Він посадив біля власного ставу в рідному селі дерево, любив рідну землю, свою родину, автомобільну техніку та білих голубів, як символ добра і миру. Пишався красунею дружиною та тішився маленьким синочком. Мріяв про те, щоб Павлик зростав у щасливій, незалежній, мирній Україні, за що воював та віддав своє ще молоде життя. Йому було 35…
Історію Героя публікують на сторінці “Незабутні. Буковина пам’ятає”.
Народився Ілля Валявський 28 липня 1978 року у селі Заволока Сторожинецького (нині Чернівецького) району в багатодітній родині. Виховувався разом із двома братами та молодшою сестричкою Наталею. Батько працював в пекарні, мати – на Чернівецькій рукавично-трикотажній фабриці.
Після закінчення загальноосвітньої школи в сусідньому селі Михальча пішов працювати, оскільки змалку був привчений до фізичної праці. У 1996 році був призваний на строкову службу до Збройних сил України, проте був комісований через п’ять місяців за станом здоров’я – мав проблеми з серцем.
Ілля був глибоко віруючою, релігійною людиною та завжди випромінював позитив. Цікавився автомобілями, технікою. Тривалий час працював водієм машини швидкої допомоги в Чернівцях, пізніше на підприємстві, що утилізує та вивозить тверді побутові відходи.
Після одруження, оселився з молодою дружиною Марійкою в селі Дубове, на обійсті своєї бабусі. Разом господарювали, обробляли землю, доглядали худобу та птицю. Ілля дуже любив голубів, особливо білих. Вони були його захопленням та радістю. Згодом стали щасливими батьками синочка Павлика, якого дуже любили.
Події на київському майдані змусили Іллю серйозно замислитись та прийняти рішення йти захищати рідну землю. В квітні 2014 року Іллю Валявського мобілізували. Служив солдатом 3-го Чернівецького батальйону окремої тактичної групи 80-ї окремої аеромобільної бригади високомобільних десантних військ Збройних сил України. Брав участь в антитерористичній операції, воював на Луганщині.
Загинув 17 червня 2014 року в бою з російськими терористами неподалік населеного пункту Щастя Луганської області. Колона бойових машин потрапила в ворожу засідку, надаючи допомогу бійцям добровольчого батальйону «Айдар». Ілля та ще вісім побратимів загинули в палаючому БТР-80, водієм якого він був.
Поховали героя Іллю Валявського 22 червня 2014 року в рідному селі Заволока з належними військовими почестями.
Дружина розповідає, що маленький Павлик часто повторює: «Татка вже нема, тепер я буду тебе захищати…». Він пам’ятатиме свого батька, що загинув за щасливе майбутнє дітей України та обов’язково виросте справжнім оборонцем рідної землі.
Ілля Васильович Валявський згідно Указу Президента України № 631 від 2 серпня 2014 нагороджений орденом «За мужність» 3-го ступеня (посмертно).
8 травня 2015 року в селі Михальча, на фасаді будівлі загальноосвітньої школи, де навчався Ілля Валявський, відкрито меморіальну дошку.
