-
Черемош тисне на правий берег, розбиваючи його разом з бетонною стіною, побудованою для захисту єдиної на Буковині дороги на Путилу
Черемош намив біля Розток величезний острів. А наноси гравію і піску в гірських річках — то як тромби у венах: не забереш вчасно — пиши пропало. Острів вчасно не забрали, і це обернулося людям великою бідою.
Сьогодні це вже не острів, а геть зарослий вербами суттєво збільшений лівий берег на Івано-Франківській стороні (адміністративна межа між Буковиною і Прикарпаттям умовно проходить серединою річки).
Якщо раніше ширина русла на цій ділянці була до 700 метрів, то зараз — якихось сто.
Черемош шукає волі, і усією силою стрімкої течії тисне на наш правий берег, розбиваючи його разом з бетонною стіною, побудованою для захисту єдиної в нашій області дороги далі на Путилу, а також для захисту села від затоплення при паводках.
Із захисної стіни вже повимивало брили (див. відео). Дорога усе більше зависає над урвищем з усіма наслідками, що звідси випливають (в прямому сенсі).
Впаде в річку і стіна (на головному фото), і автотраса разом з опорою високовольтної лінії електропередач. Далі на черзі — саме село.
Літні зливи вже починають розбурхувати річку. Щороку о цій порі усі Розтоки з іншими гірськими селами моляться, аби не повторилася катастрофа 2008-2010 років, коли переповнений Черемош затопив хати по самі стріхи, позносив сади і городи. А найстрашніше — забрав людські життя.
Трагедія запросто може повторитися.
Скріншот відео
Лише укріплювати опорну стінку — захід тимчасовий, до того ж, принаймні на сьогодні, реально нездійснений. З цієї ситуації єдиний вихід: дати можливість Черемошу збільшити русло, затиснуте зараз між гравійним наносом і бетонним кріпленням.
Врешті, зміна русла — це природний режим кожної річки, особливо гірської. Для цього або треба перенести вище в гори всю інфраструктуру разом з хатами — і хай Черемош займе водою наш правий берег. Або розчистити алювійні наноси на прикарпатській стороні. Третього не дано.
Вибір ніби очевидний кожному черемошському карасю.
Чому досі цю нагальну проблему не вирішено? Хто не дає провести необхідні роботи і наражає велике село на чергову катастрофу?
Розмови про те, щоб забрати, хоча б частково, піщано-гравійну насип біля Розток (а треба і біля багатьох інших сіл Вижницького району) точаться тільки на моїй пам’яті вже більше 20 років. Я свідок, як розтоцькі ґазди просили владу дати їм можливість (з усіма офіційними дозволами і проектами) вибрати гравій з цього острова (тоді це ще був справді не такий вже й великий голий острів, що належав Буковині), вбивши одразу двох зайців: розчистити русло для швидкого проходження великої води при паводках і отримати матеріал для будівництва і ремонту місцевих доріг.
Обласному і державному бюджетам це взагалі б нічого не коштувало (тепер лише прокопати траншею на тому «острові» для зменшення натиску води на правий берег вартує державі майже 10 мільйонів гривень).
Розумна була пропозиція. При цьому гуцули анічого не вигадували нового. Це давня необхідна практика усіх гірських сіл, особливо розташованих вздовж річок.
Влада усіх рівнів категорично відхиляла пропозицію Розток, посилаючись на неіснуючу норму закону, яка ніби забороняє вивозити за межі водного фонду піщано-гравійну суміш, отриману в результаті руслоочисних робіт. Це брехня чистої води.
А багато хто з екологів досі запевняє, що руслоочисні роботи на гірських річках проводити заборонено ст. 86 Водного кодексу України.
Водний кодекс не прирівнює руслоочисні роботи до видобутку корисних копалин, як стверджують екологи.
Повстали проти також «рибники» з Чернівецького рибоохоронного патруля, аргументуючи тим, що на острові нереститься риба, там іхтіологічний заказник, і чіпати його, тим більше технікою, можна тільки вкрай обмежений період.
До чого це все призвело, а також про те, чи зможе нинішня влада подолати стихію природи і людського невігластва, — далі буде.
Світлана ІСАЧЕНКО, журналістка
Персональна сторінка у Фейсбук (с)
