За інформацією: Суспільне Чернівці.
Люди на зупинці у Рукшині біля автобуса Чепоноси-Хотин. Суспільне Чернівці
— Тобто цими рейсами опікується приватний перевізник, якому це стає невигідним, і він відмовляється від маршруту?
— Так.
— Яка ситуація з громадським транспортом до села Гордівці?
Гордівці – це село по дорозі на Рашків. Якщо автобус їде в Хотин, він їде через Рукшин, а маршрут був через Пригородок, Орестівку, тоді Гордівці, потім Рашків.
Ще колись давно був автобус на Чернівці, але також проблема з цим виникла, бо кількість населення падає. Автобус на Чернівці їздить тільки в базарні дні, вони їдуть через Клішковецьку громаду.
— Чи є ще населені пункти у громаді, до яких немає рейсових автобусів?
— На Рашків не їдуть рейсові автобуси, але туди їдуть наші шкільні автобуси.
— Шкільними автобусами можуть користуватися тільки школярі і вчителі. Як добираються інші люди, яким потрібно потрапити в те чи інше місце в громаді?
— Домовляються одні з одними і їдуть своїм транспортом. Це проблема, яка на нас чекає. До війни населення було десь сім тисяч, зараз офіційно — 5 900, неофіційно — ще менше. Населення поменшало у всіх сільських громадах.
Ми вже проговорюємо варіанти про те, щоб запустити соціальний автобус, але нам для цього треба буде його закупити, обслуговувати і щоб люди знали, що раз на кілька днів можна буде доїхати до лікарні, ЦНАПу тощо.
Олег Горбатюк, голова Рукшинської громади. Суспільне Чернівці
— Чи проговорювали ви суму, яку можна виділити на цей автобус?
— Треба декілька мільйонів, щоб купити нормальний вживаний автобус. І далі має бути його утримання: водій, паливо, ремонт.
Наразі ми це не розглядаємо, не бачимо при теперішніх цінах реальних розрахунків. Зараз ми виділяємо гроші на утримання доріг у громаді та на соціальні проєкти.
— А якщо цей автобус колись з'явиться, то наскільки його купівля може бути відчутною для бюджету громади?
— Ми над цим працюємо. У 2024 році ми закінчили рік на 52-му місці з 52 громад. У 2025 — на 38-му. Ми ставили завдання — вийти мінімум з п'ятірки найнижчих.
Трішки скоротили штат. Збільшили надходження за рахунок податків і проведення аукціонів по землі. Ще ми співпрацюємо з Недобоївською громадою по міжмуніципальному співробітництву: оплачуємо фахівцівфахівців із супроводу ветеранів, але у нас немає керівників, і за рахунок цього економимо.
Зараз працюємо над наповненням бюджету. Цього року плануємо виставити на аукціон ділянку під сонячні панелі — якщо все буде успішно, то в нас будуть нові надходження, які дадуть нам можливість реалізовувати вже якісь проєкти, хоча б як соціальний автобус.
— Підсумуйте: куди зараз курсують рейсові автобуси у громаді і як часто?
— На Хотин через Рукшин, Чепоноси та на Хотин через Пригородок, Орестівку. Ці села, де працюють люди, то курсують два рази на день. На Чепоноси частіше — десь раз на дві години.
Автобус Чепоноси-Хотин. Суспільне Чернівці
— Яка наразі ситуація з дорогами місцевого значення, які у підпорядкуванні громади і на які ви виділяєте гроші?
— Дороги місцевого значення ми стараємося грейдеруватиЦе процес вирівнювання, профілювання та планування поверхні ґрунтових доріг, узбіч або будівельних майданчиків за допомогою грейдера і підсипати. У нас йде утримання. Ми не проводимо капітальні ремонти, але де є критична ситуація, то намагаємося виправити, щоб можна було нормально пересуватися.
— Наскільки часто це відбувається?
— Це залежить від погоди, бо робимо це весною і потім перед зимою. Якщо йдуть сильні дощі, враховуючи, що у нас такі пагорби, то нам доводиться це робити часто.
Дороги у Рукшині. Суспільне Чернівці
— Асфальтованих доріг місцевого значення немає?
— Ні.
— А ця дорога, яка веде до Хотина, — це дорога якого значення?
— Обласного значення.
— Також місцеві жителі нам розповідали, що востаннє дорогу на Хотин ремонтували ще до початку повномасштабного вторгнення. Це правда?
