За інформацією: Суспільне Чернівці.
Військовий Богдан Атаманський. Фото надав Богдан Атаманський
Початок шляху у війську
Богдан Атаманський у війську з 2017 року. Тоді почалися півтора року його строкової служби. Рішення долучитися до війська чоловік прийняв після того, як це зробив близький друг.
"Я пішов за ним, бо подумав: "Якщо він півтора роки пробуде там, а я спочатку заховаюсь, а потім піду після нього ще на півтора роки — то три роки ми не бачитимемось. Це фігня". Наступного дня я вже був у військкоматі".
Строкова служба Богдана минула у будівельному батальйоні. Після завершення терміну служби девʼять місяців Богдан пробув удома, а далі підписав контракт із 95 окремою десантно-штурмовою бригадою. Служив звʼязківцем.
Військовий Богдан Атаманський. Фото надав Богдан Атаманський
На момент початку повномасштабного вторгнення військовий із побратимами був поблизу Горлівки на Донеччині. Далі виконували завдання поблизу Словʼянська, на Харківщині та Луганщині.
Початок полону
У полон Богдан потрапив у січні 2024 року, коли перебував на Купʼянському напрямку. Це сталося під час оборони позиції у лісі, яка тривала два або три дні. На завдання зайшла група з чотирьох військових — всі, крім Богдана, загинули від обстрілу. Першому осколки влучили у серце, другий підірвався, а третього засипало осколками.
Тоді ж поранення у ногу поблизу стегна отримав і Богдан — ділянку перемотав. План дій військовий обирав серед трьох варіантів: чекати на підкріплення, відповзати назад або рухатись у бік невідомого напрямку. Богдан зробив останнє.
"Страху, що я зараз загинув, не було. Я просто розумів, як це паскудно, образливо просто стекти кровʼю. Я навіть ворога не побачив. Я розумів, якщо я зараз загину, то хлопців, які зліва, справа, ніхто не попередить, що позиції більше немає. Я обрав варіант попередити, що нас уже немає".
Богдан йшов з останніх сил, а уже майже наприкінці шляху — приліг під деревом. У цей час радів, що вижив.
"Думав, якщо я помру, я більше не зʼїм ніяких "приколясів", не випʼю лимонаду. Ні, це якось паршиво, не хочу так. У мене мотивація була супер — поїсти".
Коли йти ставало все важче, Богдан знімав автомат та інше спорядження. Тоді його схопили у полон. Це були росіяни, які окопалися між позиціями українських військових.
"Знаєте, як мені деякі люди казали після цього? "Я б на твоєму місці у полон не здався". Я просто кивнув головою і думав: "Ну добре, хлопче".
Військовий Богдан Атаманський. Суспільне Чернівці
У момент, коли його захопили росіяни, боєць задумувався над тим, аби підірвати себе гранатою. Його зупиняли думки, що тоді загинуть він і ще декілька росіян, які, ймовірно, пішли на фронт з вʼязниці.
До своєї позиції Богдана вели двоє росіян. Почався обстріл, тоді військового покинули, а самі сховалися у бліндаж. Через противника чоловік чув, як на них кричить командир та пояснює, що український військовий також хоче жити. Тому у бліндаж росіяни впустили і Богдана.
Там російських військових було більше — вони допомогли Богдану. Також йому не завʼязували руки, нагодували та дозволили курити. Чоловік пригадує, тоді дуже хотілось пити.
Про перебування у полоні
Потім росіяни, які накладали на ноги військового джгути, два кілометри вели його до крайньої позиції. Наостанок сказали: "З тобою все буде добре, з тобою трохи поговорять, далі буде обмін".
Втім це не справдилось, бо далі протягом двох тижнів Богдана утримували у клітці при 10 градусах морозу та викликали на допити. На більшість запитань росіян чоловік відповіді не мав. У відповідь на його "не знаю" використовували струм, а іноді перед тим зволожували його ноги водою, аби підсилити дію струму.
