За інформацією: Суспільне Чернівці.
Коляда на Путильщині. З журналу “Буковинська Гуцульщина”
У Вижницькому районі — ґаздівська коляда з музичним супроводом, а у Чернівецькому — різдвяний вертеп із зіркою чи шопкою. Такі традиції колядування збереглися у деяких селах на Буковині. У текстах не лише віншують на добро й гарний рік та прославляють народження Христа, але й вшановують померлих або ж колядують у будинках, де ніхто не живе.
У селах упродовж кількох днів ходять від хати до хати у межах своєї парафії. Натомість у містах колядують лише за запрошенням. Про особливості колядування Суспільне Чернівці розповіла етнографиня Іванна Стефʼюк.
Ґаздівська коляда на Путильщині
На Буковині є кілька видів коляд, які доповнюють одна одну. Це умовний поділ, каже етнографиня Іванна Стефʼюк.
За її словами, традиційна та в чомусь архаїчна ґаздівська коляда є у Вижницькому районі. У Розтоках та Підзахаричах таку коляду називають "браття". До неї долучаються лише чоловіки. Того, хто керує гуртом, називають "береза". Колядники ходять від хати до хати й під супровід скрипки чи баяна віншують ґаздів. У хатах можуть заколядувати "Господарю", "Дівчині", "Святому Миколаю". Крім цього, побутує "Умерска коліда". Її просить виконати родина, у якої за рік, що минає, хтось помер.
“У репертуарі гурту можуть бути дуже цікаві образні тексти. У них можна почути про створення світу, відшукати умовну інструкцію, як святкувати Різдво чи скільки служб наймати за померлі душі. У них же є віншування для господарів. Колядки показують, як треба тримати свою традицію”, – каже Іванна Стефʼюк.
Коляда на Путильщині – Товарниця, 1979 рік. З журналу “Буковинська Гуцульщина”
Наприклад, у Розтоках раніше колядували від Різдва до Василія. Колядники ходили від хати до хати, які далеко одна від одної. Їм був потрібен тривалий час для того, аби кожному заколядувати.
Колядницький гурт заходить на подвір'я, дає про себе знати дзвіночком. Господар виходить з хати і покриває рушником хрест у руках "берези", а той віншує господаря – зазвичай бажає мати багато волів, коней та бджіл, бажає радості і здоровʼя родині і каже, щоби наступного року дочекалися Різдва. Іванна Стефʼюк каже, що такі особливості вдалося зафіксувати завдяки носієві Юрію Кермачу, який й досі колядує у селі.
Після віншувань на обійсті, заходять до хати, аби заколядувати. Скрізь їх частують. Однак в одних прийнято колядувати, коли на столі лише свічка, колач та колядницький хрест, а в інших господарі одразу ставлять пригощання. Зазвичай такі гурти збирають пожертви на церкву.
Коляда у Розтоках, 2021 рік. З журналу “Буковинська Гуцульщина”“Коляда – це та радість, яка має бути доступна всім. Тому колядники не оминають жодну хату. Хіба коли святкують за різними календарями, то ходять до своєї парафії. Дуже щемко виглядає, коли колядують й біля тих хат, де ніхто не живе. У коляді йдеться про те, щоби господар прийшов на своє подвірʼя, йому Господь засіяв пшениці, спік колачі, тільки, аби повернувся до хати”.
У коляду часто ходять чоловіки, бо за традицією саме чоловік має розпочинати рік — "тоді у домі буде добробут". Водночас жінки теж долучаються до колядування. Тобто ґаздівська коляда – це більше про обрядовість, а інші гурти збираються радше задля привітання.
Коляду в Топорівцях Іванна Стефʼюк теж виокремлює, як архаїчну. Каже, там бережуть живу традицію.
"Чим більше колядників прийде, тим щасливіший буде рік"
Умовно до другої коляди, яка поширена і в селах, і в містах Чернівецької області етнографиня відносить гурти, де збираються малі колядники. Можуть бути хлопці й дівчата.
