Побратими нарекли його Кайманом. Зовні не скажеш, що він схожий на хижака: молодий хлопець в окулярах, худенький, із дуже спокійним та глибоким поглядом. Проте подивіться на нього в дії – і все стане зрозуміло.
Герой нашої розповіді, як хижий родич крокодилів із Кайманових островів, нападає із засідки та “перекусує” все, до чого дотягується. Чи то йдеться про скиди на ворога з дрону, чи то про вогонь його відділення по ворожих безпілотниках – у будь-якій ситуації він діє холоднокровно та професійно.
Про нього повідомляє 808 Дністровська окрема бригада підтримки.
Родом Кайман із Садгори у Чернівцях. У цивільному житті здобув фах електромонтажника на залізниці, працював на різних підприємствах міста. Йому 30 років. На запитання про особисте життя відповідає з усмішкою: “Стараюсь залишатися холостяком”.
Свого часу хлопець їздив до Італії – просто провідати маму, яка виїхала на заробітки, щоб підняти дітей на ноги після розлучення. Там Кайману запропонували роботу на виноградниках. Місцеві італійці дуже хвалили працьовитого українця, проте його нестримно тягнуло додому.
Коли ще за часів АТО пришла повістка, він без вагань повернувся в Чернівці й одразу з’явився до військкомату. Тоді йому відмовили, мовляв, “навіщо прийшов, іди працюй”. Тож він повернувся до цивільної роботи. Проте у червні 2023 року Кайман усе ж став до лав ЗСУ, потрапивши у 808 Дністровську окрему бригаду підтримки. Починав сапером, згодом став командиром відділення, виконував завдання у різних підрозділах. Його мама з Італії стала активною учасницею волонтерського руху, разом із однодумцями збирає та передає допомогу для ЗСУ. Наразі підтримує підрозділ сина: “Вона присилає багато солодкого і шкарпеток. Хлопці від такого ніколи не відмовляються”, – сміється Кайман.
Служба Каймана – це географія запеклих боїв. Спочатку була Херсонщина, де будували укріплення. Потім – Донеччина, мінування під вогнем та встановлення невибухових загороджень.
“Де ми тільки не були, всього вже й не пригадаю, – ділиться боєць. – Там, де змінювався фронт, були й ми”.
Уже майже рік Кайман служить у новій ролі – як оператор БпЛА та командир групи.
Його робота – це постійний ризик. Ворог веде полювання на операторів БпЛА, тому позиції доводиться міняти безперервно.
Один із яскравих епізодів стався на Донецькому напрямку, коли сапери встановлювали загородження під прикриттям бронетехніки.
“Ми помітили вороже “крило” (ударний БпЛА), яке почало полювати за нашою БМП, – згадує Кайман. – Відкрили вогонь із усього, що мали, підбили його, і воно впало поруч із машиною”.
За кілька годин, коли БМП поверталася назад, історія повторилася: прилетів наступний ворожий дрон. Підрозділ Каймана знову зустрів його щільним вогнем і знищив. Так за один вихід бійці “перегризли” два безпілотники противника.
“Від того, що ми двічі врятували життя екіпажу БМП, на душі були дуже приємні відчуття”, – зізнається військовий.
Поранення Кайман дістав на Харківському напрямку. Того дня вони рухалися колоною з трьох машин разом із суміжниками. Бійці їхали на пікапах – це дає швидкість, але не захищає від ударів.
“На повороті водій змушений був скинути швидкість, і саме там нас підстерігав “ждун” – ворожий FPV-дрон на оптоволокні. Удар був страшним. Водій залишився без ноги, один побратим загинув на місці, я дістав поранення й контузію. Після вибуху вивалився з машини, перша думка – перевірити небо на наявність інших дронів. Чисто. Підбіг до хлопця – пульсу вже не було. Навколо тиша, бо мені розірвало барабанні перетинки. Кричу: “Хто трьохсотий?”. Обізвався водій. Наказав іншому бійцю допомагати, разом ми витягли пораненого з авто та наклали турнікет”.
Невдовзі під’їхали суміжники. Попри шок, Кайман зорієнтувався миттєво: наказав швидко розвантажити з багажника міни та сховати БпЛА, адже у разі повторного прильоту по боєкомплекту шансів не залишилося б ні в кого.
“Коли я усвідомив, що побратима більше немає, то просто наказав собі відкласти емоції та жаль на потім. Було головне завдання – врятувати тих, хто вижив”.
Кайман пройшов реабілітацію, щиро дякує військовим медикам за відновлення, але пережите досі не відпускає його. Він постійно прокручує той день у голові, шукаючи варіанти, як можна було уникнути трагедії: “Якби FPV-дрон влучив у міни чи акумулятори, нас би взагалі не стало. Я й досі себе караю. Помітити того прихованого “ждуна” було майже неможливо”.
Долати страх і знову виходити на бойові завдання молодшому сержанту допомагає колосальна внутрішня концентрація та відповідальність за людей.
“Переборювати страх потрібно в будь-якому разі. Якщо я піддамся емоціям, то не зможу ухвалювати ефективні рішення та дбати про безпеку своїх підлеглих. Прийшла повістка – я пішов. Треба так треба”.
Головне джерело мотивації для командира групи – це розуміння того, за що саме він воює.
“Я бачив ті села, які ми проїжджали, бачив людей, які там жили. Фронт рухався, і тепер там немає ні тих сіл, ні тих людей. Оце жахіття треба зупинити. Нам потрібна тільки Перемога”, – підсумовує Кайман.
За мужність, професіоналізм та успішне виконання бойових завдань молодший сержант, командир групи операторів БпЛА нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України “Золотий Хрест” – символом військової доблесті, честі та відданості.
