За інформацією: Суспільне Чернівці.
Марія Дузенко, бойова медикиня одного зі спецпідрозділів ГУР МО. Фото надала Марія Дузенко
Після таких думок Марія вирішила стати медиком. Спочатку підготовку проходила в межах 107 бригади, згодом в Буковинському державному університеті. Після цього поїхала на фронт. Першим бойовим напрямом був Харків. І лише за таких умов медикиня відчула, що перебуває там, де справді потрібна.
"Ніколи не забуду першого пораненого. Це було наскрізне осколкове поранення правої кисті. Забігаю у бліндаж а він мені каже: "Рука впала". У нього і в мене шоковий стан. Я вперше бачу таке поранення. Все було добре, допомогу надали. Саме у той момент я зрозуміла, що таке бути бойовим медиком. Хоча до цього ніколи себе не уявляла у медицині".
Бойова медикиня Марія Дузенко. Фото надала Марія Дузенко
Про долученість до Головного управління розвідки
Марія Дузенко розповідає, що після того, як тривалий час її бригада стояла на позиціях в обороні, вона вчергове наситилася таким життям і знову прагнула змін. Тоді у Facebook натрапила на можливість долучитися до Головного управління розвідки – ризикнула, подала заявку і у червні 2023 року стала бойовою медикинею в одному зі спецпідрозділів ГУР МО.
Вона працювала в Сумах, Авдіївці, Вовчанську, Запоріжжі, на Харківщині та Херсонщині.
"Збройні Сили України заходять на певну ділянку фронту, зупиняються там і стоять в обороні або в нападі. Специфіка нашої роботи відрізняється. Спецпідрозділ зазвичай долучається до конкретних операцій. Між ними у нас триває постійна підготовка – навчання і тренування. Є багато операцій, які дуже швидкі, досить секретні, які, можливо, ми не розкажемо навіть через пʼять років".
Бойова медикиня спецпідрозділу ГУР МО Марія Дузенко . Фото надала Марія Дузенко
Коли Марія долучилася до спецпідрозділу, то більше дізналася про американську систему евакуації. Вона включає три етапи – роботу бойового медика у полі; кейсевакуацію – доправлення на важкій броньованій техніці; медевакуацію – коли у машинах швидкої допомоги стабілізують пораненого та довозять до стабілізаційного пункту. Каже, найскладніше на медевакуації та стабілізаційному пункті, бо саме там найчастіше можуть гинути бійці. Хоча Марії вдавалося доставити усіх поранених живими.
"Я вважаю, що мені пощастило, бо я працювала на кожному з цих етапів. Там дуже відрізняються умови та обʼєм допомоги. Кожного разу ти думаєш: "Довезу чи не довезу, справлюся чи не справлюся". І ось це страшно".
Бойова медикиня спецпідрозділу ГУР Марія Дузенко під час служби. Фото надала Марія Дузенко
За час роботи у спецпідрозділі, після досвіду роботи на кількох етапах евакуації, Марія почала керувати медичною евакуацією. Зараз її завдання — дистанційно керувати процесами.
"Я дуже пишаюся тим, що я воюю рятуючи. Коли починала службу, мені хотілося все віддати, а зараз я зрозуміла, що мене не вистачить на всіх. Іноді треба приймати те, що люди отримують важкі поранення і що вони гинуть. Це найважче, бо ти не готова відпускати людей, навіть не готова приймати сам факт загибелі. Я лише на шляху до цього, бо зазвичай остання погоджуюся з тим, що боєць загинув".
Марія Дузенко нпід час служби. Фото надала Марія Дузенко
Евакуація на воді – складніша
Окрім евакуації на суші, Марія Дузенко має досвід керування евакуацією на воді. Минулоріч для цього спеціально готували бойових медиків, адже умови надання допомоги суттєво відрізняються. Якщо на суші є кілька етапів евакуації, то на морі діє лише кейсевакуація – там працює зовсім інше планування. Зокрема, потрібно правильно себе поводити на човні – навіть відпрацьовували, як правильно сидіти, аби утримати пораненого, коли медик надає допомогу.
