За інформацією: Суспільне Чернівці.
Загиблий військовий Василь Бородач. Фото: Ольга Бородач
Як розповідає командир мінометної батареї на позивний Коломак, у бригаді Василь мав авторитет серед побратимів.
"З ним служили багато хлопців з його попереднього батальйону. Всі пройшли найзапекліші бої під Бахмутом, Кліщіївкою, Андріївкою, тому вони всі дружили. Повага у бойових хлопців між собою, братерство все-таки", — розповідає командир.
Військовий на позивний Колимак, який був командиром Василя. 92 окрема штурмова бригада імені Івана Сірка
Побратими тягнули його тіло два тижні
Торік бригада Василя обороняла Авдіївку та Харків, а влітку пішли в наступ на Курщину. У лютому цього року почався контрнаступ російської армії, й українські бійці були змушені відступати з позицій. Саме у тому бою Василь отримав осколкове поранення й миттєво загинув.
Троє побратимів не змогли врятувати життя бійця, проте і залишати його тіло не хотіли. Через ясну погоду та загрозу дронів, забрати бійців машиною не вдавалося. Побратимам довелося виходити з позицій самим та тягти тіло Василя самотужки понад 25 кілометрів.
"Хлопці його там тягнули, наскільки це було можливо пішки. Десь тижні зо два так, а потім їм виїхала назустріч "броня" і наша піхота допомогла, вже тоді вивезли його вже на територію України. Хлопці відмовилися його покинути, до останнього чекали, щоб їх разом вивезли", — розповідає командир на позивний Коломак.
"Не вірила, що побачить тіло сина"
У лютому мама готувала Василю посилку. В останній момент він сказав, що йде на тривале завдання 12 лютого і попросив не відправляти її. Потім перестав виходити на зв’язок.
"20 лютого до нас прийшов сільський голова та сказав, що Василя вважають зниклим безвісти, а про його загибель ще ніхто не говорив. Вже пізніше подзвонили з його бригади та повідомили про його смерть", — розповідає мати Ольга Бородач.
Ольга Бородач з сином Василем Бородачем. Фото: Ольга Бородач
Мати каже, не вірила, що колись побачить тіло сина.
"Я не повірила словам командира, що його тіло зможуть доставити додому. Бо хто його поверне з російської землі? Проте командир казав: "Я клянуся своїми дітьми і слово офіцера даю, що я доставлю його в Україну". Він дотримався слова".
З Василем Бородачем попрощалися у Ржавинцях у березні 2025 року. Крім батьків, у нього залишились сестри та 12-річний син.
"А я на цвинтарі працюю, то я щодня біля нього. Там буває, що вітер десь вінки покидає чи квіти. Буває, що двічі чи тричі на день.Часто говорю з ним", — розповідає батько Василя Віктор.
Віктор та Ольга Бородач на могилі загиблого сина Василя Бородача. Суспільне Чернівці
Читати ще
Читати ще
З дитинства хотів бути снайпером: історія полеглого бійця з Буковини на позивний Зевс
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
