За інформацією: Суспільне Чернівці.
Ліжники Руслани Гончарук біля хати-ґражди у Яворові. Суспільне Чернівці
Нитки, з яких майстриня Руслана Гончарук тче гуцульський ліжник. Суспільне Чернівці
Майстриня Руслана Гончарук біля хати-ґражди у Яворові. Суспільне Чернівці
"Коли робиш все вручну — це якісніше"
Самому ткацтву передує кілька процесів – деякі з них майстриня нам показує. Початок виробництва – це стрижка овець. Після цього вовну миють та відпарюють у гарячій воді, а відтак висушують на сонці. Згодом сортують – біла, сіра та чорна – всі окремо. Потім вовну ґраблюють, тобто розпушують. Майстриня показує, як це колись робила вручну її бабуся – зараз же усе механізовано.
"Ми часто їздимо за вовною у Закарпаття. На ліжник треба 5-7 кілограмів вовни, тому цей процес ґраблювання – довготривалий. Колись на це моя бабуся витрачала один-два дні, бо то фізично важка робота. Коли вручну, то набагато якісніше, але механізований процес дуже пришвидшує виготовлення ліжника".
Руслана оббирає вовну – бере тільки чистеньку. Відтак спеціальною щіткою починає розчісувати – докладає зусилля. По кілька разів піднімає та поправляє вовну, дивиться, чи достатньо розпушена та однотонна.
Майстриня Руслана Гончарук перед прядінням розпушує вовну. Суспільне Чернівці
Спеціальне знаряддя для ґраблювання – розпушування вовни для її однорідності. Суспільне Чернівці
"Ліжник як оберіг — сама ним користуюся"
Лише коли майстриня наґраблювала вовни на цілий ліжник, може приступати до прядіння – теж вручну. Раніше вона сама фарбувала вовну, зараз купує. Біля неї багато змотаних клубків, але того поки недостатньо.
Коли пряде, весь час розповідає – про те, якими були перші однотонні ліжники чи традиційні геометричні узори. Каже, що ліжник – це не лише про практичне використання, але й про творчість, мистецтво, нашу культуру.
"Ліжники створювали для того, щоби оберігати людину від холоду. Їх дарували на весіллях і ними покривали на похоронах. Тому це особливий для людей вид мистецтва. Гуцули вірили, що ліжник лікує людину. Я сама ними користуюся – майже весь час на них сплю. Вони трішки коляться, але до того звикаєш і не відчуваєш".
Майстриня Руслана Гончарук пряде нитки для майбутнього ліжника. Суспільне Чернівці
Нитки, які спряла майстриня Руслана Гончарук. Суспільне Чернівці
Ліжник з типовими гуцульськими кольорами, який виготовила майстриня Руслана Гончарук. Суспільне Чернівці
"Уявляю, яким буде готовий ліжник, — і роблю"
Потім майстриня приступає до ткання. Стає до сторічного верстата. Поруч немає жодних схем чи прикладів ліжників. Він буде таким, який собі сама придумала.
"Зазвичай ми тчемо традиційні ліжники, але й додаємо щось своє – візерунки чи кольори. Це допомагає нам втілити свої почуття в те, що ми робимо, і духовно розвивати це мистецтво. Уявляю, яким буде готовий виріб і роблю. Це творчість виробництва, і це мене захоплює".
Майстриня бере товсту світлу нитку й починає простягати вздовж верстата – обовʼязково закручує край, аби гарно вийшов. Натискаючи на педаль, змінює розташування ниток. Вдаряє бердом — такою спеціальною деталлю для ущільнення ниток. Так утворюється полотно. Відтак тче в іншу сторону й повторює рух бердом.
"Отак ударяти, аби було щільне гарне полотно, – це фізично складно. Але коли звикаєш, то не відчуваєш тієї сили, яку докладаєш".
