-
Ліквідація наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з Мі-26, 1986 рік. Фото: PhotoXpress/ZUMA via Reuters
Матеріал видання NV до 40-річчя Чорнобильської катастрофи
Чорнобильську катастрофу у Кремлі вирішили замовчувати, але вже на другий день після вибуху на станції радіаційний контроль шведської АЕС Форсмарк зафіксував небезпечні ізотопи на взутті одного з працівників — і за кілька годин шведи знали, звідки вони взялися.
У понеділок, 28 квітня 1986 року, хімік Кліфф Робінсон снідав у кімнаті відпочинку шведської атомної електростанції Форсмарк, що на узбережжі Балтійського моря. Після сніданку він пішов до вбиральні почистити зуби. Це приміщення розташовувалось на межі контрольованої та неконтрольованої зон, тому на зворотному шляху до роздягальні Робінсон мусив пройти через рамку радіаційного детектора.
Прилад чомусь увімкнув сигналізацію. Робінсон здивовано відступив: та бути такого не може! Годинник показував сьому ранку, його зміна щойно почалася, і він ще навіть не заходив до реакторної зали. Хімік відступив і спробував пройти вдруге — детектор знову видав характерний звук. А третя спроба виявилась чистою, тому Робінсон і черговий технік вирішили, що електроніка потребує калібрування. На тому й розійшлися.
Але о дев’ятій годині сталося щось дивне: біля детектора вишикувалась черга з працівників, і жоден не міг перетнути лінію контролю, бо щоразу спрацьовувала сигналізація. Робінсон попросив в одного з чоловіків черевика, поклав у пластиковий пакет і поніс до лабораторії, щоб перевірити на германієвому детекторі, який вимірює гамма-випромінювання.
Група дезактивації під керівництвом Ееро Маттілайнена (на фото на підлозі ліворуч) проводить вимірювання радіоактивного забруднення на одязі працівників, 28 квітня 1986 року (Фото: Le Monde)
«Страшні результати отримали дуже швидко, побачивши на екрані комп’ютера круті зелені піки, які зашкалювали, — пише дослідник Адам Гіґґінботам у книзі Чорнобиль. Історія катастрофи. — Серце Робінсона завмерло. Спектрометр показав цезій-137, цезій-134, короткоживучі ізотопи йоду, кобальт-60 та нептуній-239».
Це означало, що ядерне паливо вирвалося звідкись із активної зони й потрапило в атмосферу. Перше, що спало на думку шведам — десь вибухнула ядерна бомба.
«Черевик працівника був дуже забрудненим, — описував пізніше Робінсон результати перевірки на германієвому детекторі. — Спектр різко зріс, там було багато радіоактивних елементів, яких ми взагалі ніколи не бачили навіть у воді для охолодження Форсмарку».
Того ж дня, о 10:30 ранку, шведська поліція перекрила під’їзні шляхи до атомної станції, а близько 800 працівників вивезли до селища Норрскедіка, що за 10 км від об’єкту. Дозиметристи сканували кожного з них, замість взуття люди отримали бахіли.
Кліфф Робінсон, 1986 рік (Фото: SVT Nyheter)
Тим часом інженери ретельно перевірили всі три реактори Форсмарка й доповіли: жодних витоків радіації немає, все обладнання справне, станція працює ідеально. Виявилось, що радіоактивний пил осідає на Швецію просто з неба — і Форсмарк тут ні до чого.
Звідки прийшла хмара
Шведський інститут метеорології та гідрології разом з Інститутом оборонних досліджень негайно розгорнули спецоперацію з пошуку джерела забруднення. Шведські військові підняли у небо винищувачі J32 Lansen, обладнані спеціальними фільтрами для забору проб повітря. А метеорологи склали зворотні тривимірні траєкторії руху повітряних мас. Результати показали, що хмара з радіацією прийшла з території СРСР.
