Міжконтинентальний заплив через Босфор — це вражаюча спортивна подія, яка щорічно привертає увагу спортсменів з усього світу. Учасники долають протоку, яка з’єднує Європу і Азію, протяжністю 6,5 км. Це не тільки перевірка фізичних можливостей, а й можливість насолодитися унікальним видом і відчути атмосферу зустрічі двох континентів.
25 серпня 2024 року заплив відбувся в 36-те. Цьогоріч у ньому взяли участь понад 2700 спортсменів із 77 країн світу. Один із найжвавіших судноплавних маршрутів закривається на 2 години заради цієї події, яка проводиться раз на рік. Саме протягом 2 годин плавці повинні подолати дистанцію. Наша гордість – Олена Карлова не просто успішно здійснила цей заплив, а й отримала медаль і статус міжконтинентального плавця.
Детальніше про цю неймовірну подію Олена Карлова повідомляє у своєму пості у Фейсбук.
“Ідея переплисти Босфор зародилася в моїй голові рік тому, в серпні. Я займаюся плаванням досить давно, але непрофесійно, заради задоволення. До серпня минулого року моя швидкість в басейні Спортлайфу була десь 2,5 км на годину. Нескладні обчислення показали, що для того, щоб переплисти 6,5 км за дві години необхідна швидкість має бути більше, ніж 3 км за годину. Відео в ютубі та відгуки тих, хто вже це зробив, свідчили про те, що в Босфорі дуже швидка супутня поверхнева течія.
Фото: Фейсбук Олени Карлової
Вона проходить приблизно на середині протоки і зі швидкістю 1,5-2 метри на секунду несе тебе до фінішу. Тому середня швидкість учасника-аматора повинна бути хоча б 2 км на годину. Ну і витривалість, яка дозволить тобі плисти дві години без зупинки. Серед хвиль. Серед медуз. В темній воді, бо глибина Босфору сягає місцями до 50 метрів.
Перша трудність – це зарєструватися на заплив, тобто, купити слот. Слоти викидають на офіційний сайт Турецького олімпійського комітету в ніч з 3 на 4 січня. Рівно в 00:00. І всі охочі з усього світу намагаються ці слоти купити. Кількість слотів обмежена, і рівно половина виділяється на пловців з Туреччини. Сайт при цьому, як ви розумієте, висить) Тому в 00:00 я мала при собі ноутбук, телефон і планшет, а також кредитні картки, і протягом 30 хвилин на всіх гаджетах натискала «Увійти». Мені пощастило – і в 00:30 слот був у мене.
Далі були рутинні місяці тренувань. Щиро дякую чудовій Світлані Анатоліївні Шарафан – тренеру з чернівецького Спортлайфу, яка поставила мені техніку і весь час повторювала, що немає нічого неможливого.
Все йшло за планом, доки 4 липня я не потрапила в ДТП на велосипеді, наслідком якого став зламаний лікоть правої руки і операція, під час якої мені впхали в лікоть якісь металеві дротики. Це на місяць позбавило мене тренувань, але не позбавило надії на успішну участь в запливі. Я повернулася до плавання 9 серпня, рівно за два тижні до змагань. І вирішила не здавати квитки на літак, не продавати слот і не відмовлятися від заброньованого готелю в Стамбулі…
І ось нарешті 25 серпня, восьма ранку, стартове містечко. Море людей, учасники, волонтери, організатори, професійні пловці та любителі, вболівальники та поліцейські. Організація, треба віддати належне, на дуже високому рівні. Все чітко, і ми о 8:30 на трьох великих кораблях відпливаємо на старт – це станеться о 10:00 на азійському боці Стамбула. Учасники на кожному кораблі поділені за кольором шапочки, який, власне, відповідає віковій категорії. Першими стартуватимуть помаранчеві шапочки – це елітні спортсмени та вікова категорія до 30 років. Другими будуть бірюзові шапочки – це вікова категорія 30-50, і останніми стрибатимуть у воду жовті шапочки.