"У деяких селах ходять колядували лише до рідних чи друзів – компанія до компанії. Пригощаються, виконують колядки. В інших селах є церковний хор, який колядує та збирає гроші на церкву. А щодо дітей, то є у селах така прикмета – чим більше колядників прийде, тим щасливішим буде рік для родини".
Коляда у Великому Кучурові. З сайту Буковинського центру культури і мистецтва
Такі гурти мають із собою додаткові атрибути – зірки чи шопки. Іванна Стефʼюк каже, що виготовляли їх з сита. Робили рухомими. Всередину ставили свічку, яка освітлювала дорогу колядникам і символізувала вифлеємське світло.
"Гарні традиції виготовлення таких зірок збереглися у селі Остриця. У Великому Кучурові зірка теж є важливим атрибутом для гуртів. Вона може різнитися розмірами — від великої до зовсім крихітної — але головний її посил — світло Різдва. Тут доручають тримати зірку переважно Янголові у вертепі. Ця роль дуже почесна".
За словами етнографині, у селі Горбова є кілька різновидів різдвяної вертепної драми. Троє хлопців із зіркою ходять окремо не із загальним вертепом. Співають спеціальну колядку "На зірку".
Такі ж зірки присутні у різдвяних традиціях села Просіка. Архівні світлини, які збереглися у місцевій бібліотеці, це підтверджують.
Коляда у селі Просіка. З сайту Буковинського центру культури і мистецтва
Відмінність коляди у місті й селі
Коляда у селах та містах відрізняється. Зазвичай у селі ходять від одного до іншого у межах своєї парафії — хтось святкує Різдво 25 грудня, а хтось — 7 січня. Й на коляду не запрошують, хіба дітей. Натомість у місті ходять колядувати за запрошенням.
“У селі знають, хто до якої парафії ходить й чекає на колядників. На Буковині проживають різні етнічні групи і до теперішньої календарної реформи були села, які святкували за різними календарями. Але там переважно знають про приналежність. У місті ж колядують за попереднім запрошенням, адже у одному будинку можуть опинитися євреї, поляки, мусульмани”.
Етнографиня розповідає, що ще сто років тому у день, коли родина святкувала Різдво, ставили на двері новорічний віночок – так засвідчували, що їх можна вітати. Зараз же це набуло радше декоративного змісту.
У період повномасштабної російсько-української війни часто ходять колядувати, аби не лише привітати, але й зібрати гроші на військо.
Студенти Центру культури і дозвілля Чернівців на коляді. Дмитро Павлюк
Різдвяний вертеп у Лужанах
У радянський період коляда переховувалася, а партійці її відслідковували й могли відправити до тодішнього відділку поліції. Бувало й так, що видозмінювали тексти коляд.
"Були випадки, коли брали мелодію справжньої колядки, але сенси у ній закладали геть інші. Зі слів етнографа Миколи Шкрібляка, дітей змушували ходити колядувати: "Нова радість стала, яка не бувала, зоря з Кремля у Карпати світлом засіяла…" Це приклад, коли традицію нібито не забороняли, але геть підмінювали поняття. Викривлювали зміст, зберігаючи форму", – розповідає Іванна Стефʼюк.
Різдвяний вертеп у Лужанах. acc.cv.ua
У Лужанах Чернівецького району вже орієнтовно 80 років існує їхня вертепівська шопка – такий деревʼяний ящик у вигляді будиночка з головними дійовими особами Різдва. Зі слів етнографині, коли у радянський період виявляли вертепний гурт з цією шопкою, то збивали хрести, щоби принизити їх. Але люди все одно щоразу це відновлювали і зберігали своє. Тому такий різдвяний вертеп колядує й досі.
"Різдво Христове – найсвітліший день року, якого чекаєш, незалежно від того, скільки тобі років. Воно має виняткове значення для тих, кому важлива духовність. Хто заперечує віру в Бога, то сприйме ці дійства за етнографічний флешмоб, а для когось це частина народної культури, яку треба берегти й передавати".
З часопису для дітей “Українська ластівка”, січень 1933 рік. Державний архів Чернівецької області
Читати ще
Читати ще
Як на Буковині прикрашали оселю до Різдва за українськими традиціями
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