— Ямковий ремонт робився у 2024 році. Громада виділила гроші на проєктно-кошторисну документацію для капітального ремонту, бо обласна адміністрація обіцяла виділити гроші на ремонт цієї ділянки.
Але гроші не виділили і вийшло так, що в нас є виготовлена проєктно-кошторисна документація, яка вже буде не актуальна, — треба буде переробляти, бо ціни зросли.
Надіємося, що зможемо зробити хоча б ямковий ремонт, тому що дорога в жахливому стані.
— Цей проєкт на капітальний ремонт розробляли за гроші громади?
— Так, там понад мільйон витратили на проєктно-кошторисну документацію під капітальний ремонт.
— Фактично наразі це просто гроші, які витратили з громади?
— Так. В державі прийняли рішення не проводити капітальні ремонти. Планували, а вийшло, на жаль, як вийшло. Проєкт виготовили у 2024 році, а на 2025 рік мали проводити ремонт, але це заборонили.
Рукшин. Суспільне Чернівці
— Один із місцевих жителів нам розповів, що у селі Орестівка люди підсипали дорогу гравієм самостійно. Чому так відбувається?
— Можливо, хтось собі вдома підсипав десь, де є якісь проблеми. В Орестівці дороги грейдерували весною торік. Центральні. Але там є такі місця, куди грейдер не заїде, бо там є якесь дерево. Люди сваряться, що дерево пилити не будуть, а ніхто не буде ламати грейдер. Якщо ви хочете, щоб вам зробили дорогу,то заберіть дерева. Якщо не хочете — значить, самі собі підсипайте.
— У центрі Рукшина є Алея Слави полеглим на війні військовим. Водночас поблизу є братська могила, де поховані військові радянської армії, там є напис українською: "Героям-воїнам-односельчанам, що своєю кров'ю і життям відстояли нашу радянську вітчизну від німецько-фашистських загарбників у період Великої Вітчизняної війни". Решта написів — російською, а також є радянська символіка.
Поясніть, будь ласка, чому такий меморіал і чому така символіка і російська мова поблизу Алеї Слави?
— Це не меморіал, це — пам'ятка. Вона взагалі проблемна. З нею треба буде вирішувати питання не тільки через обговорення з громадськістю. Вона стоїть на обліку як історична пам'ятка, але за переказами старих жителів там поховані не радянські, а розстріляні німецькі солдати.
Торік у нас це питання піднялося щодо надпису, і ми вирішили, що будемо цього року змінювати. Тобто саме написи, а не сам пам'ятник, тому що це пам'ятка — і тут складніша законодавча процедура.
Пам’ятник у Рукшині, де є написи російською мовою. Суспільне Чернівці
— Яким є алгоритм дій, аби все правильно зробити за законодавством, щоб цього пам'ятника, наприклад, просто не було? Тобто це набагато складніше, дорожче?
— Треба на комісії архітектури і історичних пам'яток погодити, і тоді вже змінювати.
Як на мене — я б цей пам'ятник тоді вже повністю зніс і зробив місце, де буде пам'ять тим, хто загинув у Другій світовій війні, і тим, хто загинув у сучасній нашій війні. Понад 300 наших односельчан загинули у Другій світовій, а призвані у 1944-му більше 600, тобто близько 50% не повернулися.
В ідеалі треба переробити цей пам'ятник так, щоб ніякої радянської символіки не було, а стояв або хрест, або Божа Матір — це все-таки християнське село.
Пам’ятник у Рукшині з написами російською мовою. Суспільне Чернівці
— На це будуть виділяти гроші, оголошувати тендер, чи це відбуватиметься силами місцевих?
— Я б хотів, щоб це відбулося силами наших людей, щоб це було з мінімумом витрат, а якщо можливо, то взагалі без витрат.
Алея Слави у Рукшині. Суспільне Чернівці
— 1 квітня над областю зафіксували 11 безпілотників, зокрема, загроза була і для Рукшина. У громаді деякий час не було електропостачання. Наскільки для громади це було відчутно?
— Це не було масштабно і страшно. Відчутно більше те, що жителі були не готові до того, що поблизу нас будуть вибухи. Тому це, звичайно, багато людей перелякало: задимлення, вибухи, кілька шахедів збили, і це дуже добре було видно. А світло і так відключали, тому люди до цього готові.