"Я ніколи не працювала на морі. Для мене це теж було новим. На морі дуже довге плече евакуації – тобто йдеться про велику відстань, коли людину потрібно доправляти до чотирьох годин. Тому, зокрема, ми навчили бойових медиків переливати плазму. Це поза межами їхніх обовʼязків, але ми відчуваємо, що це необхідно у таких умовах".
Марія Дузенко з побратимами. Фото надала Марія Дузенко
Серед евакуацій на воді Марія Дузенко згадує спецоперацію, яка відбулася влітку минулого року в акваторії Чорного моря на "вишках Бойка".
"Наші хлопці працювали на вишці. Тоді відбувся прямий ракетний приліт. Пропав звʼязок. Відправили човни на евакуацію. Ми з командиром сидимо у шоковому стані. Евакуація тривала довго і ми вже думали, що все пропало. А хлопці повертаються – усі живі, жодного пораненого. Отруєння чадним газом ми не враховуємо. У нас тоді таке свято було, така радість була. Оце військовий фарт".
"Такої кількості поранених я ніколи не бачила"
Марія Дузенко розповідає, що вони постійно перебувають у гарячих точках. Є моменти, коли виїжджають відкривати фронт, коли прибувають на пік операцій чи коли долучаються, щоби дати можливість евакуювати бійців, як це було, коли тримали "дорогу життя" в Авдіївці. Ця операція була знаковою для медикині.
"Ми тоді працювали з третьою ОШБ на їхньому стабілізаційному пункті. Це був найбільш шокуючий для мене потік поранених. Я такої кількості не бачила ніде, адже бої були інтенсивними – тривали постійні обстріли і безперервні вибухи. За майже чотири доби ми мали лише одну перерву на кілька хвилин. Працювало багато служб. Поранені були скрізь: на стільцях, ліжках, на підлозі й у машинах. Було дуже важко".
Тоді на Авдіївському напрямку Марія втратила двох побратимів – їх вважають зниклими безвісти.
Бойова медикиня на стабпункті рятувала поранених бійців з-під Авдіївки. Фото надала Марія Дузенко
"Ти рятуєш людину, а разом із нею всіх її рідних"
Бойова медикиня каже, одне із найскладнішого – втрачати побратимів. Рік на службі відчувається як десять, адже війна випалює емоційно. Водночас, коли їй вдається рятувати чиєсь життя, почувається піднесено.
"Як звучить врятоване життя? Це перший дзвінок додому і слова: "Привіт, мам, я на звʼязку". У цей момент знаю, чого воно вартувало. Це кайф. Я працюю не з однією людиною, а з цілим світом навколо нього. Рятую одну людину і водночас рятую життя усіх, хто його оточує".
Бойова медикиня Марія Дузенко на службі. Фото надала Марія Дузенко
Про допомогу полоненому
Про допомогу полоненому з російської армії пригадує з відразою. Такий досвід мала на Авдіївському напрямку. Перший і єдиний. Каже, щоби рятувати бійця з РФ, треба переступити через моральні переконання.
"Це був для мене якийсь знаковий момент. У бійця було важке поранення. Мені було дуже важко надавати йому допомогу. Адже перед цим упродовж трьох діб привозили наших військових, яких нищила російська армія, а тепер треба допомогти людині з цієї армії. Поруч зі мною був хірург, який голосно повторював, рятуючи: “Це обмінний фонд”. Полоненого врятували і передали іншим службам".
Про врятованого іноземця
Марія Дузенко розповідає, що попри складні ситуації на фронті і часті моменти, коли доводиться боротися за життя бійців, вона намагається запамʼятовувати хороші історії. Пригадує, як надавала допомогу іноземцю.
"Я тоді працювала на медеваці. Мені привезли іноземця, у якого були пробиті легені, а також кульове поранення ноги. Його евакуація тривала шість годин. Сідаю, опрацьовую рани, спілкуюся з пораненим, аби контролювати його стан і знати, що він при свідомості. Питаю: "Як ти?"А він мені англійською: "Я знав, що тут війна, але не думав, що така справжня". Дуже запамʼятала цей випадок".