Пізніше з’ясується, чому Швеція постраждала від катастрофи, яка сталася в далекій Україні. Коли стався вибух на Чорнобильській АЕС, газоподібний ксенон-133, йод-131 та цезій-137 піднялись на висоту до двох кілометрів, а повітряні маси понесли їх на північний захід. Сильний антициклон над північно-західною Росією і східний вітер утворили так званий коридор для перенесення радіонуклідів через Балтійське море. І вже за добу, 27 квітня, радіоактивна хмара досягла східного узбережжя Швеції.
Біргітта Даль бере участь у прес-конференції, 1986 рік (Фото: DR)
Повітряні потоки зіткнулися над регіоном Свеаланд і потягнули отруєне повітря вгору. У ніч на 28 квітня над містами Євле та Сундсвалль пролився рясний дощ — до 27 мм опадів. Зливи буквально «вибили» радіоактивні ізотопи з хмар і «вбили» їх у шведський ґрунт. Рівень забруднення цезієм-137 у цих муніципалітетах сягнув 44 кілобеккерелів на квадратний метр.
Маючи на руках результати аналізів вже за кілька годин, шведські дипломати зателефонували до Москви за поясненням. Але радянські чиновники заперечили будь-які інциденти на своїх об’єктах.
«Світова громадськість була вже втягнена, — пише історик Сергій Плохій у книзі Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи. — І лише Москва мовчала».
Тоді міністр енергетики та довкілля Швеції Біргітта Даль скликала пресконференцію і заявила, що Стокгольм негайно подасть офіційну скаргу до Міжнародного агентства з атомної енергії.
«Країна, відповідальна за розповсюдження радіоактивних матеріалів, порушує міжнародні домовленості, якщо вона приховує життєво важливу інформацію від світової спільноти», — заявила Даль.
Але Кремль вперто не визнавав, що на території СРСР щось трапилось. Того ж вечора, на дипломатичному прийомі у шведському посольстві в Москві, посол Торстен Ерн прямо запитав радянського представника про ядерну аварію на якійсь з атомних станцій чи десь в іншому місці. Але той лише усміхався і казав, що все гаразд.
І все ж грати у мовчанку було небезпечно. Влада СРСР розуміла, що вже скоро світова спільнота вирахує, звідки пішов витік, тому 28 квітня, о 21:00 годині, головна радянська телепрограма новин Врємя видала в ефір інформацію на 23 слова: «На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія. Пошкоджено один з атомних реакторів. Вживаються заходи щодо ліквідації наслідків аварії».
І все. Без найменших подробиць, застережень і попереджень ні для своїх громадян, ні для світу. У Радянському Союзі все ще сподівались, що катастрофу якось вдасться замовчати. Але радіоактивна хмара накрила не лише деякі території сучасної України, Білорусі та Росії, але й фактично всю Європу — Югославію, Болгарію, Грецію, Румунію, Литву, Естонію, Латвію, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехословаччину, Нідерланди, Бельгію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію разом з Корсикою, а також Британію та острів Мен.
Шведи збираються навколо кіосків з газетами, щоб дізнатися останні новини про рівень радіації. Заголовки газет повідомляють про «радіоактивну хмару над Швецією» та «реакторну аварію в Радянському Союзі», квітень 1986 року (Фото: YUMPU)
Західні ЗМІ повідомляли про загрозу для життя людей, а телебачення постійно транслювало карту повітряних потоків у Центральній і Східній Європі. В цей же час у Києві та інших містах України проводили першотравневі демонстрації з народними гуляннями й концертами, залучивши до них дітей. Радянський Союз, побоюючись паніки, і не збирався подбати про здоров’я людей.
Отруєні пасовища
Щодо Швеції, яка першою забила на сполох, то на її землях осіло близько 5% усього чорнобильського цезію-137. Період напіврозпаду цього ізотопу становить 30 років, і уряд країни робив усе, щоб шкоди було якнайменше.
Найбільше постраждала північна частина Швеції. Тут ростуть суцільні килими безкореневих лишайників, які поглинають вологу й частинки безпосередньо з повітря — і ця рослина виявилась суцільно зараженою. Відтак північні олені, для яких лишайник є основою зимового раціону, накопичили цезій у м’язах. А корінний народ саамів, який займається оленярством століттями, опинився на межі фінансового краху, адже держава заборонила продавати оленину.