Багато хто поставив сонячні панелі — не тільки як під зелений тариф, щоб заробляти, а для того, щоб взимку забезпечити опалення і водопостачання. Якщо у перші роки були генератори, то зараз у багатьох сонячні панелі, які забезпечують власне споживання на час відключення.
По навчальних закладах ми забезпечені генераторами. Сільська рада у нас з грудня 2025 року працює повністю в автономному режимі: встановлені сонячні панелі, акумулятори. Забезпечуємо роботу вже без генераторів.
І цього року на Рукшинську школу встановлять сонячні панелі з акумуляторами на орієнтовно 60 кіловат. Вони працюватимуть наступної зими.
Сам проєкт встановлення сонячних панелей ми розробляли десь у 2016–2017 роках з GIZ, міжнародним фондом. Тоді не реалізували, тому що на комунальні установи урядом в Україні заборонили встановлення сонячних панелей. А у зв'язку з війною виявилося, що уряд Литви шукав, як надати допомогу освітнім закладам щодо забезпечення сонячною електроенергією. Виявилося, що в нас такий проєкт є, наш відділ освіти його подав. До нас приїхали, відбувся конкурс. Тепер підрядник, якого оберуть партнери з ЄС, має приїхати і встановити нам ці панелі.
Якщо все буде нормально, до кінця травня проєкт завершимо.
— Як вдалося на сільській раді встановити сонячні панелі?
— Ми зменшили зайві витрати на утримання доріг, обслуговування територій, виставили на аукціон земельні ділянки і збільшили надходження до бюджету.
Коли відбувалися блекаути, сільська рада працювала собі спокійно. Ми завжди були готові надати послуги жителям.
— У чому саме був запит, аби сільська рада могла працювати автономно?
— Ми працювали на двох генераторах, у нас понад 30 компʼютерів. Часто генератори могли давати перепади, нерівномірне постачання, і комп'ютери збивалися, ми не могли надавати послуги.
Бувало таке, що людина приходить по довідку, а їй треба годину чекати. Я розумів, що зима в нас буде непроста — ми прийняли це рішення і реалізували успішно.
ЦНАП у Рукшині. Суспільне Чернівці
— Наскільки масштабними були пошкодження на території громади внаслідок атаки РФ 1 квітня?
— На території громади пошкоджень взагалі не було. У зв'язку з пошкодженнями у Хотинській громаді в нас вимкнули електроенергію, над нами працювало ППО.
— Яка ситуація з укриттями у громаді?
— Нових укриттів не будували, але кожен навчальний заклад має укриття. Дитячий садок має договір із сусіднім приміщенням. У нас була перевірка — приїжджала Уповноважена з прав людини та здійснювала моніторинг по всіх навчальних закладах. Деякі зауваження, звичайно, є, бо не всі приміщення нові — це старі підвали, які були, але вони облаштовані відповідно до санітарних норм.
— Які були зауваження під час моніторингу?
— Якихось особливих не було. Якраз усе відбувалося на їхніх очах — була тривога, переміщення людей, захід для цілого району в нашій школі. Дітей відвели в укриття. У письмовій формі зауваження ще будуть — якщо будуть, ми їх усунемо.
Одне укриття нам треба освіжити фарбою — ми вже все закупили. Косметичні ремонти зробили. Якщо покращувати за сучасними вимогами — це окремо санвузли, вентиляція, і це те, що є дороговартісним.
— Наразі у бюджеті громади на це немає достатньо грошей?
— Укриття, якщо будувати сучасне, — це близько 20 мільйонів гривень.
— Якою є ситуація з навчальними закладами у громаді?
— Ми ухвалили дуже непопулярні рішення — закрили вже три школи з 2015 року. Рашківська школа, де у нас було менше ніж 30 дітей, близько 20 вчителів і технічного персоналу. За законом має бути 45 дітей, щоб отримати субвенцію. Немає грошей, щоб утримувати цю школу далі з місцевого бюджету.
У Пригородку школа, то там буде 45 дітей, і ми будемо отримувати гроші з державного бюджету на вчителів, а комунальні платежі, технічний персонал — це на нашому бюджеті. Ми не плануємо її закривати. Там, де була можливість утримувати школу за наявної кількості дітей, — ми її залишили.
