За інформацією: Суспільне Чернівці.
Георгій Корнута під час зустрічі у громаді. Суспільне Чернівці
Як потрапив у полон
За декілька днів Георгію виповниться 27 років. Ще у 2018 він пішов на строкову службу та долучився до Державної прикордонної служби. За девʼять місяців підписав контракт, далі орієнтовно півтора роки служив у чернівецькому загоні. Опісля — написав рапорт і перевівся на службу до міста Маріуполь, де і застав початок повномасштабного вторгнення.
Військовий з Буковини Георгій Корнута, якого звільнили з полону РФ 5 березня 2026 року. Фото надала Тамара Сьох
Тоді Георгій був одним з тих військових, які першими зустріли російську армію.
"У звʼязку з тим, що росіяни наступали, було "гаряче". Ми міняли місце дислокації. На початку квітня 2022 року внаслідок масивних обстрілів і авіації ми були змушені зайти на територію заводу Ілліча", — розповідає військовий.
З 10 на 11 квітня українські військові намагались прорватись з оточення — спроба зірвалась. Тоді "голову" колону розстріляли — було багато жертв.
Наступної ночі військові намагались вийти з оточення та території заводу власними силами, аби доповісти, якою насправді є там ситуація. Тоді зібралась група з девʼяти людей, Георгій — серед них.
"Зробили те, що могло вартувати нам життя – ми пішли на прорив. Потрібно було пройти 120 кілометрів оточення. Коли ми вийшли з території заводу — потрапили на позиції противника, де частково були оточення і через деякий час потрапили у полон".
Спершу Георгія утримували в Оленівці, далі у колоніях Ростовської, Брянської та Тульської областей РФ.
Звільнений з полону Георгій Корнута. Суспільне Чернівці
Що переживали рідні
Для родини військового проживання невідомості почалось ще до того, як він потрапив у полон — наприкінці березня з Георгієм обірвався звʼязок, розповідає рідна сестра Георгія Олеся Олару. Про те, що він перебуває у полоні, рідні дізнались з російських Telegram-каналів — там знайшли список з іменами полонених, які перебувають в Оленівці.
"Він набагато молодший за мене. У нас різниця у віці — 15 років. Я його виховувала, він мій малесенький Грішка. Це були постійні пошуки з усіх можливих і неможливих каналів. Шукали через спільних знайомих, через інших звільнених з полону. По краплині складали інформацію", — розповідає Олеся.
Також рідні писали листи в українські інстанції та закордонні, зокрема, до Папи Римського та в Обʼєднані Арабські Емірати.
Сестра звільненого з полону Олеся Олару. Суспільне Чернівці
Що відбувалось у полоні
Поки рідні хвилювались за Георгія — чоловік думав про брата, який під час початку повномасштабного вторгнення служив у Харкові. Тоді місто опинилось під обстрілами, а з хлопцем обірвався звʼязок — родина не мала інформації, де він перебуває та у якому стані.
Орієнтовно за пів року до обміну Георгій отримав першого листа від сімʼї. У ньому йшлося про те, що з братом все добре, інші рідні здорові, а батьки та бабуся чекають на його повернення.
Листи також писав і Георгій. Три з них сімʼя отримала торік.
"У листах він не міг писати нічого конкретного. Тільки, що чекає, що дуже за нами скучив і дуже хоче додому. Ці листи були, як промінчик сонечка. Один лист був написаний його рукою — від нього було щастя і від того, що він мав можливість написати хоча б декілька рядків. У наступних листах відчувалось розчарування — він не мав можливості контактувати з нами", — каже Олеся.
Звільнений з полону Георгій Корнута. Суспільне Чернівці
Про повернення в Україну
Цьогоріч 4 березня Георгія та його товариша, разом з яким він перебував у полоні, вивели з камери та наказали збирати речі. Також переодягнули. О 22:30 посадили в автозак та відвезли на аеродром. Після прибуття звʼязали руки та закрили очі, аби полонені не бачили, де саме перебувають.
З машини їх перемістили у літак, після декількох годин польоту полонені опинились на території Білорусі, де їм повідомили, що найближчим часом буде обмін. 5 березня він відбувся.
Усвідомлення про повернення в Україну сталось, коли Георгій почув українську мову.
"Коли представники Координаційного штабу зустрічали нас — огортали теплими словами, прапорами. У той момент я усвідомив, усе пекло, яке ми минули, — позаду", — ділиться чоловік.
Представниця Координаційного штабу дала Георгію телефон, аби він міг зателефонувати до рідних. Вони уже чекали на дзвінок, адже їх попередили, невдовзі військовий повернеться додому у межах обміну.
"Рідні, я вдома" — перші його слова були. Ми просто плакали. Це дуже велика радість, яку неможливо передати словами", — розповідає Олеся.
Георгія, як і його рідних, переповнювали емоції, які він вже давно забув. Він це зробив цілеспрямовано, аби переживати полон було легше.
"Завдяки моїм рідним, завдяки батькам, завдяки близьким, я відновлюю ці почуття і все повертається у своє русло".
Георгій Корнута поруч з рідними. Суспільне Чернівці
Георгій лікувався у медзакладах двох областей, а сьогодні вперше приїхав у рідну громаду та увійшов до дому. Каже, досі не може повірити у це. Завтра він справить перший Великдень після полону — планує освятити кошик у колі рідних. Саме такі спогади, які він "прокручував" у голові кожної Пасхи у полоні.
Щодо ставлення росіян — тортури та катування вони не припиняли навіть на Великдень. Навпаки, їх поведінка ставала ще більш агресивною. Вони могли вивести полонених на коридор, побити та змусити виконувати надміру багато фізичних вправ.
Жоден з родини сьогодні не стримав сліз. Батько огортав руку сина, аби підтримати його. А на запитання, як Георгій хоче побудувати своє майбутнє — відповідає просто: "Хочу жити".
Руки Георгія Корнути та його батька. Суспільне Чернівці
Читати ще
Читати ще
Потрапила у полон через місяць після пологів, а чоловік загинув на фронті: історія Семеген, яка живе у Чернівцях
Читати ще
Вперше після полону справив Святвечір та Різдво з рідними: історія військового Михайла Турецького з Буковини
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
