Синьо-жовтий прапор над Університетом у Чернівцях у радянські часи наробив великого переполоху навіть у Москві

До Дня Державного прапора України, До Дня Незалежності України
а також з нагоди 150-річчя Чернівецького університету.

Вранці, в суботу, 24 травня 1952 року, об 11-й годині дня студенти виявили в саду у дворі філологічного факультету Чернівецького університету на дереві на 10-метровій висоті – національний синьо-жовтий (як зазначено в одному документі – російською – «желтоблокитный») прапор та ОУНівську листівку «До молоді».

Чергове свідчення віковічного прагнення до незалежності України та до національного прапора. Подія викликала неабияку стурбованість у Києві та навіть у Москві, а Чернівецьке МГБ стало об’єктом критики через неспроможність виявити «зловмисників».

Подія привернула неабияку увагу зокрема і через дату появи прапору – 23 травня ОУН традиційно вшановувала День Героїв, на вшанування пам’яті Євгена Коновальця, вбитого того дня 1938 року у Роттердамі.

Більше того, розслідування інциденту виявляло все нові прояви діяльності осередку ОУН в Університеті та й у Чернівцях, тоді як усі заходи каральних органів не приносили результату, що викликало ще більше роздратування у Києві та Москві.

Отже, в щоденному зведенні за 24 травня 1952 року обласне управління МГБ зазначило:

«Сьогодні об 11-й годині ранку в м.Чернівці, у дворі будівлі філологічного факультету Чернівецького Держуніверситету на дереві – студентами був виявлений і знятий націоналістичний прапор і знайдена одна націоналістична листівка «До молоді» і брошура «До народу».

Вжиті активні заходи розшуку злочинців».

Оперативне зведення із повідомленням про появу прапора

Як помітно, Зведення вже було видрукуване і готове до відправки із зазначенням відсутності випадків поширення націоналістичних листівок, проте довелося терміново це закреслювати та вписувати повідомлення про інцидент.

Згодом Київ було поінформовано і спеціальною запискою, де про подію згадано більш детально. Зокрема, жовто-блакитний прапор розміром 100х50 см. було встановлено на дереві на 10-метровій висоті, а поряд у кущах виявлено збірку повстанського поета, ідеолога та пропагандиста, члена Української Головної Визвольної Ради, референта пропаганди Карпатського краю «Марка Боєслава» (Михайло Дяченко, загинув 23 лютого 1952 року) «До народу», на 18-ти аркушах, надрукована на друкарській машинці у 1950 році. Подія ж відбулася «в саду навчального корпусу філологічного факультету університету, який примикає до будівлі і парку Краєзнавчого музею, який тоді ще знаходився в центральному корпусі Резиденції).

Спецповідомлення до МГБ УРСР щодо появи в Чернівецькому університеті синьо-жовтого прапора.

Крім того, того ж дня підрозділи УМГБ, які займалися переглядом листів та поштових відправлень повідомили про виявлення 23 травня 1952 року 6-ти націоналістичних листівок, направлених поштою в листах, адресованих 5-м студентам хімічного факультету Чернівецького університету – Гуцуляк Г.М., Гуцуляк М.Т., Володарчик П.П., Козуб В.С. та Король В.І.

Також встановлено, що наприкінці березня та на початку травня в Чернівцях та околицях виявляли ще два факти поширення повстанських листівок, зокрема 22 березня на одній із центральних вулиць міста, написана від руки хімічним олівцем на листках з учнівського зошита, а також 5 травня надруковану у 1950 році листівку виявили на Клокучці, тоді – передмісті Чернівців.

Крім того, згадалися і приклади студентів Чернівецького університету Квалишина та Підлетейчука.

Ковалишин Василь Петрович, 1928 р.н., уродженець Яблунівського району Станіславської області, в 1951 році покинув навчання та пішов в підпілля ОУН та незабаром під псевдо «НЕСКОРЕНИЙ» очолив референтуру пропаганди Коломийського районного проводу ОУН. Загинув навесні 1952 року загинув в Косівському районі під час проведення «чекістсько-військової операції» МГБ.

Також інший студент Чернівецького університету на прізвище Підлетейчук до травня 1951 року навчався в університеті, проте згодом за вказівкою керівника Коломийського окружного проводу ОУН «Сірого» кинув навчання, перейшов на нелегальне положення та влився у підпілля. Проте, 1 червня 1952 року потрапив в полон до МГБістів Івано-Франківської області.