Того року Швеція забракувала близько 80% цього м’яса, туші скидали у ями й закопували. Аби хоч якось зберегти промисел, фермери забивали молодих тварин, яких ще не встигли випустити на пасовисько, й годували чистим кормом.
Шведський фермер прибирає заражену радіоактивними опадами солому через кілька місяців після вибуху на ЧАЕС, 1986 рік (Фото: AFP)
Уряд ввів багаторічні обмеження на лісові гриби, озерну рибу та дичину. Тут розуміли, що краще пожертвувати деякими галузями господарства, аніж наразити націю на смертельну небезпеку. Можна тільки уявити, що могло б статися, якби шведи закрили очі на проблему, адже у деяких лісах високий рівень радіації в грибах і в тілі диких кабанів фіксують навіть сьогодні, майже через 40 років після Чорнобильської катастрофи.
Двійка у щоденнику? Винен Чорнобиль
На відміну від радянського керівництва, влада Швеції обрала політику максимальної прозорості. Так, у перші тижні паніка справді була: люди масово скуповували таблетки йоду, а ще батькам наказали стежити, аби діти не гралися в калюжах, не торкалися мокрої землі та не їли сніг наступної зими. Чи безпідставними були такі перестороги?
Згодом, коли епідеміологи взялися за підрахунки, вони виявили пряму залежність між чорнобильською радіацією та хворобами своїх громадян. Наприклад, дослідник Мартін Тондель із Лінчепінзького університету дослідив стан здоров’я 1 млн 143 тис. людей, які безперервно проживали у семи найзабрудненіших округах в 1985 — 1987 роках. Він наклав 122.220 точних координат проживання пацієнтів на карту радіоактивного випадіння й відстежив, чим хворіли ці люди з 1988 по 1996 рік. Реєстр зафіксував 22.409 випадків злоякісних пухлин і чітко простежив закономірність: там, на подвірʼях тих родин, де рівень цезію був підвищений, хтось у родині, як правило, захворівав на рак.
Тондель розрахував, що 849 додаткових випадків раку у цих регіонах спровокував виключно чорнобильський пил. При цьому радіація не вдарила точково по щитоподібній залозі і не спричинила класичного спалаху лейкемії: вона прискорила розвиток злоякісних пухлин різних типів.
Інші фахівці зацікавились тим, чи вплинула радіація на розумові здібності дітей із забруднених регіонів, які на момент Чорнобильської катастрофи ще перебували в материнській утробі. Їх цікавила конкретна вибірка: від 8 до 25 тижнів після зачаття, бо саме у цей період відбувається міграція нейронів й формується кора головного мозку. І саме тоді клітини найбільш вразливі до іонізуючого випромінювання.
Медичний огляд дитини медсестрою Червоного Хреста у Гомелі на предмет збільшення щитоподібної залози, 1986 рік (Фото: Американський Червоний Хрест)
Економісти Дуглас Алмонд, Лена Едлунд та Мортен Пальме проаналізували шкільні оцінки 562.637 юних шведів та згодом порівняли випускні бали дев’ятикласників. Результати дивували: виявилось, що діти, чиї вагітні матері жили у забруднених зонах під час квітневих дощів, на 4% рідше набирали мінімальний прохідний бал для вступу до старшої школи.
Їхній середній бал за предметами був на 5% нижчим, ніж у однолітків із чистих регіонів, а найчастіше вони провалювали математику, шведську та англійську мови. І кількість низьких оцінок чітко і пропорційно зростала відповідно до рівня забруднення в рідному місті чи селі, де народилась дитина.
Проте медичні стандарти кваліфікували дози радіації, які отримали шведські матері, як безпечні. Проте вчені довели, що дитячий мозок все ж постраждав від неї, і навіть змогли виміряти ці наслідки.
Автор: Ростислав КАМЕРИСТИЙ-БРАЙТЕНБЮХЕР, NV (c)