Марія Дузенко з побратимом. Фото надала Марія Дузенко
Про управління медичною евакуацією
Вперше Марія Дузенко управляла евакуацією на Купʼянському напрямку. Якраз за цю операцію пізніше отримала нагороду від Міністерства оборони. Медикиня каже, там теж була одна з найбільш складних операцій. І якщо до цього думала, що найважче на медеваці, то тоді зрозуміла, що командувати процесом набагато складніше, бо це відповідально.
"Для мене стало здивуванням, що це аж настільки складно просто дивитися і не бути там у процесі. Ти даєш вказівки, аналізуєш, приймаєш рішення, але це виконують інші люди. Набагато легше виконувати наказ. Дуже круто, коли рятуєш, коли у людини зʼявляється пульс або коли приходить свідомість — це взагалі вау. Це момент повного такого емоційного щастя. Я зазвичай Богу дякую, що він у той момент був з нами".
Не випустила екіпаж, бо могли не доїхати
Медикиня розповідає, що мала випадок, коли не випустила екіпаж на допомогу. Це було на Купʼянському напрямку. Тоді на полі бойовий медик переправив пораненого до укриття і вони очікували.
"Вірогідність того, що екіпаж взагалі доїде, була близькою до нуля. Цей момент для мене був переломним, бо у тебе на одних терезах поранений, а на інших — життя екіпажу. Я дуже картала себе. Мені здавалося, що ми чекаємо вічність. До речі, поранений живий – він протримався, поки ми приїхали і надали допомогу".
Бойова медикиня з Чернівців Марія Дузенко. Фото надала Марія Дузенко
"Загинув за хвилину після розмови про порятунок"
Медикиня розповідає, що на її екіпажі не гинули бійці – завше щастило довезти й надати необхідну допомогу. Однак про один випадок досі не може забути.
"Коли я була на пункті управління, бійця поранили і він хотів, щоби з ним на зв'язок вийшов медик. Розуміємо, що має важке поранення, не відчуває ніг. Я обіцяю йому, що все буде добре. Кажу: "Протримайся для нас, ми обовʼязково скоро приїдемо. Ти виживеш". Я ставлю рацію і через хвилину повідомляють, що у нього пряме попадання. Спрацював міномет. Я це не прийняла досі, бо не була до цього готова. Чи це наша втрата? Так. Чи ми винні у цьому? Ні, винна Росія".
Про навчання бойових медиків та психологічну підготовку
Між спецопераціями бійці спецпідрозділу ГУР багато навчаються. Усі, хто до нього долучається, приходять через рекрутингові центри. Бо для командування важлива мотивація військових. Марія Дузенко займається підготовкою бійців, бойових медиків та екіпажів. Підготувала понад 250 людей, з них – вісім медиків.
"Наша робота відрізняється від загальновійськової – складність задач, час евакуації, місцевість, на якій ми працюємо. Тому ми стараємося підготувати абсолютно кожного бійця на рівень вище через специфіку роботи".
Марія Дузенко, бойова медикиня одного зі спецпідрозділів ГУР МО. Фото надала Марія Дузенко
Медикиня ввела психологічну підготовку бійців. Каже, дуже цим пишається. На кількох заняттях під час медичного навчання говорить з бійцями про готовність отримати поранення і як жити з цим.
"Якщо ви хочете знати, чи потрібні ви у випадку інвалідизації, чи потрібно вам жити, запитайте про це, будь ласка, у мами, дружини, дитини. І керуйтеся саме тією думкою. Я кажу медикам, що ми боремося до останнього, використовуємо усі можливості, як би це страшно чи складно не було. Це найкраща робота у світі".
Бойова медикиня Марія Дузенко. Фото надала Марія Дузенко
"Бути на війні — це для мене відповідальне батьківство"
Марія сама виховує доньку, якій зараз 12 років. Каже, що це її найбільша підтримка. Бачаться двічі на рік, однак постійно перебувають на звʼязку. Медикиня показує відео, на якому вона під час чергування, поки не привезли поранених, перевіряє диктант доньки.
"Складно її залишати. Періодично картаю себе за це, бо здається, що забагато віддала цій війні. Але глобально саме це я вважаю відповідальним батьківством у такий час. Я пішла на війну для того, щоб забезпечити їй гарне майбутнє і щоби колись не довелося воювати їй та її дітям".
Марія Дузенко з донькою. Фото надала Марія Дузенко
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