Але там, де немає дітей, я не бачу причини утримувати заклад. Це катастрофа, яка у всіх сільських регіонах. Якщо у 2015–2017 роках у нас народилося більше 100 дітей на громаду, то станом на 2027-й рік у нас записали у перший клас 26 дітей — і не факт, що ці діти підуть до нас у школу: вони зареєстровані, але не всі проживають у громаді. У 2025 році на шість сіл народилося, якщо я не помиляюся, 35 дітей — це один клас.
— В яких населених пунктах громади є школи?
— У Чепоносах, Пригородку і Рукшині. Тільки в Рукшині — з 1 по 11 клас. У інших — з 1 по 9 клас. І тепер ми очікуємо рішення уряду, що в нас буде з 10–11 класами в межах реформи Нової української школи. Рішення не прийняли ще, і ми не знаємо, чи в нас буде старша школа, чи тільки гімназія, а не ліцей.
— Тоді потенційно діти, які хотітимуть продовжити навчання у 10–12 класах, будуть їхати в інші громади?
— Так.
Рукшинська школа. Суспільне Чернівці
— А яка ситуація з садочками?
— Садочки зараз у Рукшині, Чепоносах, Пригородку і Рашкові.
— Наскільки вигідно утримувати такі садочки?
— Тут взагалі не стоїть питання, вигідно чи невигідно. Ми маємо надати можливість батькам відвести дитину в садок, де вона пройде соціалізацію і підготовку до школи.
— Однією з ваших сусідніх громад є Недобоївська, там розвинуте садівництво і вирощують яблука. Яка ситуація у вашій громаді, враховуючи, що ви розташовані неподалік?
— Приблизно такою самою, але у них є виробництво — переробка, виготовлення соку. У нас здебільшого це вирощування, зберігання і продаж. Майже кожна сім'я має сад. У когось це 20 гектарів, у когось гектар, у когось 20 соток, а у когось — 50 гектарів.
— Але якщо порівнювати Рукшинську громаду з Недобоївською, то іноді виникає відчуття, що Недобоївська у плані садівництва трохи більш розвинена. Чи це так?
— Це залежить від того, хто на що орієнтується — це ж бізнес. Хочу, щоб у нас була долучена переробка — це додана вартість, додаткові податки нам надходитимуть, залучення місцевих жителів до роботи, робочі місця.
Але треба розуміти, що у Недобоївській громаді населення до війни було 12 тисяч, у нас — сім. Майже у два рази більша громада. Далі — Недобоївська громада розташована на міжнародній трасі, і склади будували вздовж траси, яку побудувала держава.
Нам це ще треба добудовувати. Підприємці платять, щоб ми хоч якось дорогу утримували.
Те, що далі від міжнародних доріг, "вмирає", якщо держава не буде спрямовувати підтримку на громади… Також у нас є туристичний потенціал: є Дністер, течія до Рашкова, можна організовувати спуск, люди приїжджають на риболовлю. Але не буде доріг — сюди ніхто не приїде, і тут ніхто нічого вкладати не буде.
Церква у Рукшині. Суспільне Чернівці
— Ваша громада — одна з найменших в області й утворилася в 2015 році. Чи виправданою, на вашу думку, була реформа децентралізації?
— На той час — так, тому що ми всі послуги наблизили до людей: зробили ремонти по всіх навчальних закладах, по амбулаторіях, по фельдшерсько-акушерських пунктах, щоб людина прийшла і було видно, що тут можна отримати нормальну послугу в нормальних умовах.
Написали стратегію, зробили планування територій, щоб розуміти, які ресурси маємо і куди рухатися.
— Чи виграла ваша громада від децентралізації?
— Якщо громади об'єдналися перед війною, то вони небагато скористалися державними субвенціями. А ті громади, які об'єдналися з 2015 року, вони виграли, бо були державні субвенції і можна було багато реалізувати проєктів.
— Наразі найспроможнішими громадами є міські. На вашу думку, чи можливо сільську громаду зробити спроможною і прогресивною?
— Можна, це залежить від географічного розташування громади, і тут більше про жителів, які бажають змінити свою громаду. Найцінніше, що є в громадах, — це людський потенціал.
— Чи є якась сільська громада, на яку ви рівняєтеся?
— Я б не сказав, що поставив собі орієнтир. Намагаюся переймати досвід від різних громад, тому що кожна йде своїм шляхом і є дуже цікаві проєкти. Наші сусіди Недобоївці — цікаво дивитися, як вони розвиваються.
Але я спілкуюся і з волинянами, і з івано-франківцями. Кожна громада унікальна за своїм розташуванням, потенціалом і людськими ресурсами.
