Живим коридором слави, на колінах, зі схиленими головами та розгорнутими синьо-жовтими прапорами Новодністровська громада та сусідні села зустріли з далекої дороги полеглого героя Ігоря Руснака.
Ігор Іванович Руснак народився 27 лютого 1977 року. Дитинство, шкільні роки та юність Ігоря пройшли у Новодністровську. Тут же він розпочав трудову діяльність в одній із будівельних організацій нашого міста. Останні 14 років проживав на Вінниччині.
Звідти ж і пішов захищати Україну. 18 листопада 2022 року був мобілізований першим відділом Жмеринського РТЦК та СП (м.Бар). Служив у складі стрілецького підрозділу військової частини А4084.
Разом з побратимами Ігор Іванович захищав місто, яке стало легендою і символом українського спротиву. Бахмут. Майже рік ‑ з літа 2022 до травня 2023 року ‑ тут сконцентрувалося, мабуть, усе рашистське зло, намагаючись за будь-яку ціну увійти до Бахмута. 18 квітня 2023 року, відбиваючи черговий «накат» ворога у складі свого бойового підрозділу солдат Ігор Руснак загинув, отримавши смертельне поранення.
Його дорога додому тривала більше двох років. Весь цей час рідні, близькі та друзі, а найдужче – материнське серце – плекали надію побачити Ігоря живим, чекаючи будь-якої звісточки про нього та вишукуючи рідну постать у соцмережах. Марно. 1 серпня 2025 року підтвердилось найгірше.
У вівторок 12 серпня у Новодністровську відбувся чин похорону воїна Ігоря Руснака в Храмі Покрови Пресвятої Богородиці та громадська панахида. Щоб віддати останню шану за мужність і жертовність і скласти щиру посмертну молитву загиблому захиснику України, новодністровцю, солдату Ігорю Руснаку на Алею Слави прийшли його рідні, друзі, численні жителі міста та навколишніх сіл, представники влади, священнослужителі, військовослужбовці-побратими.
Міський голова Наталя Цимбалюк від імені Новодністровської громади висловила щирі співчуття родині полеглого героя та запевнила, що пам'ять про його подвиг і його жертовність завжди буде живою:
‑ Сьогодні ми прощаємось із нашим героєм Ігорем Івановичем Руснаком. Героєм, бо як справжній патріот своєї Батьківщини і як справжній чоловік він не став ховатися за спинами інших, а став на захист України, на захист кожного з нас. Він поклав своє життя заради того, щоб наш народ був вільним і наступні покоління не жити в рабстві. Це дуже болісна втрата для нас усіх, але найбільше ‑ для родини. Тож від усієї Новодністровської громади висловлюю співчуття матері, донечці, сестрі, племінникам, друзям, сусідам, побратимам… Ми розділяємо ваш біль, бо це є й наш біль.
Хай Господь прийме його душу у Царство Небесне, де Ігор стане в стрій Небесного Легіону наших полеглих захисників. А ми у нашій Новодністровській громаді разом з іншими героями увіковічнимо ім’я воїна Ігоря. Будемо його завжди пам’ятати і шанувати.
Про те, як герої, що загинули на війні, стають рідними кожному українцю, говорив у своєму слові благочинний Кельменецького районного благочиння, настоятель храму Вознесіння Господнього села Бабин, священник Михайло Левицький:
‑ Лише вчора ми тут попрощалися з воїном Романом і сьогодні знову в Новодністровську жалоба. Дивимось на портрети полеглих героїв і розуміємо, що за кожним – велике горе в родинах, в серцях. Тож коли ми кажемо, що вони померли за нас,‑ що ми вкладаємо у розуміння цієї фрази? Адже наші захисники боролися не за землю як таку, що має нам належати. Не за ресурси (корисні копалини), які у нас намагаються відібрати. Вони борються за людей. Без ненависті до тих, хто стоїть перед ними, але з великою любов’ю до тих, хто залишився позаду. Ця любов безмірна. І як результат ‑ вони готові віддати свої життя, щоб ворог не прийшов до нас. Так вони стають рідними не лише в своїх сім’ях, а у для усіх нас.
Маємо усвідомлювати, що наші герої стоять живим щитом проти тих, хто як мара, як темрява суне на нас. За це ми не просто дякуємо, ми стаємо навколішки, щоб особисто віддати шану героям, подякувати кожному. І сьогодні ми дякуємо полеглому героєві Ігорю Руснаку за його велику любов до усього українського народу.