Рівно о 10:00 президент Турецького олімпійського комітету, мер Стамбула і ще якісь високоповажні дядьки в костюмах і краватках дають старт запливу. Я в своїй бірюзовій шапочці стартувала о 10:22, як потім показав мій магнітний чіп. І одразу після стрибка у воду мене накрила велика несподіванка. Яка зазвичай накриває мене на різноманітних фінішах від надлишку адреналіну – чи то марафони, чи вершини високих гір. На мене нападає бронхоспазм, і стає дуже складно дихати. Це триває недовго, але у воді це було вперше. Впоравшись із цим першим випробуванням за десять довгих хвилин, я почала згадувати, на які орієнтири нас вчили плисти вчора на оглядовій екскурсії через Босфор.
Фото: Фейсбук Олени Карлової
Пригадую, що сказали плисти на праву опору першого моста доти, доки вода не стане на один-два градуси прохолодніша. Це означає, що ви потрапили у потрібну течію. Але вода як була тепла, так і залишалася. Тоді я вирішила все ж таки плисти на другий орієнтир – середину першого мосту через Босфор. За цей час мене обігнали мільйон пловців, я залишился сама посеред Босфору, але тут мене наздогнала Бірюзова шапочка чоловічої статі. Відтепер я так і буду його називати – Бірюзова шапочка з великої літери. Наша швидкість була однакова, тож я вирішила плисти недалеко від нього. Зрештою, вдвох якось веселіше.
В такий спосіб ми проплили середину першого мосту, і почали вирулювати на другий орієнтир – найнижчу до води точку лінії електропередач. Час йшов дуже швидко, і через якийсь час ми минули і цей другий орієнтир. Інколи мене обдавало холодними хвилями, і я раділа, що ми з Бірюзовою шапочкою рухаємося правильною течією. Адже біля берега течія зворотна і тепліша, і підпливати ближче, ніж на 300 метрів до берега не варто.
Після другого орієнтиру через кілометр приблизно має з’явитися з правого боку штучний острів Галатасарай, після якого вже лишається 300-400 метрів до фінішу. І він з’явився. Але ми ще були на середині Босфора, і нас швидко відносило течією під другий міст. За міст запливати не можна, там тебе одразу підберуть рятівники, і ти станеш DNF. Тож ми почали зарізатися під 90 градусів на правий берег до фінішу. Але той підступно не ставав ближче, навпаки, нестримна течія несла нас далі в напрямку мосту. Пройшло хвилин десять моєї безуспішної боротьби з течією, і я вже була вперше готова сприйняти думку «Мабуть, це все».
Фото: Фейсбук Олени Карлової
Фото: Фейсбук Олени Карлової
Фото: Фейсбук Олени Карлової
Друга думка була «Може, спробувати повернути одразу до берега, там течія слабша. Може, повезе вернутися до фініша». Тут я побачила Бірюзову шапочку. Він озирався навколо. Біля нас кружляло вже три рятівні човники. Я сказала шапочці «We must just continue swimming”. Не знаю, чи він почув. Але через якийсь час я побачила, що берег ближче, а міст трохи далі, і вже не нависає над головою. Ми розвернулися ще на 90 градусів праворуч і почали вигрібати зустрічною течією в напрямку фінішних жовтих прапорів, які було добре видно з води. Не знаю, скільки це тривало, у мене втратилося почуття часу.
Але ми вигрібали. Вигрібали з усієї дурі. Так, як ніколи мені ще не доводилося вигрібати. Проти течії, всупереч хвилям. Всупереч рятівним човнам. Бо, насправді, ми можемо. Бо ми сильні та вільні. Ось у чому весь зміст.
Ми з Бірюзовою шапочкою стали на першій фінішній сходинці разом. Я подивилася на нього і сказала “Congratulations”. Він сказав “We did it together”. Я спитала звідки він. Виявилося, що з Китаю. Ми обійнялися. Ми ніколи більше не зустрінемося. Але я знаю, що цей фініш ми будемо згадувати завжди”, – пише професорка ЧНУ.
Щиро вітаємо!
Читайте про альпіністські досягнення пані Олени тут, в ексклюзивному інтерв’ю БукІнфо: Альпіністка з Чернівців Олена Карлова про сходження на найвищу вершину Америки: “Ти не підкорюєш гору. Вона дозволяє тобі побути біля неї”
