-
Фото "Дзеркало тижня"
Щороку взимку християни східного обряду відзначають День святої Меланії. Це свято у народі також називають Маланка або Меланка, а також – Щедрий вечір. Раніше його відзначали 13 січня, але зараз дата змінилася.
Це пов’язано з тим, що Православна церква України (ПЦУ) з 1 вересня перейшла на новоюліанський календар і тепер віряни ПЦУ відзначають День святої Меланії 31 грудня, пише “Дзеркало тижня” .
Маланка (Щедрий вечір чи Васильєв вечір) — це давній обряд перед Старим Новим роком. В цей день переодягаються у Маланку, Козу, Ведмедя, Цигана, ходять від хати до хати з віншуваннями, щедрівками та побажаннями достатку.
Це дійство відоме найбільш на Буковині (там воно найдавніше), а також Галичині та Поділлі.
Історія свята
За легендою, у матір богів Лади була дочка Меланка. Коли Князь-Місяць був на полюванні, змій вкрав Меланку і ув’язнив її і лише богатир Василь зміг врятувати дівчину. Пізніше він одружився з Меланкою.
В народі вважають, що Маланка-Вода ходить разом з Василем-Місяцем. Наступного дня після Маланки святкують День Василя. Раніше його відзначали 14 січня, а тепер 1 січня.
Заборони свята Маланки
З давніх часів у це свято діяли певні заборони, яких дотримувалися ще наші пращури. Тому в цей день заборонялося лихословити, пліткувати та лаятися. Також не можна бажати іншим зла.
На Маланку не можна було рахувати гроші. Вважалося, що так можна прикликати невдачу. Заборонено також позичати та давати у борг гроші на свято.
Не можна сідати за стіл у старому або брудному одязі. Також не можна було одягати темне вбрання.
В цей день віряни моляться святителю Василю, просять про захист від лих та злих людей, а ввечері готують 12 ситних святкових страв. Тоді ж заведено виходити щедрувати, переодягаючись у яскраві костюми. Ця подія називається «водити Маланку»
У різних етнографічних районах маланкування має свої локальні особливості. В деяких місцевостях, як-от у Вашківцях чи Красноїльську, самобутні святкування Маланки перетворилися на багатолюдні фестивалі, які щороку до війни приваблювали тисячі туристів. Неповторними є маланкові обряди в Нижньому Березові на Косівщині, Горошовій на Борщівщині чи Белелуї на Снятинщині.
Багатоманіття маланкарських персонажів з їхніми різнобарвними костюмами й атрибутами можна побачити на Буковині у Коасноїльську та Вашківцях.
Про це пише “Локальна історія”.
Переважно задіяні чоловіки, подекуди лише неодружені парубки. Для них приготування до Маланки розпочинається заздалегідь. Хлопці вчать колядки, створюють костюми й маски. Персонажі карнавалу та їхня кількість залежить від конкретної місцевості. Майже всюди є Коза та Ведмідь, Чорт і Смерть, Дід і Баба, Циган і Жид.
Колись маски виготовляли спеціальні майстри з тіста та глини, а тепер їх нерідко замінюють купленими масками відомих персонажів попкультури й навіть політичних діячів. Серед дійових осіб вирізняються солом’яні Ведмеді з квітчастими крилами й Цигани з величезними булавами або ж цілі ватаги “воїнів”. У містечку Вашківці на Буковині свято Маланки називається Переберія, адже його обов’язковим атрибутом є маски, які виготовляють з гіпсових бинтів і розмальовують. Тут віддавна організовують декілька гуртів “Маланок”.
Маланка, Вашківці, 2010. Фото: Петро Задорожний
Наступного дня на свято Василя різні “Маланки” зустрічаються на перехресті доріг. Там відбуваються гучні забави з танцями, у яких беруть участь всі охочі. Обрядові змагання між маланкарями – ще один елемент свята, який зберігся у деяких місцевостях Прикарпаття. Зазвичай вони закінчуються спільними частуваннями переможців та переможених.
За давньою традицією роль головної дійової особи, власне Маланки, виконує хлопець, переодягнений у жіночий народний костюм, який впадає у вічі своєю надмірною яскравістю. Крім цього, Маланку обов’язково супроводжує її вірний супутник – персонаж “Василь”.
Маланка, Вашківці, 2010. Фото: Петро Задорожний
Під вікнами кожної хати перебранці виконують ритуальну пісню про Маланку-Подністрянку, а вже в хаті розігрують жартівливі сценки. У Березовах на Косівщині побутує така щедрівка:
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людим на ввес вечір!
Ой Меланка з Дністра була,
З Дністра воду ба й носила!
З Дністра воду ба й носила,
На камени ноги мила.
На камени ноги мила,
Тонкий фартух замочила.
Повій, вітре буйнесенький,
Вісуш фартух тонесенький.
Повій, вітре, хоть сяк, хоть так,
Вісуш фартух дрібний, як мак.
Наші Меланка, як штири дошки,
Пустіт до хати гуляти трошки!
Наші Меланка, як штири дуби,
Пустіт до хати, гуляти буде!
Маланка, Нижній Березів, 2013 Фото: Петро Задорожний
Часто учасників Маланкової ходи супроводжує музика: від традиційних троїстих музик із бубном і цимбалами до цілих духових оркестрів. Маланкарі безупинно вигукують різноманітні жарти, бешкетують, перепиняють усіх, хто трапляється на їхньому шляху, та навіть влаштовують символічні крадіжки.
У радянський час традиція маланкування, як і інші “прояви релігійних пережитків”, була під постійною негласною забороною, а її учасників переслідували та затримували. Нинішні ходіння від хати до хати з Маланкою дещо видозмінені. Низка архаїчних елементів обрядовості вже зникла, натомість з’явилися сучасні нововведення, що стосуються насамперед костюмів, персонажів. Попри зміни і трансформації, Маланку й далі гучно святкують в українських селах та містах.
Фото: Петро Задорожний, “Локальна історія”