Рукшин. Суспільне Чернівці
— Ви — голова громади, який служив у 2014–2015 роках і повернувся до фронту у перший день повномасштабного вторгнення. Нещодавно ви звільнилися зі служби і повернулися до своїх обов'язків голови громади. Розкажіть про ваш шлях у війську.
— 2022–2025 роки я служив у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді "Едельвейс". Мій основний бойовий шлях минув у 109-му батальйоні, який розташований поблизу Франківська. Майже рік я був на лікуванні, а потім ще працював безпосередньо в бригаді. Спочатку Київщина, а потім у травні зайшли на схід. Під Бахмутом перші бойові дії у нас почалися. І так весь час у Донецькій області — Сіверськ, Бахмут, Часів Яр.
Читати ще
Читати ще
“Плакала, коли він їхав на фронт”. Як громада на Буковині майже рік живе без голови, який воює у гарячих точках
— На якій посаді ви служили?
— Я був заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення. Працював безпосередньо на позиціях. Треба було відвідувати хлопців там, говорити з ними, перевіряти, який у них стан.
— Можете розповісти, в якому стані були бійці, з якими ви працювали?
— Треба бачити людину, треба контролювати її, тому що є такі хлопці, яким складно почати. А є такі, яким треба відпочити, і вони далі повернуться. Є такі, які не повернуться.
Людина, яка без відпочинку, рано чи пізно ламається. Яка постійно в бойових діях — вона втомлюється фізично, морально, через втрату друзів. Тут треба, якщо є можливість, їх міняти.
Але це не те, що було в 2022-му, коли ми могли здійснювати ротації. 2024-й рік — це вже зовсім інша історія. Якщо колись двоє бійців, які в "лисячій норі" були більше 150 днів, — це була подія на цілу бригаду, то зараз — це норма. Це погано, але норма.
— Якщо відстежити моральний стан бійців, то як він змінився з початку повномасштабного вторгнення?
— У мене є товариш, якому було 25 років, Він живий, воює, вже командир роти. Він підписав контракт до війни, але з 2022-го весь час на фронті. Ні сім'ї, ні нормального молодого життя, нічого. Весь цей період — і таких хлопців багато.
— Як вам вдалося звільнитися з війська?
— За сімейними обставинами — у мого батька інвалідність. Настав момент, коли я використав це.
Олег Горбатюк, голова Рукшинської громади. Суспільне Чернівці
— Що змінилося у громаді, поки ви були на війні?
— Я дуже радий, що колектив утримував громаду на плаву. Так, ми багато чого втратили, але ми це виправляємо. Я колективу вдячний.
— Що саме ви втратили?
— Мало розвивалися. І процеси змінилися, і кілька людей звільнилося — потрібно було брати на себе більше роботи, відповідно, мало залишалося часу для розвитку. Щоб зробити хоча б один проєкт, треба працювати постійно, щоб якийсь один із них реалізувався. А коли люди тягнуть на собі, то на розвиток залишається найменше сил.
Зараз здебільшого працюємо на те, щоб надавати допомогу Силам оборони. Відпрацьовуємо ті напрямки, де у нас з'явилися прогалини. І зараз у нас є один фахівець з роботи з ветеранами — це такий напрямок, який дуже важливий. Ми шукаємо ще одного ветерана, якого працевлаштуємо і ще покращимо роботу в цьому напрямку.
— Станом на лютий 2023 року, крім вас, на фронті були ще старости двох сіл і понад 130 жителів. Яка зараз кількість військових з громади?
— Староста Пригородка і Орестівки, Олександр, — він безвісти зниклий під Бахмутом, і нам дуже його не вистачає. Загалом громада втратила багато людей.
— Торік ваша громада була у топі серед тих, які частину свого бюджету віддали на Сили оборони. Яка це була частка?
— Торік 8% від власних надходжень ми надали Силам оборони. У відсотковому вимірі ми були в топі. У сумах це невеликі цифри – 17 мільйонів, але у нас і бюджет такий. На цей рік плануємо щонайменше 19 мільйонів виконати.
— Чи є у вас підрахунок кількості військових, які з громади на фронті?
— У нас більше 200 людей. Я не хочу помилитися щодо точної цифри, бо це такий процес: хтось звільняється, когось знову мобілізували. Є люди, зареєстровані в нас, а проживають в іншому населеному пункті, і ми дізнаємося про мобілізацію тільки через місяць. Одразу надаємо допомогу, спілкуємося.
