За інформацією: Суспільне Чернівці.
Едгар Грігорян разом із татом Едуардом у Вірменії. Фото надала Світлана Видиш
Згідно із законом України, у 16 років Едгар міг обрати своє громадянство: українське або вірменське. Мати каже, це питання навіть не обговорювали, бо хлопець "чітко визнав, що він – українець". А коли була можливість змінити громадянство, щоб не йти на війну, – відмовився.
Коли почалася повномасштабна війна, Едгар з нареченою очікували народження дитини. Дівчина виїхала з мамою та сестрою за кордон і в Німеччині народила доньку – назвали Алісою. Едгар пішов служити за контрактом. Мати каже, взяв приклад з дядька та друга, який повернувся з-за кордону, щоб долучитися до війська.
"Мій племінник служив в АТО з 2014 року. Був взірцем для мого сина. Але коли й друг пішов, то він пішов, щоб на доньку не напали й не вчиняли того, що вчинили з дітьми у Бучі та Ірпені. Сказав: "Мамцю, а що я скажу своїй дитині, коли вона виросте й спитає, де ти був коли почалась війна?", – розповідає жінка.
Едуард Грігорян – батько загиблого військового Едгара Грігоряна. Суспільне Чернівці
"Дитину бачив по відеозв'язку"
Едгар проходив військово-лікарську комісію, коли народилася донька, і часто бачився з нареченою по відеозв'язку. Світлана розповідає, син дуже любив дитину й милувався кожною її дією.
"Дуже сміявся. Вона брала мікрофон в руки, а для нього це було щастям, бо він теж любив співати. Коли син перебував на Сумському напрямку, то домовився, що наречена приїде в Україну, а він для зустрічі візьме відпустку. Відпустка не відбулася – не вийшло. Сказав дочекатися весни. 14 грудня донечці мав виповнитися рік, а 18 – мого сина вже не стало. Дитина не побачила свого батька, а батька не взяв свою дитину на руки".
Фото Едгара Грігоряна та його доньки на столі у батьківській хаті. Суспільне Чернівці
"Противник на нього вже чекав"
Військовий служив на Чернігівському та Сумському напрямках, а потім його з побратимами перевали на Бахмутський. Спершу вирішив про це батькам не розповідати. Потім передумав.
"Подзвонив і сказав: "Знаєш, мамцю, тут старші люди сказали, що такий маю сказати, що нас везуть на Бахмутський напрямок". Я як завжди відповіла, що нехай Бог оберігає". Коли по два-три дні не було зв'язку – не вистачало вже витримки. Про втрати ніколи не говорив. Лиш як питала, чи поїв, то відповідав, що там їсти не так вже й хочеться", – розповідає Світлана.
Едгар під час військової служби. Фото надала Світлана Видиш
Також Едгар розповів, що його мають перенаправити на іншу позицію – де буде легше. Це була остання розмова сина з батьками. Світлана каже, переживали з чоловіком, що син добу не виходив на зв'язок. Допізна працювали по господарству, щоб не пропустити дзвінок від сина. Потім дізналися про його загибель.
"Зайшла сестра й каже: "Свєта". Я кричала: "Не кажіть, не кажіть мені". Вона жодного слова мені не сказала".
Світлана Видиш. Суспільне Чернівці
Вже на похороні побратим сина розповів батькам, що на позиції, куди відправили Едгара, були великі втрати. Коли бійці відбили перший наступ, Едгар нахилився біля вікна, щоб взяти тепловізор, а як піднявся, то на нього чекав російський військовий – вистрілив йому в голову.
Зі слів побратимів, евакуювати тіло Едгара з поля бою було дуже важко. Бронежилет та частину його речей довелося залишити на позиції. Батькам повернули переважно речі, які Едгар зберігав на відносно тилових позиціях.
"Не так мало бути. Моя черга спочатку мала б бути, а йому ще жити й жити. Не мають батьки дітей хоронити, не мають".
Світлана на могилі сина Едгара, який загинув на Бахмутському напрямку. Суспільне Чернівці
Читати ще
Читати ще
Зробив “барикаду” з тіла російського бійця, щоб вижити: історія піхотинця, який втратив ногу через FPV-дрон
Читати ще
Придумав бізнес під час реабілітації: ветеран відкрив кав’ярню самообслуговування та виготовляє стаканчики в Чернівцях
Читати ще
“Пішов воювати за прикладом батька”. На Буковині попрощались з 20-річним військовим “Азову”
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
