У Юрія Федьковича, геніального українського письменника, людини багатогранної і непростої, зі складною вдачею (то він загОнистий гуцул, то меланхолійний лірик) й три його найбільші «закохАння» різними були. Юний Федькович, як зауважували сучасники, був «дуже соромливий перед жіноцтвом». І це насамперед стосувалося його взаємин із першим коханням – цнотливою панночкою Емілією Марошані.
Півтора року тішилися закохані чистим взаємним почуттям. Бо ж як не закохатись було у красивого офіцера (частина 41-го піхотного полку, де служив Федькович, саме перемістили тимчасово у Чернівці), який гарно співав, декламував свої поезії українською і німецькою мовами?
Задумувалось про одруження, але… випадала розлука. Непросто було отримати дозвіл одружитися офіцерові австрійського цісарського війська. Попрощатися віч-на-віч не змогли: гоноровий гуцул боявся надто розчулитися перед коханою, скромна панянка дотримувалась чемного поводження (бо що скажуть люди)…
Про своє кохання виповідатиме Федькович уже крізь далину розлуки – поезіями «До неї», «Аd Emilia” («До Емілії»)… Називаючи кохану богорівною красунею, трояндовою принцесою, обіцяє вимолювати для неї щасливу долю…
«Свята мадонно, – буду я благати, – Скажи, яку візьмеш від мене дань?
Чи маю квіти я, чи серце дати,
Щоб берегла її ти від страждань?..».
Сумно, що ці зворушливі зізнання закоханого поета Емілії почути не судилось…
* * * * *
Другою коханою Поета стала юна циганка Цора. Про її присутність у долі Юрія Федьковича свідчать лише його твори. Зокрема, ліро-епічна поема «Циганка», твір «Довбуш», де головну героїню звуть Цорою. А треба знати: героїв своїх творів письменник любив називати іменами людей знайомих, реальних. Та ще є поезія «Воля не бранка: панна та й циганка». Порівнюючи тут дівчат, автор завважує, що панна переймається передусім статками майбутнього нареченого і… заздрить циганці: вона може кохати вільно, кого хоче, як хоче… Але і з цією коханою не склалося у Федьковича. Надто різними були людьми…
* * * * *
Третє Федьковичеве закохАння – Юлія Дияконович, дочка священника, своячка його. Була вона милою Юрієві та ще й бажаною невісткою для його матері Анни. Проте гарненька гуцулочка вже мала на той час іншого милого: поки офіцер Осип-Домінік Гординський де Федькович будував військову карʼєру, дівчина встигла закохатись…
«Не журись, сину. Був би хліб, а зуби знайдуться»,- з розважливою материнською добротою втішала його ненька. Тож і в цьому закохАнні не дійшло до шлюбу. Не щасливилось нашому Юрієві Федьковичу з одруженням…
Леся КОЛОДІЙ,
завідувачка Чернівецького літературно-меморіального музею Юрія Федьковича
Джерело: газета “ЧАС”