Попри засудження цілої низки студентів різних вузів Чернівців наприкінці 40-х років, та той факт, що практично весь навчальний процес та студентське середовище наповнені агентами МГБ, Київ висловив невдоволення станом роботи чернівецьких МГБістів та визнав її незадовільною. Навівши дані щодо причетності студентів та навіть доцента університету до ОУН, МГБ вимагало від місцевих чекістів вжити дієвих заходів до виявлення і викриття «націоналістичного кубла в університеті та обласному центрі», яке здійснило 23 травня 1952 року «дерзкое проявление».

Відтак наказано керівнику управління взяти справу під особистий контроль, подати до 10 червня план чекістських заходів по викриттю та розробки оунівських організацій та кожні 5 днів доповідати про хід розшуку злочинців.

Доповідна з МГБ УРСР щодо незадовільної роботи місцевого УМГБ в університетському середовищі

Розкрити справу по «гарячих» слідах не вдалося. Опитування студентів, викладачів, свідків та сторожів також нічого не дало – практично ніхто нічого підозрілого не бачив. Уся агентура МГБ поміж викладачів та студентів посилено шукала, хто б це міг вивісити прапор. Активізували розробку усіх студентів, які за різними ознаками потрапили в поле каральних органів – десь необережне слово, десь внаслідок підозрілого місця походження, десь через контакти з іншими мешканцями західноукраїнських областей.

Загалом, як зазначалося в документах, серед учнів вищих навчальних закладів Буковини уродженці Чернівецької області складають 20%, уродженці західних областей УРСР, переважно Івано-Франківської та Тернопільської – 38% та вихідці із східних областей УРСР – 42%. По справам оперативних обліків розроблялись 29 осіб з числа студентської молоді. На усіх падала тінь підозри.

Розслідування затягувалося, тож в першій декаді червня склали детальний план розслідування, який і направили до столиці. Зокрема, чернівецькі чекісти сподівалися вирахувати «зловмисника» внаслідок вивчення однієї із наступних ниточок, які їм вдалося віднайти. Зокрема запланували:

– допитати сторожа філологічного факультету та швейцара прохідної будки парку Краєзнавчого музею щодо того, хто в ніч з 23 на 24 травня останнім виходив із саду чи парку і чим ці особи у них цікавились. За повідомленнями окремих студентів, 23 травня о 22.00 годині в саду філологічного факультету з’явились двоє невідомих, підозрілих чоловіків, які цікавились у них, як можна пройти в парк Краєзнавчого музею.

– враховуючи, що з 20 по 25 травня в приміщенні Краєзнавчого музею проходив семінар працівників краєзнавчих музеїв західних областей УРСР, через директора музею Новицького уточнити, чи не були на семінарі вказані в заявах студентів особи, за зібраними прикметами;

– надіслати запити в УМГБ західних областей щодо усіх працівників краєзнавчих музеїв, які були присутні на семінарі в місті Чернівці. ;

– вивчити групу студентів, яка контактує із студентом Львівського торгово-економічного інституту, який перебуває в Чернівцях (у Львові саме також тривали репресії проти студентів, тож МГБісти запідозрили зв’язок із подіями в Чернівцях). До них впровадили свого агента, одночасно вирішили звірити зразки їх почерків із почерком на конвертах з націоналістичними листівками, а також встановили за ними цілодобове оперативне стеження;

– статистик держуніверситету Салганнікова в розмові з агентом МГБ розповіла, що їй здається підозрілим студент медінституту на прізвище Горун, який «мог совершить выброс националистического флага», сам родом із Стрия. Встановили коло його знайомих і спілкування та встановили стеження і за ними, зокрема було заплановано «підвести до них кваліфікованого агента під виглядом зв’язкового із діючого підпілля ОУН»;

– 26 квітня 1952 року у Львові УМГБ затримувало як учасника молодіжної націоналістичної організації студента філологічного факультету Чернівецького університету на прізвище Улічний, якого незабаром звільнили. Оперативники встановили, що він 23 травня 1952 року, здавши іспит з іспанської мови (у таке було в університеті!), близько 10-ї години вечора поспішно пішов із будівлі університету, відмовившись почекати своїх товаришів (схоже, що того часу іспити о 10-й вечора ще навіть не закінчувались). Вирішили зробити запит на Львівську УМГБ та з’ясувати. Чому його було звільнено з-під варти та які він дав покази про свої зв’язки по Чернівцям;