Військовий Богдан Атаманський. Суспільне Чернівці
У ті дні полоненим давали тільки воду, іноді вона могла бути замороженою. Жодної їжі не було. Майже увесь час на голові Богдана був мішок. Тільки декілька разів він бачив людину, яка проводила допит.
"Що мені мені запамʼяталось? Я бачив, що він робить свою роботу, але від того не кайфує. Це втомлена людина. У нього є завдання дізнатись це, це і це. Він, як міг — так і питав".
Далі Богдана перевезли у містечко для полонених — там утримували орієнтовно пʼять днів. Ставлення росіян покращилося, а от стан здоровʼя — погіршувався. В один із днів до ніг військового примерзли берці, а він не міг самостійно їх зняти. Це допомогли зробити росіяни, розрізавши їх. Ноги поступово набували чорних та синіх відтінків.
Богдана госпіталізували, але не одразу. Це зробили, коли почалося зараження крові — тіло трусило, а температура підвищувалася. До Богдана прийшов лікар і повідомив: єдиний варіант — ампутація. На роздуми було дві години, інакше чоловік міг померти.
"Мені вистачило двох хвилин. Я подумав, 21 сторіччя — я що, не зможу собі нормальний протез поставити? Люди бігають з ними, як олімпійські чемпіони — рішення було прийнято".
Військовий Богдан Атаманський. Суспільне Чернівці
Про перебування у російській лікарні
Після ампутації Богдана перевели до лікарні на Курщині. Там до українських полонених ставилися майже так же, як до військових російської армії. Переміщуватися по лікарні Богдану допомагав український військовий, який мав тільки поранення ока.
Богдан протягом доби випивав багато літрів води, але ще якийсь час у містечку та лікарні — не відчував голоду.
У лікарні їжа була смачною та калорійною — могли дати картоплю з мʼясом. Водночас була і пропаганда — до палати заносили телевізор, на ньому вмикали кадри з Революції Гідності.
"Тільки вирізками показували, як-от от беруть БТР. Запитували: "Навіщо ви спалили людей? Чому ви такі жорстокі?" Але вони не показували повну картину. А коли їм починають розповідати наші хлопці, що було на Майдані — вона забирали телевізор та йшли".
У лікарні українських полонених охороняли служби від нападу російських військових. Деякі з них погрожували, але нападів не було.
В Українці провели повторну ампутацію
На початку 2025 року Богдан потрапив на обмін. А опісля побував у медзакладах Чернігова та Києва.
В Україні Богдану повторно провели ампутацію. Бо шкіра була натягнута на кістки, які стирчали. Через це виникало тертя, а ноги боліли.
"Кістку вже ніхто не різав, просто мʼясо переклали".
Далі в одному з госпіталів Богдан отримав протези та зробив перші кроки. Для цього тренувався фізично, але основою стала сила волі.
"У протезному центрі сказали: "Якщо ти падаєш — купуєш торт". Я не падав".
Чому хоче назад повернутись у військо
Після полону Богдан звільнився з лав 95 бригади. Водночас не бачить своєї реалізації у цивільних професіях. Спершу з цікавості пішов на курси дронарів, де навчали на симуляторах та полігонах. А далі чоловіку стало цікаво, як ремонтувати дони — тому він пішов навчатися на збірника.
Військовий Богдан Атаманський справа. Фото надав Богдан Атаманський
Після цього Богдану запропонували два варіанти: бути збірником дронів, де більшість часу потрібно було сидіти, або підписати контракт знову із 95 бригадою або з 82 окремою десантно-штурмовою Буковинською бригадою.
"Ну у 95-ій я знав, що і як. Подивився на 82-гу. Зрозумів, бригада потужна, на гарячих напрямках, є на чому літати — для мене є робота. Мене прийняли у 82-гу, зробили посаду, чекаю на відправлення. Я хочу бути корисним, де б не опинився".Читати ще
Читати ще
“Великдень з родиною”. У селі на Буковині зустріли військового Корнуту, який майже 4 роки був у полоні
Читати ще
Потрапила у полон через місяць після пологів, а чоловік загинув на фронті: історія Семеген, яка живе у Чернівцях
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
