Ще один із тисяч мирних українців, яких війна зробила героями, повернувся в своє рідне місто на щиті. Будівельник за професією Бурдинюк Роман Васильович, як і більшість наших захисників, ніколи не мав наміру воювати. Але у липні 2022 року як сумлінний і добросовісний громадянин своєї держави відгукнувся на заклик Вітчизни і став у військовий стрій.
Останнє місце служби Романа Васильовича ‑ 1-ий єгерський батальйон в/ч А4056, який разом з іншими підрозділами Сил Оборони України захищає багатостраждальний Покровськ Донецької області. Саме там, в районі населеного пункту Новопавлівка, 15 липня солдат Роман Бурдинюк отримав важке поранення несумісне з життям.
Його повернення до рідного міста новодністровці стрічали навколішки, оплакали в Храмі Покрови Пресвятої Богородиці, де відбулася заупокійна літургія, та на громадській панахиді на Алеї Слави. Поховали героя на Новодністровському міському кладовищі.
Прощаючись із полеглим героєм, міський голова Наталя Цимбалюк від імені всієї громади подякувала йому за захист і висловила щирі співчуття родині – дружині Людмилі, донечкам Оленці та Ксенії, побратимам, друзям, колегам:
‑ Коли у 2022 році клятий ворог прийшов на нашу землю, Роман як справжній чоловік став на захист України, долучившись до ЗСУ. Весь цей час він мужньо захищав нашу країну і кожного з нас. Але жахлива війна забирає найкращих і Роман загинув. Загинув у бою.
Це велика втрата для його родини, для нашої громади, для всієї України. Ми завжди будемо вдячні нашому герою за жертовність, за відвагу, за патріотизм. Дякуємо за наші ранки і за тихі вечори. Пам'ять про Романа Бурдинюка, як і про кожного полеглого захисника, завжди буде жити у нашій пам’яті. Щирі співчуття рідним, друзям, побратимам, колегам, сусідам. Розділяємо ваш біль, тому що це і наш біль.
А ми маємо єднатися і усвідомлювати, якою дорогою ціною дається нам кожен наступний мирний вечір.
Більше про Романа Бурдинюка розповів його шкільний вчитель і класний керівник Валерій Самусь, з яким той до останніх днів підтримував зв'язок:
‑ Це вже третій учень того класу повернувся додому на щиті. Руслан Донець, Віталій Чушин, тепер Роман Бурдинюк.
Ми часто чуємо фразу «ненароджений для війни». І коли Роман написав мені в одній із соцмереж «Я в ЗСУ» я, грішний, подумав: «Романе, війна ж не для тебе!» Бо знав, що через слабке здоров’я він навіть строкову службу не проходив. А на війну пішов. Під час першої відпустки Роман пояснив своє рішення так: «Руслан Донець загинув. Я нічим від нього ні кращий, ні гірший. Тому тут відсиджуватися не зможу».
Більше того. Спочатку Роман потрапив у підрозділ обслуги, це за сто кілометрів від передової. Але вже через три місяці він написав рапорт з проханням перевести його поближче до фронту. Його перевели Донеччину, де бої не вщухають ні на мить.
Роман мав загострене відчуття справедливості. Він дуже любив життя і будував плани на майбутнє. І всі розмови і повідомлення закінчував: «Спочатку виб’ємо ка@апів, а потім будемо будувати своє життя».
Відповідальний, небагатослівний, завжди готовий прийти на допомогу. Дуже картав себе за те, що у нього на очах загинув побратим, найкращий друг, а він не міг нічого вдіяти. Ми казали йому, що то війна. А він своє: «Розумію, що війна, але гинуть кращі». Тепер серед тих найкращих і Роман.
Троє однокласників Роман Бурдинюк, Віталій Чушин і Руслан Донець тепер разом у Небесному Легіоні. Вони чекають, що кожен з нас буде щось робити, аби здолати рашистську нечисть.
Тримаючи слово від духівників, Благочинний Кельменецького районного благочиння, настоятель храму Вознесіння Господнього села Бабин, священник Михайло Левицький сказав:
‑ В одній із своїх перших проповідей під час земного служіння Христос Спаситель сказав «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться». Це значить, що кожна людина у цьому світі має свою вільну волю. Але хтось цей дар використовує для того, щоб убивати, руйнувати, ґвалтувати. А хтось стає живим щитом, аби зупинити це зло. Серед них ‑ воїн Роман, душу якого Господь сьогодні приймає до своїх небесних осель.
Мусимо розуміти, що все те, що відбувається у нашій країні, триває не з 2022 року і навіть не з 2014. Уже багато століть один і той самий ворог намагається нас поневолити та знищити. Та ми продовжуємо жити і боротися.
Кажуть, що червоно-чорний прапор – бандерівський. Але якщо синьо-жовтий стяг змочити кров’ю, то він стане червоно-чорним. І лише під таким, червоно-чорним прапором боротьби ми зможемо стати під синьо-жовтий стяг свободи і миру.
На жаль, сьогодні лише у такий спосіб, коли наші захисники повертаються на щиті, ми відчуваємо той величезний жах і трагедію війни. Але ж саме завдяки тому, що наші захисники ціною власних життів стримують там ворога, ми не зазнали тих великих втрат і руйнувань, які є в прифронтових областях. За це ми дякуємо нашим велетням духу, які стоять непорушним щитом проти темряви, яка суне з півночі і зі сходу. Дякуємо усім ‑ хто зі щитом і хто на щиті!
Отож, воїне Романе, дякуємо тобі!
