підставу виникнення права власності.
Так, у випадках проведення державної реєстрації права власності з видачею відповідного свідоцтва про право власності з 01 січня 2013 року до 01 січня 2016 року, саме інформація про видане свідоцтво вносилась до відомостей про підставу для виникнення права власності.
У окресленому випадку відомості про документ, що підтверджує право власності, зберігаються у Державному реєстрі прав, а тому необхідність в отриманні дублікатів свідоцтв про право власності на нерухоме майно, що були видані протягом 2013-2015 років, відсутня.
Якщо втрачений документ виданий до 01 січня 2013 року
Алгоритм дій у разі втрати документа про право власності на нерухоме майно, виданого до 01 січня 2013 року, визначено у Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.