Майстриня Руслана Гончарук тче гуцульський ліжник на сторічному верстаті прабабусі. Суспільне Чернівці
Майстриня Руслана Гончарук тче гуцульський ліжник на сторічному верстаті прабабусі. Суспільне Чернівці
"Лише згодом усвідомила, яке важливе ремесло"
Відтак Руслана замінює світлу нитку на коричневу, згодом – на червону, жовту, зелену. Швидко повторює схожі рухи – клаптик витканого ліжника збільшується. Вона тим часом пригадує, як починала ткати ще з пʼяти років, але вочевидь то були невеличкі спроби. Уже серйозно допомагала батькам, коли навчалася у старших класах. Вони створювали багато ліжників, відвозили їх продавати на Косівський ринок, де місцеві майстри пропонують сувеніри — ткані, вишиті, різьблені. Мали з того трохи прибутку.
"Я навчалася у радянській школі, де не прививали любов до нашої культури й пропагували російське бачення. Але попри все тут залишався осередок, де люди берегли своє. Я відразу не відчувала, наскільки усе це важливо. Усвідомила лише у дорослому віці".
Майстриня може за два тижні виготовити два-три величенькі ліжники. Каже, зараз у модні ще й коцовані. Це така старовинна техніка, коли вплітають нитки і зривають їх частину, аби утворити пасма, які будуть звисати. На ґунях — верхньому одязі з натуральної вовни — ця техніка найбільш видима і зрозуміла.
Майстриня Руслана Гончарук у ґуні, яку створила сама. Суспільне Чернівці
Майстриня Руслана Гончарук біля сторічного верстата прабабусі. Суспільне Чернівці
Ліжник, який виткала майстриня Руслана Гончарук за сучасною технікою. Суспільне Чернівці
"Хочу, аби люди згадали, що у них всередині"
У хаті-ґражді попри старовинні речі немає відчуття закинутості. Усе на своєму місці: сволоки з сорочками і хустками, архівні фото предків майстрині, вирізьблена дата будівництва над головою, як нагадування про сторічність хати.
І все ж верстат – серце того всього. Навколо нього все відбувається. Тут майстриня проводить майстер-класи, де люди можуть спробувати прясти чи ткати.
"Я дуже хочу, щоби якнайбільше людей познайомилося з цим мистецтвом, хочу доторкнутися до їхньої душі, аби вони згадали, що у них є всередині".
Сторічна хата-ґражда, у якій тче майстриня Руслана Гончарук . Суспільне Чернівці
Майстриня Руслана Гончарук проводить майстер-клас з ткання на сторічному верстаті у Яворові. Руслана Гончарук
Майстриня Руслана Гончарук тче гуцульський ліжник на сторічному верстаті прабабусі. Суспільне Чернівці
Ліжник купається у валилі для кращої якості
Руслана виткала ліжник, але й це не кінцевий етап усього виробництва. Тепер майстриня несе його у валило, аби виріб набув потрібної якості. Йдеться про спеціально побудовану на ріці деревʼяну діжу, у ній крутиться вода через стрімку течію. Простими словами – така собі пралка у гірській річці.
У жінки вдома колись було своє валило, але його забрала повінь. Тож тепер йде до сусідньої садиби односельчанки Світлани Павлюк.
Спускається у підвальне приміщення. Там достатньо холодно і гучно через плескіт води. Кидає ліжник у спеціальний ковш – там він буде від двох до чотирьох годин. Взимку може бути й більше часу.
Стає лячно, що ліжник піде на дно, але він хвилями виринає – так збивається, стає меншим, набуває своєї гарної форми.
Майстриня Руслана Гончарук кидає витканий ліжник у валило. Суспільне Чернівці
На Франківщині є валила, а ось на Буковині — ні. Руслана тривалий час жила у Чернівецькій області, взяла сюди верстат, аби ткати, але все одно відвозила готові вироби у Яворів. Це було не завжди зручно, тому зараз майстриня більше часу проводить у горах, хоча продовжує жити на дві області.
"Кажуть, що там місце сили людини, де вона народилася. Тут я більше відчуваю свої гори і свою енергію. Це мені допомагає більше творити".