– звернутися Косівського райвіділу МГБ для підтвердження загибелі колишнього студента Чернівецького університету, вищезгаданого Василя Ковалишина, та отримання можливо вилучених у нього документів які б свідчили про наявність його зв’язків по Чернівцям. Крім того, місцевому МГБ були відомі троє студентів, які раніше товаришували із Василем Ковалишиним по університету, тож вирішили взяти в агентурну розробку і їх;

– взяти в оперативне вивчення 5-х студентів, на адреси яких були направлені листи із націоналістичними листівками, та вивчити усіх, з ким вони підтримують контакти;

– переглянути усі особові справи студенів держуніверситету, як стаціонару, так і заочного відділення, медичного та учительського інститутів, а також технікумів з метою порівняння рукописів із почерками, якими виконані адреси на конвертах з націоналістичними листівками, виявлених 23 травня 1952 року. Крім того, зробити фоторепродукцію зразків почерків з конвертів та самих листівок та направити в усі УМГБ західних областей УРСР з метою встановлення можливо наявних фактів поширення аналогічних листівок інших областях і встановлення поширювачів по почерку;

– направити на експертизу рукописи студента 1 курсу філологічного факультету Чернівецького університету Ярослава Плав’юка, 1932 року народження, із села Русів Снятинського району Станіславської області. Було визначено, що його почерк дещо схожий на почерк на конвертах, в яких були націоналістичні листівки. Ярослав Плав’юк – рідний брат Миколи Плав’юка, майбутнього (останнього) Президента УНР в Екзилі. Розробку Ярослава Плав’юка суттєво полегшував той факт, що він проживав в одній кімнаті із агентом МГБ «Славіком», який і займався вивченням його зв’язків та агентурно його розробляв.

Можливо і в ході цієї перевірки встановилися гарні контакти Ярослава із МГБістами – пізніше він стане першим секретарем райкому комсомолу Снятинщини та братиме участь у агентурній розробці свого брата Миколи (детальніше отут: «Микола Плав’юк. Об’єкт розробки кдб «Бездольний» і його доленосний внесок в утвердження незалежності України» – );

– встановити прибиральницю будівлі філологічного факультету, 15-річний син якої Василь, «хуліган, здатний на все», який після виявлення націоналістичного прапору нібито впродовж 3-х днів не був вдома. Планувалося все перевірити та допитати Василя;

– вивчити учнів Чернівецької міжобласної середньої сільськогосподарської школи по підготовці спеціалістів сільського господарства, оскільки серед них є вихідці із західних областей України, та вивчити їх зв’язки з студентами інших навчальних закладів Чернівців;

– спрямувати зусилля на встановлення осіб, які поширили 5 травня 1952 року націоналістичну листівку на Клокучці, оскільки ці факти могли б бути пов’язаними.

Усі ці доволі об’ємні заходи планувалося завершити впродовж червня 1952 року, і десь серед них, на думку місцевих чекістів, можна було вийти на того, хто вивісив прапор.

Окремо зазначалося – особливо посилити пильність «у зв’язку з святкуванням українськими націоналістами «дня 30 червня», коли ймовірно очікували можливих нових спроб до поширення листівок.

Про вжиті заходи з розшуку підпільників на початку червня проінформували і столицю.

Повідомлення про виявлення націоналістичної листівки в учительському інституті.

Слідство тривало, проте безрезультатно. Більше того, в самий розпал розшукових заходів, 15 червня 1952 р. виявлено новий факт – на підвіконнику відкритого вікна гуртожитку вчительського інституту виявлена антирадянська націоналістична листівка. Її поширювачів розшукували також в рамках загальних заходів по розшуку підпільного осередку серед чернівецької молоді.

Повідомлення про виявлення націоналістичної листівки в учительському інституті.

30 червня про хід розслідування довелося поінформувати Москву.

Повідомлення до Москви щодо ситуації в чернівецькому університеті

Час минав, проте слідчі УМГБ так і не наближалися до сподіваного результату.

Наприкінці вересня вже із Москви надходить документ, в якому констатується, що УМГБ Чернівецької області слабо веде боротьбу з оунівським підпіллям та погано виконує вказівки МГБ СРСР, відтак «просять» покращити агентурну роботу так, щоб найближчим часом виявити та заарештувати тих, хто поширює антирадянські листівки.

