-
Фото з відкритих джерел
Чи замислювалися Ви колись над тим, що російську мову ми, українці, майже стовідсотково розуміємо НЕ ТОМУ, що вона надто близька до української суто за мовними мірилами, а просто ТОМУ, що вона від дитинства постійно була присутня довкола: в освіті, в мовленні зросійщених співгромадян, в інформаційному просторі, у книжках, фільмах, виставах. Скрізь!
Присутня через політичні причини. Тобто: якщо уявити, що пересічні українець / українка формувалися б приблизно з такою мірою присутності у соціальному середовищі російської, як, наприклад, в цьому їхньому просторі присутня польська або, скажімо, сербська, то ми б не розуміли зміст того, що говориться чи пишеться російською. Лише окремі слова, фрази, але зв’язно не могли б зрозуміти потік мовлення чи текст.
Бо мови доволі істотно відмінні – і фонетично (на рівні звуків), і лексично (щодо слів), і граматично (щодо механізму зв’язку слів та речень у мовленні й текстах)!
Ті самі росіяни не розуміють чистої української – ні літературної, ні діалектної (вони можуть розуміти тільки СУРЖИК, але діалекти і суржик – різне).
Коли вони кажуть, ніби українська – це “та сама російська”, з незначними відмінностями, – вони насправді приймають за українську суржик, який могли нерідко чути в Україні чи у фільмах та телепередачах. А суржик – це НЕ українська мова, а перекручена російська в устах зросійщених українців. Або безладна мішанина форм тієї, і тієї мов.
Приклад суржикової мовлення: “Ну, скоко можно повишать і повишать цени?.. Скіки?!. От оп’ять вони підвищили. Так не можна. Ніззя так. Це ні в какіє ворота, – шо знову повисілі. Ето ні в які ворота – таке повишеніє цін”.
Тобто у суржикомовних просто НЕМАЄ фіксації меж двох мов – ні у словах, ні у їхніх формах.
І вони в одному висловленні хаотично поєднують форми двох мов, – що є не природним явищем, а набутим у поколіннях наслідком російщення через імперське соціальне середовище політичних норм, освіти, культури, стереотипів “престижності” і явного чи завуальованого примусу людей до вибору на користь максимального прийняття якнайменшої дистанції до російського мовлення, а отже, відмови від української ідентичності в мові.
Зовсім інакша ситуація, наприклад, зі словацькою та чеською мовами.
Вони саме лінгвістично, внутрішньомовно взаємно зрозумілі відсотків на 90.
Там усе справді дуже подібне об’єктивно – і в лексиці, і в граматиці, трохи менше у вимові.
Я завжди, з дитинства, на це звертав увагу, коли на упаковках товарів є написи різними мовами. Чеською і словацькою у переважній більшості таких написів тексти візуально – майже з одними й тими самими словами, тільки подекуди відмінними в окремих складах або навіть просто буквах чи діакритичних знаках. Якщо і є на цілий абзац повністю інакші слова, то нерідко – лише одне чи два. Або взагалі навіть без такої різниці.
Натомість у таких самих написах на упаковках українською і російською часто більшість слів виглядають зовсім інакше – навіть візуально. Тому й майже немає практики видання в Чехії перекладів книжок зі словацької, а у Словаччині – з чеської.
Тільки інколи адаптують книжки зміною нюансів написання слів чи заміняють лише окремі слова, їхній порядок у реченні. Це, сутнісно, більше навіть діалектний рівень відмінностей, а не мовний.
Хоч якщо чехам і словакам хочеться риторично та культурно називати свої дуже близькі мови – різними, маємо це поважати і приймати. Але українська й російська інакші одна щодо одної не риторично, а сутнісно.
Дайте московитові оригінал навіть не сучасника, а класика української літератури з тепер зросійщених регіонів, наприклад, Квітки-Основ’яненка чи Марка Вовчка – крім поодиноких слів, він зв’язності змісту не зрозуміє. А в тих текстах, по суті, і є справжній діалект регіонів, бо ж тоді літературна норма ще не мала умов сформуватися.
От те, наскільки мовлення текстів цих наших класиків, що жили на Сході, різниться від поширеного в тому регіоні НИНІ суржика, – і є показником, що суржик та діалект – навіть східноукраїнський – це геть різні речі. Тому навіть у радянський час не могли відмовитися від видання перекладів з української на російську і з російської на українську.
