За інформацією: Суспільне Чернівці.
-
Фото зі сторінки Романа Доніка у Фейсбук
На жаль, глядачам телевізірів треба періодично нагадувати, що мантра – “двє – трі нєдєлі” не працює з березня. Хоча главком навряд чи мав за мету щось донести до двотижневиків. На таких рівнях трошки іншу мету переслідують. Але ми ж з вами живемо тут. І ворога нам прийдеться зустрічати тут. І як показав минулий рік, в один тиждень війна може прийти туди, куди ніхто не думав. В різних проявах. Але майже рік повномасштабного вторгнення, а Українці не налаштувалися на те, що ця війна надовго і що в короткій перспективі краще не буде.
Майже вся енергосистема розвалена. Всі рахують коли закінчаться ракети та шахіди, або коли закінчаться мобіки. В обчєм якось живуть категоріями – “тиждень-два”. І кожного разу мають надію, що обстріл або атака будуть останні. При чому реальних підстав так вважати нема. Але все одно, якийсь не зрозумілий мені шапкозакидатєльний настрій. Типу ми тут всіх вже перемогли, залишилось трохи десь там далеко додавити і все. Тут вже можна розслабитися, бо тут вже якби всі загрози минули. Нє, ну звісно є якась вірогідність ракетного удару, але скільки їх там лишилось у тих росіян. До того ж економіка по всім тілівізорам у росіян в пікє пішла. І мобілізацію вони просрали бездарно. І техніки в них нема сучасної. І якщо навіть попруть, то ми (хто ці ми?) їм як піднавалим…. Бо ж в лютому при співвідношенні 1 до 12 їх рвали, а тут зараз вапщє, раз плюнуть. І генераторів нам стопіцоттисяч з Европи везуть. І так можна пів дня наші переваги рахувати.
При чому не тільки у цивільних, але і у військових в тилу такі настрої. Типу – саме важке вже було і вже нас ніяким боком не торкнеться. Але в житті трошки інакше. А в житті росіяни чекають морозів, щоб завдати масованих ударів по енергосистемі. Коли за дві-три години ляже крім світла ще тепло та водопостачання. Коли при мінус 10-15 відновлювати буде не реально. І С-300 в них як грязі. І мобіків вони ще призовуть, або вже призвали. І ресурсу в них більше чим у нас. Це вже мабуть всі засвоїли.
А ще скажу саме не приємне. Майже всі (акцентую – майже) хто хотіли та могли воювати, вже тут.
Майже всі, хто щось знали про війну і зброю та вміли, вже тут. В тій або в іншій мірі.
Хтось відмобілізувався, хтось контракт підписав, хтось в ДФТГ, хтось підвойовує під чорним прапором виконуючи задачі для командування. Хтось навчає. Хтось допомагає. Але майже всі вже задіяні. Все, розумієте? От як би це не звучало паскудно, але більше надмотивованих людей не буде. Ті хто прийшли самі в воєнкомати, а їх взяли на облік і вони чекають дзвінка, на жаль погоди не зроблять. Це в масштабах мільйонної армії зараз, сльози.
Я це все до чого. Ми переможемо. В цьому нема сумніву. Але цю омріяну перемогу здобувати прийдеться саме нам з вами. Інші мотивовані вже не прийдуть. Більше вже не буде таких, щоб прямо рвалися воювати. Від сьогодні до перемоги нас буде тільки менше. Просто пам’ятайте про це, будь ласка.
Всі моралісти та моралістки, які зараз повчають як треба, а як не можна, знайдуть спосіб з’їбнути. Це доведено вже. І нас до біса мало ще й для того, щоб влазити в якісь срачі. Все дуже і дуже просто. Хто може і як може воює та допомагає воювати. При чому похуй як це робить хтось інший. Він же теж допомагає? То не заважайте. Просто звузьте горизонт своєї уваги. Я правду кажу, нас дуже мало.
Нас вистачить для перемоги, але потребує над зусиль. І нас буде все менше. Тому треба просто робити все що можемо і трішечки більше. Все що можемо робимо зараз, а трішечки більше то на кінець зими. На нову (і надіюсь останню) спробу росіян знищити Україну.
А ще навчаємось, та навчаємо. Молодших командирів піхотних відділень. Поки є час. Кожен день на вагу золота. Ще дорожче. Кожен день, на вагу людського життя. Бо у кожного навченого вояка шанси на перемогу ростуть в геометричній прогресії. І головна задача, яку визначив головнокомадувач – знищувати. Не боятися цього і не соромитися. Просто робити. А це треба вміти. Саме цим ми й займаємося в надлишковий час (той що трішки більше чим все що можливо).
Ми теж готуємось. Бо нам треба навченість та якість. Бо нам перемагати.
І дякуємо всім хто допомагає. Бо чисто “по воєнному” ніхєра не вийшло б. Але це вже інша тема.
Роман ДОНІК, сторінка у Фейсбук