Проте знайти їх не вдається. Складаються чергові плани по розшуку, але вони залишаються невловимими.

Більше того, виявляються все нові ознаки діяльності підпільників, які також залишаються невловимими.

Зокрема, на початку листопада виявлено чергове вивішування синьо-жовтого прапора, і знову неподалік університету. Початково повідомлення про це до МГБ було наступним:

«3 листопада 1952 року начальником спецчастини Чернівецького медінституту в УМГБ було доставлено оунівський прапорець («флажок»), який йому передав викладач інституту Лапшин Ф.В., член КПРС. Розслідуванням встановлено, що 1 листопада вранці син Лапшина, учень 5 класу середньої школи, і учень цього ж класу Павлович, йдучи в школу, на околиці міста виявили на дереві прапорець, який зняли і віддали батькові Лапшина. Розслідування і розшук злочинця триває».

Проте в пізніших документах, в яких аналізувалася ситуація навколо проявів ОУНівського осередку в чернівецькому університеті, зазначалося більш чітко:

«1 листопада 1952 року, в районі урочища Роша (пригород Чернівців), неподалік від вказаного корпусу (того ж таки філологічного, – прим. авт.), на дереві було вивішено націоналістичний прапор».

Звісно, і дата появи прапора символічна – 1 листопада, день Листопадового чину та постання ЗУНР у 1918 році.

1953-й рік продовжував дивувати чернівецьких чекістів таємничими проявами діяльності університетського підпільного осередку.

Зокрема, в 1953 році за дошками, якими були забиті двері в під’їзді гуртожитку університету за адресою: вулиця Леніна, 18, учнем 6 класу 26 середньої школи Петуховим Анатолієм була виявлена націоналістична брошура «Декалог українського націоналіста». МГБісти планували в ході розслідування цього факту провести довірливу бесіду із хлопчиком, який знайшов брошуру, встановити чи не проживали в кімнатах вказаного під’їзду гуртожитку університету особи, яких підозрювали в приналежності до підпілля ОУН, а також встановити, чи є серед студентів, які проживають в кімнатах, розташованих в 6-му під’їзді гуртожитку університету архівна агентура і при можливості направити її на виявлення осіб, які зберігають антирадянську літературу.

Ще один сюрприз надійшов звідки й не чекали.

Майже зневірившись у можливості виявити тих, хто вивісив на території університету синьо-жовтий прапор, чекісти припустили, що «зловмисники» можуть знову, того-ж таки 23 травня вже 1953 року, повторити свій вчинок, і тут вже МГБ буде на висоті і впіймає їх.

Отже, «з метою захоплення осіб, які можливо намагатимуться повторити у вказану дату оунівський прояв чи попередження його проведення», в ніч на 23 та 24 травня перевіреній агентурі дано завдання вранці 23 та 24 травня оглянути місця ймовірних оунівських проявів і при наявності антирадянських листівок чи якихось надписів зняти їх, доповівши негайно про це оперативному працівнику. Секретарі первинних партійних організацій навчальних закладів направили свій актив на чергування у вказані дні та поставили завдання на відвідування та огляд місць ймовірних антирадянських проявів.

Спецповідомлення щодо проведення агентурних заходів в ніч на 23 та 24 травня 1953 року

Жодних антирадянських проявів в ці дні виявлено не було.

Проте, пильна студентка хімфаку Зав’ялова, читаючи о 8-й годині вечора 24 травня 1953 р. в коридорі філологічного факультету біля вікна книгу – готувалася до іспитів – помітила висічений на склі вікна кварцом оунівський заклик «Хай живе Бандера». О 9 годині вечора 24 травня вона розповіла про це секретарю комсомольської організації хімічного факультету Держуніверситету Козубу. Негайно організованим оглядом на місці повідомлення Зав’ялової підтвердилося.

Перевіряючи надалі скло віконних рам навчальних корпусів виявлено ще декілька антирадянських оунівських надписів в цьому ж корпусі, серед них: «Смерть СТАЛІНУ», «Смерть бандитам МГБ» та інші. Всі надписи були на внутрішніх сторонах першої і другої рами і висічені однією і тією ж особою, але різними почерками.