Якщо українська і російська аж ніяк НЕ особливо близькі й мало зрозумілі одна щодо одної, якби діяли суто мовні, а не політично зумовлені координати, то з білоруською мовою в української принципово інакша ситуація.
Між ними справді велика подібність у лексиці. Доволі значна – у граматиці. А відмінностей найбільше у фонетиці, у звуках, у вимові.
Для особи, яка знала б чисту українську і не знала б російської, неважко зрозуміти мовлення особи, яка говорила б чистою білоруською. І навпаки.
От спеціально, для прикладу наведу, як білоруською звучало б попереднє речення. Запишу українськими значенням кириличних літер: “Для асоби, якая вєдала б чистую бєларускую і нє вєдала рускай, няцяжка зразумєць мавлєннє асоби, якая гаварила б чистай бєларускай. І наадварот”.
Інша річ, що білоруси зазнали і ЗАЗНАЮТЬ досі навіть набагато більшого зросійщення, ніж зазнали українці. Тому більшість із них своєю мовою нині майже не спілкується. А є й такі, які навіть її не сильно розуміють. Там масштаб зросійщеності ВСІЄЇ країни такий, як у нас, наприклад, в Одесі чи Харкові.
Олександр БРОДЕЦЬКИЙ, доктор філософських наук,
Персональна сторінка у Фейсбук (с)
Коментарі під цим дописом. Найцікавіші з них:
ДО РЕЧІ:
Топ-10 унікальних слів української мови, які неможливо перекласти російською
Українська мова – це не просто слова. Це справжня скарбниця образів, емоцій і глибинних сенсів. Вона вміє передати ніжність одним словом “кохати”, теплоту спогадів у слові “вирій” і побажання добра навіть у буденному “нівроку”. Її унікальність – не лише в звучанні, а в здатності точно описати почуття, стан душі та національний характер, який не перекладається буквально – його можна тільки зрозуміти серцем, пише today.ua.
Тренерка з ораторського мистецтва Ольга Мацьопа опублікувала у своєму Instagram добірку 10 українських слів, які неможливо передати іншими мовами так, щоб зберегти їхню суть та відтінки значень.
Серед них:
Вирій – це українське слово з давньослов’янським корінням, яке означає теплі, південні краї, куди відлітають на зиму перелітні птахи. Також воно має міфологічне значення як райська країна вічного літа та місця проживання душ померлих.
Добродій – людина, яка допомагає і підтримує інших. Слово походить від праслов’янської основи і складається з коренів “добр-” та “діяти”, тобто “той, хто чинить добро”. Дане слово використовують як форму ввічливого звертання без вказівки на ім’я чи соціальний статус особи.
Залізниця – не просто дорога з рейками, а комплекс інженерних споруд, обладнання та установ для організації залізничного руху.
Книгарня – спеціалізована книжкова крамниця.
Кохати – це українське слово, що позначає глибокі сердечні (романтичні) почуття до особи протилежної статі. Однак, це слово також може вживатися в інших значеннях, як-от “плекати” чи “дбайливо вирощувати” щось, наприклад, сад. Слово “любити” також є українським, але має ширше значення та використовується для позначення прив’язаності до родичів, друзів, батьківщини, хобі тощо.
Митець – людина, що займається мистецтвом або є вправною у певній справі; майстер своєї справи. Слово “митець” поєднує в собі поняття творчої людини та висококваліфікованого майстра, тому його важко перекласти одним словом на інші мови.
Нівроку – означає “непоганий”, “такий як треба”, використовується для вираження побажання, щоб не сталося лиха.
Олія – рідка жирова речовина з рослин, а також мастило чи олійна фарба.
Обіруч – діяти разом, узявшись за руки чи по обидва боки чогось.
Шахівниця – дошка з 64 квадратами для гри в шахи.
Ця добірка нагадує про унікальність української мови та її здатність передавати тонкі емоційні й культурні нюанси, які неможливо повністю зберегти при перекладі.
Мова є не лише засобом спілкування, а й носієм національної культури, історії та традицій. Саме тому важливо цінувати й берегти унікальні українські слова, адже вони формують неповторну ідентичність народу.
