За інформацією: Суспільне Чернівці.
Як буковинець Іленчук відкрив благодійний фонд, щоб допомагати військовим. Фото: Юрій Іленчук
Юрій Іленчук з Буковини воював під час АТО та з початку повномасштабного вторгнення. У звʼязку зі станом здоровʼя він демобілізувався, але через те, що знає, наскільки важливою для військових є волонтерська допомога, почав волонтерити відразу після звільнення зі служби. Нещодавно чоловік відкрив фонд, аби мати офіційний рахунок, на який підприємства зможуть перераховувати гроші.
Про це Суспільному розповів ветеран Юрій Іленчук.
Фонд Іленчука має назву "Допомога ветеранам Буковини". Тут збирають гроші для різних потреб на передову, закуповують РЕБи, збирають дрони.
Ми закуповуємо комплектуючі, хлопець, який з нами працює, їх збирає. Так виготовили вже понад 30 штук.
Речі, розміщені у приміщенні фонду, які Юрій відвезе на фронт. Фото: Юрій Іленчук
Також купують автівки на фронт та іноді займаються ремонтом вже зламаних. Крім цього, у фонді плетуть маскувальні сітки та збирають від місцевих жителів продукти, одяг та інші речі, які потрібні на фронті.
Зібране у фонді відвозять на передову. Іленчук каже, їздить по всій лінії фронту, також залучає декількох водіїв.
Де розташований фонд
Фонд розташований у селі Ревне Чернівецького району. Там Іленчуку виділили приміщення школи, де колись навчались діти молодших класів. Приміщення було занедбане, тому спершу Іленчук прибрав територію, полагодив електрику, пофарбував двері та стіни. Зараз для роботи замовив столи.
Приміщення, де розташований фонд. Фото: Юрій Іленчук
Про військовий досвід Іленчука
Юрій воював в АТО за контрактом, згодом звільнився зі служби. Опісля цього не планував повертатись на фронт. Втім у 2020 році син Максим вирішив піти воювати. Юрій не хотів "відсиджуватись вдома", доки син на фронті, тому в один день з ним пішов у ТЦК добровольцем.
Син Юрія Максим Іленчук. Фото: Алла Іленчук
Під час повномасштабного вторгнення батько із сином служили в різних батальйонах, втім часто зустрічалися на опорних пунктах або заїжджали одне до одного на позиції. Також чоловік ділився із сином та молодшими побратимами бойовим досвідом, який отримав під час служби в АТО.
Коли розвозили продукти чи боєкомплекти по позиціях, то заодно й з сином зустрічався. Він знав все, що знаю я. Усім, хто приходив на контракт, я намагався пояснити, як що працює, що й коли треба робити, – каже Юрій.
Батьки Максима на його могилі. Фото: Суспільне Чернівці
Максим загинув 28 березня 2022 року через постріл з танка. Тоді разом із побратимами мав стримувати російський танковий наступ на Київщині, а Юрій в цей час воював на Житомирщині. Юрій знав про російський штурм й пробував зателефонувати синові.
Десь о 5 ранку я пробував набрати Максима, щоб поцікавитися, що там і як. А потім мені вже з дому подзвонили, що син загинув. Я почав зразу дзвонити до кожного його побратима, але вони не мали, що мені сказати. Я був у ступорі. Як це прийняти?
Наступного дня після похорону сина Юрій повернувся на фронт. Каже, думав, що чим більше російських військових знищить, тим буде легше. Але полегшення не наставало. Так було до червня, опісля – Юрія звільнили зі служби через стан здоров'я. Оскільки чоловік більше не міг воювати, вирішив волонтерити, аби й так допомагати фронту.
Після контузії, осколкового поранення та інфаркту мене списали й дали групу інвалідності. Почав волонтерити, бо іншого вибору не маю: воювати мені не дозволяють, а якщо сидіти в тилу й не допомагати, то скоро ворог прийде сюди, — розповідає Юрій.Читати ще
Читати ще “Чим більше дронів передаємо ЗСУ, тим менше привозимо полеглих”. Священник з Буковини передав на фронт 650 FPV-дронів
Читати ще “Я відвідую поранених військових у лікарнях”. Історія Ольги Кметюк з Чернівців