— Яка кількість зниклих безвісти та полонених із громади?
— 22 загиблих і 10 зниклих безвісти. Точно відомо про одного хлопця, який був у полоні, після звільнення виїхав за кордон.
Фото полеглих військових на Алеї Слави та пам’ятник на фоні у Рукшині. Суспільне Чернівці
— Чи є програми підтримки ветеранів, їхніх родин?
— Це проблема в тому, що різні громади мають різні бюджетні можливості допомагати. Громади біля обласних центрів мають більші бюджети — відповідно можуть надати більшу матеріальну допомогу на лікування, родинам загиблих і так далі.
Ми виділяємо дуже небагато — 5 тисяч гривень на лікування військовим. Це копійки, але ми даємо. Будемо збільшувати, бо в нас відбувається збільшення бюджету.
— Як у громаді вшановують пам'ять полеглих, крім Алеї Слави?
— У нас спорт, футбол розвивається. Хотів, щоб ми проводили турніри, пов'язані з іменами наших захисників. Також хотів би розвинути туристичні маршрути і табори, де військові проводили б заходи, щоб це було пов'язано з нашими захисниками, щоб їхній подвиг не був марним.
Але для цього потрібні люди, з якими можна реалізовувати проєкти, а більша частина зараз воює. Наразі це відбувається так: алея, покладання квітів, тематичні зустрічі й вечори в освітніх закладах.
Стадіон у Рукшині. Суспільне Чернівці
— Розкажіть, як у вашій громаді відбуваються зустрічі з родинами зниклих безвісти бійців і про що ви зазвичай говорите?
— Це дуже нелегка тема. На жаль, я знаю більше через власний досвід, ніж навіть потрібно знати родинам: складно пояснити родичам те, що сталося.
Якщо ми знаємо, що там було пряме влучання — на жаль, ми навіть не можемо винести частину тіла для ідентифікації.
З рідними у нашій громаді ми намагаємося спілкуватися більш-менш відкрито. Я завжди кажу, що є проблема, і не завжди винен командир, що не може винести тіло, бо буває, що при спробах евакуювати поранених ще більше людей гинуть. Командиру треба приймати рішення — і він з цим буде жити.
А рідних треба намагатися заспокоювати, щоб вони відчули, що у них є підтримка. Рідні реагують дуже по-різному, тому що вони втратили найрідніше. Якою б їхня реакція не була — їм треба дати виговоритися.
— Чи відчувається нестача чоловіків у громаді через мобілізацію?
— Так. У садах уже працюють жінки. Це велика проблема з тим, що не вистачає чоловічої сили. Немає, наприклад, нормального електрика, у нас грейдерист — пенсіонер. Якби не пенсіонер, то у нас взагалі б техніка стояла, ніхто б на тому грейдері не працював. Молодих майже немає.
— Якими є основні видатки бюджету?
— Основні видатки — це утримання апарату. Раніше утримання становило до 70%, зараз ми опустили його вже нижче 60%. Я б в ідеалі хотів вийти на 50%.
— Скільки часу ви вже голова громади?
— З 2015 року, то виходить 12-й рік.
— Як загалом прийняли рішення, що вам потрібно бути головою громади?
— Напевно, на адреналіні після війни. Я хотів щось змінювати в собі і в роботі. Були пропозиції балотуватися в міську раду, в обласну раду, але я дізнався про децентралізацію, про те, що утворюється громада, поспілкувався — і вирішив: бери і працюй. Якщо оберуть.
Олег Горбатюк, голова Рукшинської громади. Суспільне Чернівці
— Що за час вашого керівництва вдалося змінити?
— Ми зробили освітлення по всіх населених пунктах. Організували збір та вивіз твердих побутових відходів, бо цього раніше не було. Зробили планування територій, генплан — це дуже важливо. Ремонти у навчальних, освітніх і медичних закладах.
Але найважливіше — ми мали доступ до навчань і постійно залучали наших працівників. Я навіть вимагав: не було 13-ї зарплати у того, хто за рік не брав участі в жодних навчаннях. Тому всі шукали, де яке навчання. І реально потенціал працівників дуже зріс: вони могли порівнювати себе з іншими громадами, навчатися, бачити, що відбувається навколо.