Проаналізувавши зміст надписів, зокрема той факт, що Сталін на цей час вже був мертвий, дійшли висновку, що надпис міг бути вчинений у 1952 році. До того ж, віконні рами корпусу після обклейки їх на зиму 1952-1953 року відкриті лише в кінці березня 1953 р.

Таким чином, таємничому підпільнику вдалося «привітати» місцевих МГБістів із Днем героїв і наступного, 1953 року.

Начальник управління МГБ доповідав до Києва, що для активізації розшуку особи, яка вивісила в 1952 році оунівський прапор і автора оунівських надписів, а також викриття можливо існуючої легальної ОУН серед студентів ним виділена спеціальна група оперативних працівників 4-го відділу УМВД».

Чи це робила одна людина, чт група осіб, а також особу того, хто вивісив синьо-жовтий прапор в університеті на День героїв 1952 року залишилось невідомим.

Проте час таки пролив трохи світла на цю історію.

Вже в роки незалежності автор зізнався у своєму вчинкові та розповів певні деталі, як йому те вдалося.

Відповідно до відомостей та спогадів, які зібрав Степан Далавурак у 1995 році («З аудиторії – за колючі дроти: Спогади студентів чернівецьких вузів, репресованих тоталітарною системою», перевидані у 2024 р.), це стало справою рук Володимира Андрушка (на фото), 1929 р.н., на той час студента філологічного факультету Чернівецького державного університету (вступив у 1951 р.), а вже в перші роки незалежності – очолив Чернівецьку обласну організацію УРП.

Володимир Андрушко

Останній пригадує, що не міг спокійно дивитися на все, що відбувається в країні, та не знайшовши серед студентів спільників, вирішив діяти самостійно. Зокрема розповідає:

«Треба було розраховувати тільки на себе, тому сам розповсюджував листівки, писав антикомуністичні гасла, але хотілось зробити щось більше.

До вивішення прапора я готувався довго. Вивісити його було нелегко. В мене не вистачало навіть грошей, щоб купити якусь кращу тканину. Купив тільки дешевого полотна й фарби. Прикинувся хворим, не пішов на лекції, фарбував у студентській кухні в гуртожитку жовто-блакитний прапор. Це було дуже небезпечно, бо за роботою мене міг хтось застати. Прапор зафарбувався, але жовто-блакитними стали і мої руки. Відмити їх теж було важко.

Символ боротьби за незалежність України я вирішив вивісити над університетом 23 травня 1952 р. в чотирнадцяту річницю смерті провідника ОУН Євгена Коновальця, якого на еміграції вбив більшовицький агент. Найкраще це можна було зробити на подвір’ї філфаку, на високому дереві. Розрахунок був правильний – прапор зняли аж після обіду. Жовто-блакитний прапор над поневоленим університетом можна порівняти в той час хіба що з вибухом потужної бомби. Радість моя була безмежна.

Про цю подію відразу повідомили до Києва та Москви. Дуже активно діяло КДБ. Метушились та нишпорили університетські сексоти, яких тоді було чимало, але розкрити нічого не могли. Я, правда, потрапив у число підозрілих. Викликали на допити, але нічого конкретно довести не могли. Однак на той час досить було й самої підозри, щоб виключити мене з вузу. Залишив я університет без жалю, хоч думав, що на цьому моє навчання закінчилося, та радів з того, що з потерпілих був тільки я.

Коли мене вперше заарештували, то КДБ знову повернулося до чернівецького прапора, але й тоді я нічого не сказав. Так і не змогли вони цього розкрити».

Символічно, що третього листопада 1990 р. йому виявили честь ще раз підняти над університетом національний прапор.

Зауважимо, що були і інші спроби підняти національний прапор над університетом. Зокрема, в ніч з 21 на 22 квітня 1970 року, на день народження В.Леніна, Микола Держовський, Федір Лапківняк, Мирослав Куєк, Юрій Козак вивісили символічний синьо-жовтий прапор – чи мовою радянських документів «украинско-националистический плакат», в телефонній будці зліва від центрального входу в університет.

Телефонна будка, в якій хлопці розмістили український прапор 22 квітня 1970 року.

Український прапор, розмірами орієнтовно 60х40 см, розміщений біля входу до Чернівецького державного університету 22 квітня 1970 року.

Використані матеріали зберігаються в ГДА СБУ.
Редакція БукІнфо щиро дякує автору Василеві Мустеці за наданий ексклюзивний матеріал до Дня Незалежності України.

Джерело