-
Костянтин Єлісєєв / Фото: Радіо Свобода
Відповідь Путіна на пропозицію 30-денного перемир’я була очікувана. Це класична дипломатична відповідь. Він не сказав ні «так», ні «ні». Тому що в дипломатичному лексиконі, коли ти кажеш «так», а потім кажеш «але», то все те, що перед «але», не має жодного значення. Тому, звичайно, те, що ми зараз бачимо, це початок довгого шляху до ідеї припинення вогню. Але очевидно, що у американців є певні інструменти тиску на Путіна для того, щоб принаймні домовитися про 30-денне припинення вогню.
Це може відбуватися трьома шляхами, йдеться у публікації NV.
Перше — це шляхом послаблення Росії. Тобто, якщо Росія відмовляється, це посилення санкцій.
Це може відбуватися посиленням України. Зокрема, масоване надання зброї, далекобійних ракет, фінансів тощо.
І третій шлях — це може бути послаблення України. Зокрема, можливо, певні обіцянки Путіну, що Україна може піти на поступки. І тоді, звичайно, спонукати Путіна погодитися на так званий режим припинення вогню.
Але те, що Путін висунув, — це, звичайно, абсолютно неприйнятні ідеї, тому що він розуміє, що це практично неможливо виконати. Зокрема, коли він каже про припинення мобілізації, припинення тренувань, все більше в його лексиконі його тема неприйнятності для Росії членства України в НАТО і так званий нейтральний статус… Звичайно, над цим треба ще працювати.
Після зустрічі Джидді між українською і американською делегаціями, по суті, ми пішли шляхом плану Трампа. І перший крок на цьому шляху — це припинення вогню. Цей план давно вже відомий, і ми їм рухаємося.
По-друге, на превеликий жаль, ми, крім спільної заяви, яка була узгоджена за підсумками зустрічі Джидді, не знаємо багато нюансів, які обговорювалися на зустрічі в Саудівській Аравії. Лише зараз ми розуміємо, що делегації обговорили багато ширших питань, ніж те, що зафіксовано в декларації.
Трамп чітко сказав 13 березня про те, що в Джидді говорили і про поступки з боку України, зокрема, про територіальні поступки. Він згадав навіть електростанцію Запорізьку АЕС. І він також згадав і про те, що Україна повинна забути про членство в НАТО.
Подивіться, якщо нас спонукають відмовитися від членства в НАТО, а це, по суті, обмеження українського суверенітету; нас понукають відмовитися від наших суверенних територій, то чи можна це назвати справедливим миром? Також зверніть увагу, що в спільній заяві, було відсутнє слово «справедливий» в частині «мир». Там йшлося лише про довготривалий мир. Слово «справедливий» було вилучене. Це не просто так робиться. Тому ми розуміємо, що на превеликий жаль, справедливого миру не буде.
Ба більше, те, що відбулося в Джидді, попри переможні реляції? Ми відігравали те, що мало статися ще 28 лютого в Овальному кабінеті. Ми тоді ще могли домовитися і про припинення вогню; ми тоді могли підписати так звану угоду про мінерали і тоді могли завдяки гарній зустрічі, наприклад, зміцнити довіру між президентом України і президентом США.
Це не відбулося. Ми втратили час, а це майже два тижні.
Тому треба бути досить об’єктивним. А те, що відбулося — ми лише повернулися в трампівську ідеологію мирного регулювання. Ми тільки відновили те, що Америка почала поставляти нам зброю і почала ділитися з нами розвідданими.
На превеликий жаль, поки що щодо довіри між лідерами двох країн я не бачу ніяких перспектив. Також, як ви розумієте, так і не була підписана так звана угода про мінерали.
Крім того, зверніть увагу, що в тексті спільної декларації вже йдеться не про рамкову угоду, як нас запевняло керівництво нашої країни, а йдеться вже про якусь підготовку і укладення всеосяжної угоди.
Я думаю, що ми зробили крок вперед, але два кроки назад. Крок вперед, тому що ми відновили перемовини і, як кажуть, стабілізували відносини у частині припинення вогню. Нам відновили поставки зброї і розвідданих, але, на превеликий жаль, два кроки назад, бо ми не підписали угоду про корисні копалини, мінерали, яку мали підписати і яка була готова до підписання в Овальному кабінеті.
На превеликий жаль, ми втратили, я ще раз підкреслюю, довіру між двома президентами і є велике питання, чи погодиться той же президент Трамп ще коли-небудь зустрітися з нашим президентом. У мене в цьому є великі сумніви.
Зверніть увагу, коли була зустріч української і американської делегації в Джидді, президент України залишався в Саудівській Аравії в очікуванні зустрічі з держсекретарем Марко Рубіо. Були великі сподівання на цю зустріч, але вона так і не відбулася. Це також був сигнал, що поки що американська сторона обмежується зустрічами на високому рівні, але не на найвищому.
Я думаю, що ми зараз поки що починаємо виходити на нульовий рівень з мінуса. А як це буде відбуватися, поки що я не готовий сказати, тому що ми лише зараз починаємо розуміти, що в Джидді обговорювалося ширше поле питань.
За моєю інформацією на столі в Джидді лежало ще два документи. Це документ щодо потенційних територіальних поступок, і, до речі, Трамп це підтвердив. І другий документ — це питання гарантій безпеки для України.
Це інформація від спеціального уповноваженого Трампа Стіва Віткоффа, який, сідаючи в літак до Саудівської Аравії, зробив короткий підхід до преси, і, власне, про це сказав. Він сказав, що на столі три документи. Перший — гарантії безпеки, другий — територіальні поступки, і третій — так званий план дій.
Після цього відбулася зустріч, була прийнята заява, але потім Трамп все-таки, як кажуть, підіграв Віткоффу і підтвердив про те, що дійсно обговорювалися територіальні поступки.
Я не бачу в цьому великої трагедії, але я за те, щоб українська влада все-таки налагодила діалог з громадянським суспільством, або принаймні з Верховною Радою, для того, щоб все-таки чесно і відкрито, і щиро говорити.
Я думаю, це якраз прекрасна нагода для того, щоб створити коаліцію національної єдності в парламенті, бо, скажімо чесно: ми напередодні ухвалення важливих і навіть досить непростих і болісних рішень для України, для того, щоб захистити нашу незалежність і суверенітет.
Єдине, що я ще боюся великої загрози, що влада в умовах, коли буде вимушена підписувати певні невигідні для України домовленості, піде шляхом тиску на політичних опонентів, на патріотів, на представників громадянського суспільства, які будуть захищати те, щоб не здавалися національні інтереси; щоб захищений був наш суверенітет, територіальна цілісність.
І тому я б сказав так: нам на додаток до припинення вогню у війні з Росією потрібне припинення вогню всередині країни.
Влада, ви бачите, не все розповідає суспільству. Ви ж бачили, вони сказали, що жодних поступок не обговорили і не збираються обговорювати. Натомість виходить Трамп і розповідає, що обговорювали територіальні поступки, навіть, як він сказав, сектори територій; він згадав і електростанцію тощо. Не треба цього приховувати, бо колись все таємне стане явним.
Костянтин ЄЛІСЄЄВ,
Голова ГО «Центр нових рішень», Надзвичайний та Повноважний Посол,
дипломатичний радник Президента України (2015−2019)
Радіо NV (c)
