За інформацією: Суспільне Чернівці.
Звільнений з російського полону з Чернівців Олександр Широков. Суспільне Чернівці
Олександр Широков з Чернівців показує свої посинілі ноги, пронизані рубцями – це менша частина наслідків побоїв, які йому завдали у російському полоні. Через катування, які відбувалися щодня та які вже увійшли у звичку, чоловік має “провали у памʼяті” – декілька хвилин він пригадує назви населених пунктів, деколи плутає їх та імена людей, яких колись добре знав.
Зараз Широкову 58, останні три роки життя він провів у неволі росіян. Увесь цей час Олександр сподівався повернутись додому, але згодом перестав чекати обмінів та просто навчився виживати. Суспільне Чернівці розповідає, що допомогло Олександру пережити полон та про що зараз мріє чоловік.
Двічі служив за контрактом
У 2016 році дружина Олександра Широкова померла, а донька вийшла заміж та переїхала в іншу країну — чоловік залишився сам. Мав кредит, який взяв, щоб оплатити весілля доньці. Його треба було "погасити" — аби це зробити, долучився до війська. У 2017 році підписав контракт із 10 окремою гірсько-штурмовою бригадою та став старшиною батареї. На "нуль" виходили один раз на рік на шість або сім місяців.
Після трьох років служби чоловік звільнився через утому, а за рік знову підписав контракт, але вже зі 128 окремою гірсько-штурмовою бригадою та став командиром зенітно-артилерійського відділення.
У квітні 2022 року 25 українських військовий, серед яких був і Олександр, отримали наказ утворити блокпост поблизу Мелітополя. На всіх тоді було два бронетранспортери, один танк та "зенітка".
Блокпост облаштували, але вже наступного дня через загрозу треба було відходити. За деякий час військових виявили росіяни й почали наступати 150 одиницями техніки та обстрілювати "Градами". Тому знову довелось відійти — бійці сіли у машини та рушили, останнім мав виїхати Олександр, але не зміг цього зробити, бо транспорт зламався. Чоловік відійшов від машини на три метри, а у цей час у неї влучили пострілом з танка.
“Мене просто відкинуло, як ганчірку. Ну і контузія. Всі подумали, що я загинув і втекли”, — розповідає військовий.
З командуванням звʼязку не було. Орієнтовно місяць Олександр не мав стабільного місця проживання та харчування. Спочатку чоловік жив у місцевого, а потім на закинутій фермі. У травні там росіяни його і знайшли.
Як потрапив у полон, який тривав понад три роки
“Приїхали на броньованій машині. Сказали: “Збирайся, поїхали”. Взяли в полон. Відвезли мене у Пологи, а там працівники почали катувати”.
Місяць чоловік пробув у місті Пологи, там його та ще двох або трьох цивільних утримували у підвалі. Одного з них розстріляли. Полонені могли пробути без їжі до трьох діб.
Місто Пологи наразі перебуває в окупації. Deepstatemap
Далі Олександра протягом двох місяців утримували на аеродромі у Мелітополі. Там не було ліжок, тому спати доводилось на підлозі. А з їжі — одна трилітрова банка щізаправна перша страва рідка страва з шаткованої капусти та інших овочів, основна класична російська національна перша страва на десятьох.
Наразі Мелітополь перебуває в окупації. Deepstatemap
Потім — Севастополь, де ситуація покращилась — у військового зʼявилась надія на обмін, але вона не справдилась. А далі був Таганрог, де працівники служб побили одразу на "прийомці".
У полоні трапився інсульт
Найгіршою була ситуація у Каменську-Шахтинському. Серед полонених Олександр був одним з найстарших.
“Там конкретно побили. Кожного дня били та знущались. Майже два роки там були. Там не було різниці, молодий чи старий – знущались, змушували бігати, ходити, не було поблажок”.
Українських полонених росіяни катували, бо отримували від цього задоволення, а коли у Сил Оборони були успіхи на фронті, то знущань ставало більше. Іноді застосовували струм та "тапіки".
“Начальник служби безпеки сам ходив і знущався – пальці перебив, ноги повністю. Били багато, ребра, нирки".
Через тортури у полоні в Олександра трапився інсульт. Тоді життя чоловіку врятував бойовий медик, який також був у полоні. Він попросив у росіян медикаменти та вчасно зробив укол. Російські наглядачі медиків не викликали, але почали ставитись до чоловіка краще, зокрема дозволяли не ходити у строю. Згодом у військового почались нічні напади епілепсії.