За дві години Руслана повертається виймати ліжник з валила. Робить це із зусиллями, бо ж набрав багато ваги. Опісля ліжник стікає. Відтак його кидає у центрифугу, яка забирає зайву вологу. Тепер треба добре його просушити на вулиці, вичесати і аж тоді везти на виставки, дарувати чи продавати.
Гуцульський ліжник вийняли з валила. Суспільне Чернівці
"Ми оберігаємо наші традиції"
Ліжник готовий. Стільки шляхів пройшов – честріння й прядіння вовни, ткання, купання й вичесування для свого найкращого вигляду. Ремесло – це про душу. Спочатку її вкладають в роботу, аби потім достукатися до інших.
"Зараз наш сусід хоче, щоби в нас цього не було. Першочергово вони забирають мову й культуру. Якщо цього немає, то немає й України. Є великою цінністю те, що ми оберігаємо наші традиції і показуємо, хто ми є насправді. Це доводить, що ми великий народ, який упродовж багатьох століть має свою культуру".
Ліжники з колекції майстрині Руслани Гончарук. Суспільне Чернівці
Майстриня Руслана Гончарук біля хати-ґражди у Яворові. Суспільне Чернівці
У колекції Руслани Гончарук є до 20 ліжників і 20 ґунь, які вона не продає. Частину з них майстриня вивісила перед хатою-ґраждою, аби просушувалися. Починає прочісувати кожен.
"Ліжникам корисно вигріватися на сонці та розвіватися на вітрі, адже можуть вбирати вологу. Якщо за ними доглядати, то можуть прослужити дуже-дуже довго – до ста років, а може й більше".
Колекцію жінка береже, аби показувати роботи на виставках. В Україні часто відвідує Київ, Львів, Івано-Франківськ. За кордоном бувала у Туреччині, Нідерландах, Бельгії, Швеції.
"Для мене мої вироби є дуже великою цінністю, тому що вони є як продовження того, що навчали нас предки. Я вкладаю в них свою енергію, тому це для мене і як духовна річ".
Майстриня Руслана Гончарук у ґуні, яку сама створила. Суспільне Чернівці
Ліжники з колекції майстрині Руслани Гончарук. Суспільне Чернівці
Майстриня Руслана Гончарук біля хати-ґражди у Яворові. Суспільне Чернівці
"Наші традиції будуть жити, бо ми їх оберігаємо"
Руслана одягає ґуню і одразу почувається впевнено. Каже, дуже любить їх створювати, шукати нові рішення.
"Цей одяг гуцули теж дарували на весілля чи родини. Він був оберегом, захищав від вітру й звірів. Його одягали вівчарі, коли випасали вівці. Зараз ґуні – це ще й модно".
Майстриня виготовляла ґуні для співачки Марини Круть, письменниці Марії Матіос, музикантки Марії Яремак, письменниці Уляни Маляр, американського журналіста Террела Старра. Вона створила образи для Франківського драмтеатру на мюзикл "Гуцулка Ксеня". Каже, це був вдалий проєкт – кожному актору підійшов образ.
"Для мене важливо, щоб кожна людина, яка живе на цій прекрасній землі, знайшла себе і знала своїх предків. Я дуже радію, що зараз таких багато. Наші традиції будуть жити і Україна переможе й виживе, тому що у нас світлі люди – вони уже знайшли себе і цінують це. Цінують і оберігають".
Ірена Карпа, Марія Матіос та Уляна Маляр одягнені в ґуні, які виготовила майстриня Руслана Гончарук . Фото надала Руслана Гончарук
Американський журналіст Террел Старр у ґуні, яку виготовила майстриня Руслана Гончарук. Фото надала Руслана Гончарук
Актори Франківського драмтеатру, одягнені у ґуні майстрині Руслани Гончарук. Франківський драмтеатр
Фрагмент витканого гуцульського ліжника. Суспільне Чернівці
Читати ще
Читати ще
Яким буде спецпроєкт “Жива спадщина” від Суспільне Чернівці – тизер
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