— У стратегії розвитку Рукшинської громади до 2029 року йдеться, що станом на 2020-й рік було 100 малих і середніх підприємців. Як змінилася ця цифра наразі?
— За останній рік у нас навіть стало більше зареєстрованих підприємців.
— Чи відомо вам, за рахунок чого з'явилося більше підприємців?
— Молодь перереєструвалася, почалася торгівля онлайн. І відновлювана енергетика, сонячні панелі, нам також додала. Зареєструвалися магазини, у них офіційна акцизна торгівля. За рахунок цього ми й піднялися.
Рукшин. Суспільне Чернівці
— Як ви комунікуєте з підприємцями, аби вони залишалися в громаді?
— Намагаємося спілкуватися постійно наживо. Але досвід показує, що не всі приходять на збори: люди ховаються, бояться. Тому ми йдемо до них і говоримо про сплату податків. Окрім того, ми звертаємося в податкову з налагодженням співпраці, і завдяки цьому торік збільшили надходження більш ніж на 200%. У сумах — це майже 200 тисяч додали, але для нас це гроші.
Ми намагаємося зберігати толерантність: підприємця треба сьогодні зберегти, але постійно нагадувати, що платити треба.
— Чи є у громаді зараз релоковані підприємства?
— Ні, немає. Можливо, бо у нас немає залізниці і ми далеко від траси.
— У стратегії йдеться, що жінки складають більшість серед малих підприємців, але в документах є така цитата: "Роль жінок регулюється традиційними нормами, згідно з якими жінка відповідає насамперед за дім і дітей". Чи не вбачаєте ви цю цитату дискримінаційною?
— Це констатація факту.
— Чи не вбачаєте ви таку констатацію факту дискримінаційною?
— Я вбачаю, але ми не перевчимо старше покоління. Традиційне сільське населення має свої традиції, своє бачення — і це, можливо, є одна із причин, чому молодь виїжджає до міста. Вони можуть будувати своє життя там так, як вони це бачать.
— Громада не перебрала повністю під своє управління сферу охорони здоров'я — послуги жителям надають у Хотинській лікарні, натомість з бюджету Рукшинської громади перераховують туди гроші. Чи ефективніше було б мати свій повноцінний медзаклад?
— Ефективніше, але з тих трьох лікарів, які працювали на той момент у нас у громаді, ніхто не хотів брати на себе відповідальність за створення медичного центру. З часом вони дуже шкодували про це. Але ми не могли це зробити, тому що нам потрібен був лікар, з ким це можна реалізовувати.
Тому ми пішли таким чином — підписали договір міжмуніципального співробітництва, працюємо з Хотином. Ми виділяємо гроші тільки на безкоштовні ліки і комунальні платежі. Зарплата йде їм від держави по ліцензіях.
Хотинська багатопрофільна лікарня. facebook/Хотинська багатопрофільна лікарня
— Яка ситуація з медиками у громаді?
Ситуація критична. З трьох сімейних лікарів залишився тільки один. Двоє лікарів-жінок виїхали за кордон із сім'ями. Залишився тільки один лікар. Молодих лікарів не змогли знайти, бо не хочуть переїжджати.
— У громаді немає системи водопостачання і водовідведення — про це йдеться у вашій стратегії. Нечистоти відводять у землю і в місцеві річки. Як це впливає на екологію?
— Це проблема. Ми бачили проблеми з сміттєзвалищем, проблеми з пересиханням малих річок і струмків. Почали з проєкту по збору твердих побутових відходів. Надалі хотіли реалізувати проєкт по водопостачанню, але це наразі мрія.
Можливо, через фінансування ЄС і міжмуніципальні договори з сусідніми громадами нам вдасться реалізувати подібний проєкт. Але це вигрібні ями, які треба контролювати. Колодязі пересихають. Без міжнародного великого проєкту, пов'язаного з Дністром, з очищенням русла — на жаль, наодинці це не вирішити.
— Аби підсумувати нашу розмову, які у вас плани на 2026 рік?
— Виділити максимально грошей на захист держави. Звичайно, робота з родинами ветеранів, щоб ми розвивали цей напрямок. Я мрію все-таки про якусь релокацію підприємств, про те, що ми реалізуємо щось масштабніше. Щодо відсотка на Сили оборони — мінімум 10% від власних надходжень цього року.
Читати ще
Читати ще
“Йдемо до того, щоб мати статус міста”. Інтерв’ю з головою Красноїльської селищної громади Драгуном
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