“Одного разу було таке, що стою у камері, а потім думаю: “Хто я? Звідки я? Що я тут роблю?” Не памʼятав, хто я. Потім воно потрохи відновлюється”.
Також тепер у печінці Олександра виявили дві кісти — вони виникли через постійні побиття.
Зʼїдали все, до останньої крихти
Їсти давали переважно тричі на день. Кожного разу це був холодний згусток каші, який з тарілки до останньої крихти доїдали хлібом. Іноді до страви додавали капусту.
“За три роки цибулі не бачив. Одного разу на якесь свято дали четвертину цибулі – ми їли, як яблуко. Якщо їжі давали на ложку більше, або менше, то одразу відчувалось”.
Тарілки з їжею у камери передавали через затвір дверей. За три хвилини їжу розносили у кожну, а опісля посуд одразу починали збирати — відтак на те, аби поїсти, було три хвилини. Водночас такі умови Олександр називає нормальними.
"Але було, що йшли у їдальню. Заходили, ставали вздовж столу, брали тарілки. Давали дуже гаряче і казали: “Так, у вас три хвилини, щоб поїсти, дві вже минуло”. Люди рот опікали, а ти мав те зʼїсти”.
За розпорядком, о 06:00 полонені мали прокинутись та одразу заспівати російський гімн — його виконували тричі на день. Ті, хто не знали слів, мали вивчити. Це зробив і Олександр, але тепер гімн вже забув.
“Навіть якщо не співаєш, то треба було рот відкривати – вдавати, що співаєш”.
Щоранку у камерах проводили обшуки приміщення та тих, кого утримували.
Приміщення, у якому перебував Олександр та ще двоє людей, мало площу орієнтовно шість квадратних метрів. Увесь час у камері треба можна було тільки стояти, рухатись заборонено — через це ноги набрякали, гнили, а через побої утворювались рани, розміром, як палець. Спали на залізних ліжках, а "відбій" починався о 22:00. У Каменську-Шахтинському військового залучали до збору сухпаїв.
Перебування в Удмурдії
Далі військового етапували до Удмуртії, де він пробув рік. Деяких полонених там змушували робити ремонти, а харчування стало ще гіршим — у меню був неочищений овес.
Якщо у попередніх СІЗО дізнатись про ситуацію в Україні можна було від наглядачів, випадково почувши, то в Удмурдії жили у повному "інформаційному вакуумі". Також заборонено було знати своє місце перебування.
“Одного разу я сказав, що знаю, що ми поблизу Іжевська. Почали бити. Вони кажуть: “Звідки ти знаєш?” Я кажу: “Привезли до Іжевська, я знаю, що біля Іжевська – далі я не знаю”.
На простирадлах, які видавали, вирізали будь-які ділянки, на яких можна було прочитати назву СІЗО.
Обшуки камер проводили і в Удмурдії. У цей час полонених виводили на прогулянку.
“Ми були на першому чи другому поверсі, а дворик для прогулянок був на даху – змушували бігти догори. Поки ти біжиш, не дай Боже, ти відстаєш, тебе шокером. Забігаєш у дворик, зарядку зробити ти мав – дві хвилини, стільки ж по колу походив і одразу назад”.
Ці три роки одяг Олександра був незмінним, іноді його дозволяли прати з господарським милом — пів шматка треба було поділити на трьох.
"Хотів узяти на руки онука"
Донька Олександра мала народити орієнтовно у той час, коли чоловік потрапив у полон. Бажання взяти на руки онука допомогло пережити тортури. Зараз хлопчику три роки, а звати його Максим. Декілька місяців тому Олександр вдруге став дідусем, а онука назвали на його честь. Наразі чоловік так і не взяв дітей на руки, бо сімʼя доньки живе в Італії. Тепер військовий хоче звільнитись з війська, аби зустрітись із родиною.
Молодший онук Олександра Широкова. Facebook/Олександр Широков
Перед обміном полоненим звʼязали руки та закрили очі — далі був переліт, а потім очікування на наступний літак, який був вантажним.
“В ангарі всю ніч простояли, холодно було, там і “під себе в туалет деякі ходили”.
Після обміну чоловік тиждень не міг заснути, бо боявся прокинутись знову у полоні — не міг повірити, що нарешті повернувся. Тепер їжа, яку до полону, не любив — стала смачною, а звичка їсти все з хлібом до останньої крихти — залишилась.
Читати ще
Читати ще
Побили до амнезії, пробували “стерилізувати”, на очах розстріляли друга: буковинець Давидян про понад три роки полону
Читати ще
Прожив місяць під танком й майже рік у полоні: історія військового з Буковини Чучка
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
